Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 752/19803/16-ц
провадження № 61-5263св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання недійсним кредитного договору.
14 березня 2017 року ОСОБА_1 змінила підставу позову та просила суд визнати недійсним одностороннє збільшення з 13 листопада 2008 року процентної ставки за договором кредиту від 07 вересня 2005 року № 08-038/347к.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала порушенням відповідачем умов укладеного договору та зміною в односторонньому порядку процентної ставки в бік її збільшення, чим порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Банк не повідомив ОСОБА_1 про зміну розміру процентної ставки.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 626, 627, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та уклали додаткові угоди до кредитного договору, що є його невід'ємною частиною, у яких передбачили умови підвищення процентної ставки, вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Відповідачем виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», включено в спірний кредитний договір обов'язкові положення, передбачені вказаним нормативним актом.
Також судом першої інстанції зазначено, що позивач при укладенні договору розуміла, що при отриманні кредиту у розмірі тіла кредиту 85 000,00 доларів США по закінченню дії договору необхідно буде сплатити зі тілом кредиту 85 000,00 доларів США, а також проценти за користуванням кредитом у розмірі, встановленому договором, та згідно з графіком платежів, що позивачем в розрізі положень статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не спростовано.
Судом першої інстанції встановлено, що спірний договір кредиту та додаткові угоди до нього підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення як договору, так і додаткових угод до нього, не заявляла додаткових вимог щодо їх умов та в подальшому виконувала їх умови; відповідач надав позивачу інформацію, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Тому, на думку суду першої інстанції, відповідачем не було проведено односторонньої зміни процентної ставки, твердження позивача з приводу цього є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки він підписаний сторонами, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач надав позивачу необхідні відомості, що передувало укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Крім того, у кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позов.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/8314/14-ц (провадження № 61-17395св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:
- згідно з пунктами 7.1-7.2 кредитного договору щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором в обов'язковому порядку має бути укладена додаткова угода до кредитного договору, яка б передбачала збільшення процентної ставки за користування кредитом;
- відповідно до підпункту 2.6.1 кредитного договору будь-яке збільшення процентної ставки за кредитним договором могли бути здійснено лише за згодою позичальника у формі додаткової угоди та з попереднім повідомленням позичальника не менш, як за 10 днів до початку дії збільшеної процентної ставки;
- банком мало бути надіслано позичальнику письмове повідомлення про збільшення процентної ставки за кредитним договором, в подальшому - отримана згода позичальника на таке збільшення;
- боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку;
- банком не доведено надіслання повідомлення про збільшення процентної ставки, банком не виконані і вимоги підпункту 2.6.1 кредитного договору про обов'язкове надіслання повідомлення за 10 днів до збільшення процентної ставки;
- банк не довів правомірність збільшення процентної ставки за кредитним договором;
- банк всупереч вимогам абзацу четвертого частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та підпункту 2.6.1 кредитного договору збільшив процентну ставку з 03 листопада 2008 року без повідомлення позичальника та, як наслідок, без згоди позичальника;
- через те, що збільшення процентної ставки всупереч абзацу четвертому частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинному на момент підвищення, здійснене без повідомлення позичальника, воно є нікчемним згідно з частиною другою статті 215 ЦК України, так як його недійсність встановлена зазначеною нормою Закону України «Про захист прав споживачів».
У квітні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), що є правонаступником АТ «Укрсоцбанк», подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 752/19803/16-ц та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року матеріали справи № 752/19803/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» із заявою від 29 серпня 2005 року про отримання споживчого кредиту на купівлю квартири в сумі 98 000,00 доларів США на строк 120 місяців із забезпеченням останнього квартирою АДРЕСА_1 .
07 вересня 2005 року між сторонами у справі укладено договір кредиту № 08-038/347к, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 85 000,00 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становить 429 250,00 грн, зі сплатою 12,50 % річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду згідно з умовами пункту 26.6 цього договору та порядком погашення суми основної заборгованості до 15 числа кожного місяця згідно з графіком, який вказаний у підпункті 1.1.1 пункту 1 статті 1 договору, з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості за кредитом до 06 вересня 2015 року.
Кредит надається на такі цілі: придбання нерухомого майна, яким є трикімнатна квартира загальною площею 82,50 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.2 договору кредиту).
Для забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення зобов'язань за цим договором, сторони укладають іпотечний договір та договір поруки (пункт 1.3 договору кредиту).
Надання кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 договору кредиту, проводиться шляхом видачі позичальнику готівкових грошей. Моментом (днем) надання кредиту вважається день видачі позичальнику готівкових грошей в сумі кредиту (пункти 2.1, 2.2 договору кредиту).
Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3 договору кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня від дати набрання чинності договорів, визначених пунктом 1.3 цього договору, і за умови виконання позичальником своїх обов'язків, передбачених в підпунктах 3.3.1, 3.3.16 цього договору, відкрити позичальнику у Міжрайонному відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» позичковий рахунок № НОМЕР_1 і видати позичальникові готівкові кошти.
Банк надав, а позивач отримав кредитні кошти за договором кредиту.
Відповідно до пунктів 2.6, 2.6.1 договору кредиту у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також рішень Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначеного в п. 1.1 цього договору. Про намір змінити розмір процентів кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду.
Усі додатки, зміни та/або доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на цей договір (пункт 7.1 договору кредиту).
18 березня 2009 року, 28 вересня 2009 року, 12 листопада 2010 року та 26 липня 2013 року між сторонами укладено додаткові угоди № 1-4 про внесення змін до договору кредиту.
Додатковою угодою від 18 березня 2009 року № 1 до договору кредиту сторонами змінено графік погашення основного боргу, у зв'язку із чим внесено відповідні зміни до пункту 1.1 договору кредиту.
Додатковою угодою від 28 вересня 2009 року № 2 до договору кредиту сторони дійшли згоди змінити графік погашення основного боргу, який станом на 28 вересня 2009 року становить 50 413,64 доларів США, починаючи з 29 жовтня 2008 року зі сплатою 14,00 % річних, у зв'язку із чим внесено зміни до тексту договору кредиту.
Додатковою угодою від 12 листопада 2010 року № 3 до договору кредиту сторони дійшли згоди встановити нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 14,98 % річних.
Судом першої інстанції установлено, що позивачем здійснювалось погашення кредиту у визначеному сторонами порядку та розмірі.
У своїй заяві про зміну підстав позову ОСОБА_1 зазначала, що з розрахунку заборгованості, наданого банком у справі про стягнення заборгованості, позивачу стало відомо, що з 13 листопада 2008 року банк в односторонньому порядку збільшив процентну ставку - з 12,5 % до 14,0 %.
До суду першої інстанції відповідачем надано клопотання про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 (а. с. 88-91 т. 1).
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на дату укладення договору кредиту) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 10561, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 10561 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.
З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд першої інстанції, з яким правильно погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки договір кредиту та додаткові угоди до нього підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення як договору, так і додаткових угод до нього не заявляла додаткових вимог щодо їхніх умов та в подальшому виконувала їх, відповідач надав позивачу інформацію, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.
Доводи касаційної скарги про те, що згідно з пунктами 7.1-7.2 договору кредиту щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором в обов'язковому порядку має бути укладена додаткова угода до кредитного договору, яка б передбачала збільшення процентної ставки за користування кредитом, спростовуються матеріалами справи, зокрема в укладеному 28 вересня 2009 року договорі про внесення змін № 2 до договору кредиту сторони зазначили про 14,0 % річних, починаючи з 29 жовтня 2008 року.
Верховний Суд дійшов висновку, з огляду на положення підпункту 2.6.1 договору кредиту, що збільшення процентної ставки є можливим лише у разі дотримання відповідної процедури, результатом якої має бути укладення додаткової угоди про внесення відповідних змін.
Водночас доводи касаційної скарги про порушення банком процедури, установленої підпунктом 2.6.1 договору кредиту при збільшенні процентної ставки до 14,0 % річних, відхиляються з огляду на підписання позивачем договору про внесення змін від 28 вересня 2009 року № 2 до договору кредиту, де зазначено про процентну ставку у розмірі 14,0 % річних, та погашенням кредиту у визначеному сторонами порядку та розмірі (установлено судом першої інстанції та зазначено в тексті оскаржуваного рішення, позивачем не спростовано), тобто часткове виконання позичальником умов договору про внесення змін свідчить про те, що нею схвалені умови про підвищення процентної ставки за її кредитом до 14,0 % річних.
Колегією суддів враховано, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, що передбачено частиною третьою статті 631 ЦК України.
Отже, ОСОБА_1 була обізнана про збільшення процентної ставки з 12,5 % річних до 14,0 % річних з 28 вересня 2009 року та погодила таке збільшення, починаючи з 29 жовтня 2008 року, підстав для задоволення позову про визнання недійсним одностороннє збільшення з 13 листопада 2008 року процентної ставки за укладеним між позивачем та банком договором кредиту немає.
Посилання позивача на незастосування судами правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/8314/14-ц, не знайшли свого підтвердження, оскільки обставини у зазначеній справі відрізняються від справи, що розглядається, зокрема у справі № 569/8314/14-ц після прийняття банком рішення про збільшення процентної ставки за кредитом позичальнику був направлений рекомендований лист з вимогою з'явитися у відділення банку для укладення додаткової угоди, що був повернутий відправнику з відміткою відділення поштового зв'язку про неможливість вручення адресату, тобто між сторонами не було укладено відповідної додаткової угоди до кредитного договору про підвищення процентної ставки, що має місце у цій справі.
Оскільки у позові відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю, то підстав для застосування позовної давності, про що просив відповідач у своєму клопотанні в суді першої інстанції, немає.
Доводи касаційної скарги є ідентичними аргументам, викладеним заявником у її позові та апеляційній скарзі, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, та зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлених обставин справи, неправильного тлумачення скаржником норм матеріального і процесуального права або переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, пункт 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко