Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 754/5730/15-ц
провадження № 61-6427св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 81 714,69 дол. США, що станом на 25 березня 2015 року за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 23,55 грн за 1 дол. США складає 3 099 543,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2НСАЕ00000100, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у загальному розмірі 39 500,80 дол. США (з яких 26 400,00 дол. США - на купівлю автомобіля) на строк по 18 грудня 2012 року, за користування якими він зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 1,0 % на місяць (12,0 % річних) на суму заборгованості, щомісячну винагороду у розмірі 0,21 % від суми кредиту 26 400,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № К2НСАЕ00000100.
За порушення зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та винагороди позичальник зобов'язався сплатити пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу в гривневому еквіваленті на дату сплати (пункти 4.1, 7.4 кредитного договору).
За порушення зобов'язань щодо сплати будь-яких платежів більше ніж на 30 днів позичальник зобов'язався сплатити штраф у розмірі 250 грн та додатково 5 % від суми позову (пункт 4.3 кредитного договору).
Позивач вказував, що у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань позичальника у нього утворилась заборгованість, яка станом на 25 березня 2015 року становить 81 714,69 дол. США та включає в себе: 21 519,40 дол. США - заборгованість за кредитом; 4 765,34 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 438,40 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 49 090,26 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 10,62 дол. США - штраф (фіксована частина); 3 890,67 дол. США - штраф (процентна складова).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № К2НСАЕ00000100, яка складається з 21 519,40 дол. США - заборгованості за кредитом; 4 765,34 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 438,40 дол. США - заборгованості за комісією за користування кредитом; 11 835,67 дол. США, що за курсом НБУ станом на 25 березня 2015 року становить 278 730,03 грн, - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 10,62 дол. США - штрафу (фіксована частина); 3 890,67 дол. США - штрафу (процентна складова). Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 827,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 827,00 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання належним чином не виконані і права кредитора підлягають захисту. Також судом першої інстанції застосовано позовну давність в один рік до вимог в частині стягнення пені.
15 червня 2018 року у зв'язку зі зміною типу акціонерного товариства ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило свою назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»).
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником за довіреністю Обложок О. О., задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № К2НСАЕ00000100 на користь АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 60 365,95 грн. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 114,74 грн на відшкодування витрат на оплату суми судового збору. У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що наявні підстави для визначення суми заборгованості відповідача з урахуванням вартості предмета застави на момент його передачі позивачу, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинення боржником аналогічної дії, спрямованої на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов'язання, та призводить до прострочення кредитора.
Також судом апеляційної інстанції, з метою з'ясування усіх обставин справи, прийнято від відповідача висновок автотоварознавчої експерти, що не був поданий у суді першої інстанції, згідно з яким ринкова вартість автомобіля на день його передачі позивачу складала 177 476,00 грн, та дійшов висновку, що до спірних правовідносин має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та інших нарахувань відповідно до умов договору, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави.
Окрім цього, умови пунктів 6.2, 7.1 кредитного договору щодо сплати винагороди за обслуговування кредиту (додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком, за надання фінансового інструменту), є несправедливими стосовно позивача, оскільки порушують принцип добросовісності, обмежують його права як споживача, вносять істотний дисбаланс у взаємовідносини між банком та позичальником, задають шкоди позивачу, а тому позовні вимоги в частині стягнення винагороди, на переконання апеляційного суду, задоволенню не підлягають.
Тому, на думку апеляційного суду, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню:
- заборгованість, визначена заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва, у сумі 235 783,97 грн;
- проценти в сумі 1 971,98 грн (8 663,79 дол. США х 1 % : 100 : 30 х 86 кількість днів х 7,94 курс НБУ) за період з 22 лютого 2011 року (дата проведення розрахунку заборгованості) до 18 травня 2011 року (день, встановлений кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави);
- пеня в сумі 86,00 грн відповідно до пункту 7.4 кредитного договору;
- за мінусом 177 476,00 грн ринкової вартості автомобіля станом на день передачі позивачу, що у підсумку становить 60 365,95 грн.
Щодо позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_2 , то апеляційний суд керувався тим, що банк звернувся до суду 20 квітня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, відповідно порука ОСОБА_2 є припиненою, та дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до неї.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року в справі № 6-1680цс15; постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц; постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:
- апеляційним судом помилково розраховано та стягнуто заборгованість у національній валюті, в той час, коли кредит видавався у доларах США;
- апеляційним судом при вирішенні спору про стягнення заборгованості з поручителя помилково застосовано норму другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України (порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя), не врахувавши, що у самому договорі поруки (пункт 12) сторони дійшли згоди, що порука за ним припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. На час пред'явлення позову дія поруки не припинилася;
- апеляційним судом неправильно визначено розмір заборгованості, що підлягає стягненню на користь банку;
- помилковим є посилання суду на те, що позивачем допущено прострочення кредитора.
У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Крім того, просить поновити строк на подачу даного відзиву, оскільки через запроваджені в державі карантинні заходи не мав можливості ознайомитись із матеріалами справи.
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав доповнення до свого відзиву на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», строк на подачу якого просить поновити з огляду на те, що з матеріалами справи ознайомився лише 29 травня 2020 року у суді касаційної інстанції.
Від відповідача ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Деснянського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи № 754/5730/15-ц та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У травні 2020 року матеріали справи № 754/5730/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву та доповнень до відзиву на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2НСАЕ00000100, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у загальному розмірі 39 500,80 дол. США (з яких 26 400,00 дол. США - на купівлю автомобіля) на строк по 18 грудня 2012 року, за користування якими він зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 1,0 % на місяць (12,0 % річних) на суму заборгованості, щомісячну винагороду у розмірі 0,21 % від суми кредиту 26 400,00 дол. США.
За порушення зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та винагороди позичальник зобов'язався сплатити пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу в гривневому еквіваленті на дату сплати (пункти 4.1, 7.4 кредитного договору).
За порушення зобов'язань щодо сплати будь-яких платежів більше ніж на 30 днів позичальник зобов'язався сплатити штраф у розмірі 250,00 грн та додатково 5,0 % від суми позову (пункт 4.3 кредитного договору).
20 грудня 2007 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобець П. А., відповідно до якого ОСОБА_1 передав у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіль марки BMW Х5, 2000 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , із заставною вартістю 190 385,00 грн.
Згідно з підпунктом 15.6.1 договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Пунктом 24 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів:
- шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором.
- шляхом продажу заставодержателем предмета застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. Пошук покупця на предмет застави проводиться як заставодавцем, так і заставодержателем.
- у випадку нотаріального посвідчення цього договору - на підставі виконавчого напису нотаріуса.
- іншим не забороненим чинним законодавством способом.
При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку заставодержатель встановлює початкову ціну предмета застави в розмірі оціночної вартості, встановленої заставодержателем, але не нижче 50 % від повної вартості згідно з пунктом 9 цього договору. Заставодавець має право реалізувати предмет застави за ціною, вище зазначеної в цьому пункті договору.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника 19 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № К2НСАЕ00000100, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
ОСОБА_1 за кредитні кошти придбав автомобіль марки BMW X5, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який був предметом застави на підставі договору застави рухомого майна від 20 грудня 2007 року.
Згідно з актом від 18 травня 2010 року зазначений транспортний засіб передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою подальшої реалізації банком самостійно для погашення кредитної заборгованості. Сторони погодили, що автомобіль передано у робочому стані.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № K2HCAE00000100 в сумі 235 783,97 грн звернуто стягнення на предмет застави, а саме автомобіль марки BMW X5, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Як убачається зі змісту позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18 травня 2011 року та заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2011 року, загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 22 лютого 2011 року складала 235 783,97 грн, з яких 12 772,58 дол. США - сума заборгованості за кредитом, термін сплати якого ще не настав, що за курсом НБУ становить 101 414,29 грн, 8 663,79 дол. США - сума простроченого кредиту, 31,88 дол. США -заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, 3 190,31 дол. США - сума прострочених відсотків, 1 097,28 дол. США - сума простроченої комісії, 3 249,60 дол. США - сума нарахованої пені, 5 477,89 грн - сума нарахованої комісії за зберігання предмета застави.
Відповідач ОСОБА_1 листом від 08 січня 2013 року звертався до голови правління ПАТ «КБ «ПриватБанк» Дубілета О. В. з вимогою про надання вичерпної інформації та відповідних підтверджуючих документів по суті таких питань: які причини нереалізації автомобіля БМВ Х5, 2000 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного на праві власності ОСОБА_1 , на який згідно із заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2011 у справі № 2-3980 звернуто стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»; які причини відображення у фінансовому обліку ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 грудня 2001 року № К2НСАЕ00000/00 у повному розмірі, без урахування вартості стягнутого авто; чи здійснювались спроби офіційно реалізувати даний автомобіль; які особи були допущені до управління цим автомобілем; чи є інформація стосовно того, чи використовували ці особи авто у власних цілях; чи є інформація про факти накладення штрафів на осіб, що керували даним автомобілем за час з 18 травня 2010 року, а також про факти ДТП за участю цього авто. Відповіді на поставленні запитання відповідач не отримав.
Автомобіль марки «BMW X5», 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , реалізовано за 96 000,00 грн, що підтверджується довідкою-рахунком від 26 лютого 2014 року.
Банк звернувся до суду з позовом 20 квітня 2015 року.
Заборгованість позичальника після реалізації предмета застави на час звернення до суду відповідно до заявлених позовних вимог та наданих розрахунків становить 81 714,69 дол. США, що в еквіваленті 1 924 380,85 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 21 519,40 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 4 765,34 дол. США; заборгованість за комісією за користування кредитом - 2 438,40 дол. США; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 49 090,26 дол. США; штраф (фіксована частина) - 10,62 дол. США; штраф (процентна складова) - 3 890,67 дол. США.
З наданого до апеляційного суду висновку автотоварознавчої експертизи від 10 лютого 2020 року № 19/20, проведеної ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», вбачається, що ринкова вартість автомобіля BMW X5, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на 18 травня 2010 року (на день його передачі позивачу), складала 177 476,00 грн.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Щодо періоду, за який стягуються кошти
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).
ПАТ КБ «ПриватБанк» перед зверненням до суду у цій справі про солідарне стягнення на свою користь з відповідачів заборгованості за кредитним договором звертався з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду якого заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 2-3980 прийнято рішення від 08 серпня 2011 року про звернення стягнення на автомобіль, переданий ОСОБА_1 банку за договором застави для забезпечення належного виконання зобов'язань.
Отже, банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов кредитного договору від 19 грудня 2007 року № К2НСАЕ00000100 шляхом подачі позову у справі № 2-3980.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що такими діями ПАТ КБ «ПриватБанк», як кредитор, на власний розсуд змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
За таких обставин колегія суддів погоджується із визначеним апеляційним судом періодом нарахування сум, що підлягають стягненню на користь позивача: з 22 лютого 2011 року (дата проведення банком розрахунку заборгованості за кредитним договором у справі № 2-3980) до 18 травня 2011 року (дата позовної заяви у справі № 2-3980).
Таке погодження обумовлено в тому числі тривалим розглядом справи у судових інстанціях, подачею позову у цій справі ще в квітні 2015 року, неодноразовим зверненням банка до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором (заочне рішення про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль прийняте ще у 2011 році), що у сукупності свідчить про недоцільність повторної передачі справи на новий розгляд.
Щодо валюти коштів, що підлягають стягненню
Колегія суддів не може погодитися в повній мірі з розрахунками апеляційного суду щодо сум, які підлягають стягненню на користь позивача, та вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо помилкового розрахунку та стягнення заборгованості в національній валюті, в той час, коли кредит видавався у доларах США.
За умовами укладеного 19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору № К2НСАЕ00000100 та заявою на видачу готівки, кредит виданий та отриманий позичальником в іноземній валюті - доларах США.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема кредиту, не суперечить чинному законодавству.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Таким чином, неправильним є нарахування апеляційним судом заборгованості за заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва та процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, у гривневому еквіваленті, а таким, що відповідає наведеним нормам і буде обґрунтованим, є нарахування до стягнення суми заборгованості та процентів у валюті кредиту.
Також, на думку колегії суддів Верховного Суду, з огляду на видачу банком та отримання позичальником кредиту в іноземній валюті, неправильним є застосування апеляційним судом ринкової вартості автомобіля (предмета застави) BMW Х5, 2000 року випуску, № кузова/шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , на який звернуто стягнення та який реалізовано, у національній валюті - у сумі 177 476,00 грн.
У висновку автотоварознавчої експертизи від 10 лютого 2020 року № 19/20, проведеної ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» (а. с. 4-8 т. 3), щодо ринкової вартості зазначеного автомобіля станом на 18 травня 2010 року (дата передачі автомобіля банку для подальшої реалізації) містяться відомості і про відповідний курс НБУ, за 1 долар США = 7,9259 грн, що дає можливість вирахувати зазначену ринкову вартість автомобіля у доларах США, а саме: 22 391,91 дол. США станом на 18 травня 2010 року.
Колегія суддів не зважає на доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права у зв'язку із залученням на стадії апеляційного провадження вказаного висновку, враховуючи положення частини третьої статті 367 ЦПК України (докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього), оскільки відповідач ОСОБА_1 не міг об'єктивно надати такий висновок автотоварознавчої експертизи до суду першої інстанції, датований 10 лютого 2020 року, а його застосування сприяє меті з'ясування усіх обставин справи.
Щодо стягнення пені, комісії та штрафів
З огляду на положення пункту 4.1 кредитного договору, що визначає обов'язок позичальника сплатити пеню у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення на його користь пені, проте у розмірі, визначеному згідно з пунктом 7.4 кредитного договору.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за комісією за користування кредитом та штрафів (фіксована частина та процентна складова) з огляду на таке.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003ц15.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Оскільки сторони при укладенні кредитного договору погодили, що, у першу чергу, нараховується пеня, а вже потім - штрафи (зокрема, його процентна складова на момент звернення позивача до суду), тому одночасне їх нарахування з пенею та стягнення за своєю суттю є подвійною відповідальністю.
Умови пунктів 6.2, 7.1 кредитного договору щодо сплати винагороди за обслуговування кредиту (додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком, за надання фінансового інструменту), є несправедливими щодо позивача, оскільки порушують принцип добросовісності, обмежують його права як споживача, вносять істотний дисбаланс у взаємовідносини між банком та позичальником, задають шкоди позивачу. Таким чином, нарахування банком комісії за послуги за користування кредитом є незаконним.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за комісією за користування кредитом та штрафів (фіксована частина та процентна складова), доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.
Щодо стягнення на користь банку заборгованості із поручителя ОСОБА_2 .
Частинами першою та другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час зміни банком строку виконання основного зобов'язання за спірним кредитним договором, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
У справі, яка є предметом розгляду, сторони договору поруки від 19 грудня 2007 року визначили строк чинності поруки у пункті 12, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 19 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Апеляційний суд зазначеного не врахував, доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.
Аналізуючи зміст частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку, що визначений вказаною нормою строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов'язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19).
Позовна заява банку про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором датована 18 травня 2011 року. Із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося 12 квітня 2015 року, отже позивачем, з огляду на положення пункту 12 договору поруки, не пропущений передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк, тому порука ОСОБА_2 не є припиненою, таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про це.
Отже, зважаючи на солідарний характер зобов'язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед банком, відповідач ОСОБА_2 має відповідати перед позивачем поряд із відповідачем ОСОБА_1 за неналежне виконання останнім своїх зобов'язань за кредитним договором, тобто позовні вимоги у визначеній сумі мають бути задоволені і щодо ОСОБА_2 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки позичальник не виконував належним чином умови кредитного договору, то на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором з відповідачів, яка складається з боргу за кредитом та процентів за користування ним у доларах США, і пені.
Суд апеляційної інстанції правильно визначився із періодом стягнення заборгованості з 22 лютого 2011 року (дата проведення банком розрахунку заборгованості за кредитним договором у справі № 2-3980) до 18 травня 2011 року (дата позовної заяви у справі № 2-3980) та алгоритмом її розрахунку шляхом додавання нарахованих процентів та пені до суми заборгованості за заочним рішенням про звернення стягнення на користь банку заставного автомобіля та вирахуванням ринкової вартості заставного автомобіля станом на день його передачі позивачу. В той же час апеляційний суд не врахував валюту надання та отримання кредиту у доларах США та необхідність стягнення коштів і з поручителя ОСОБА_2 .
Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню: 28 916,26 дол. США (визначена судом сума заборгованості за кредитним договором згідно із заочним рішенням суду від 08 серпня 2011 року у справі № 2-3980, що сторонами не спростовано) + 248,36 дол. США (проценти за період з 22 лютого 2011 року по 18 травня 2011 року) - 22 391,91 дол. США (ринкова вартість заставного автомобіля станом на дату передачі його позивачу для реалізації), що у підсумку становить 6 772,71 дол. США, а також 86,00 грн пені за період з 22 лютого 2011 року по 18 травня 2011 року (86 днів прострочення х 1,00 грн = 86,00 грн).
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування як рішення суду першої інстанції (з підстав неправильного визначення періоду та сум стягнення), так і постанови апеляційного суду (з підстав неправильного визначення валюти стягнення та без врахування відповідальності обох відповідачів), і ухвалення нового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № К2НСАЕ00000100 солідарно з обох відповідачів, а саме: стягнути солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № К2НСАЕ00000100 у сумі 6 772,71 дол. США, а також 86,00 грн пені за період з 22 лютого 2011 року по 18 травня 2011 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та часткове задоволення позову, на користь позивача зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог за подачу позову до суду першої інстанції - у розмірі 360,28 грн (по 180,14 грн з кожного) та судовий збір за подачу касаційної скарги - у розмірі 720,57 грн (по 360,29 грн з кожного).
Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № К2НСАЕ00000100 у сумі 6 861,89 дол. США, а також 86,00 грн пені за період з 22 лютого 2011 року по 18 травня 2011 року.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору в сумі 540,43 грн.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору в сумі 540,43 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко