Ухвала
Іменем України
25 лютого 2021року
м. Київ
справа № 761/40582/20
провадження № 61-2426ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СП МДМ» (далі - ТОВ «СП МДМ») про поновлення на роботі,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до ТОВ «СП МДМ», в якому просив поновити його на посаді президента у ТОВ «СП МДМ».
В обґрунтування позову зазначав, що працював у товаристві на посаді президента з 19 червня 2017 року відповідно до наказу №2 від 19 червня 2017 року, виданого на підставі протоколу № 19-06/17 від 19 червня 2017 року.
Вказані відомості були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року, у справі № 910/9474/17 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «СП МДМ», оформлене протоколом загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «СП МДМ» № 19-06/17 від 19 червня 2017 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у відкритті провадження у справі № 761/40582/20 відмовлено.
Суди, відмовляючи у відкритті провадження у справі № 761/40582/20, виходили з того, що спір у даній справі стосується усунення члена виконавчого органу від виконання визначених уповноваженим органом товариства обов'язків, що є специфічною дією носія корпоративних прав і не може розглядатися в площині трудового права.
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в якій заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення на направити справу для розгляду по суті до суду першої інстанції .
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що спори між господарським товариством і його учасником, які є трудовими, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що передбачено пунктом 13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року.
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року необхідно відмовити з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвал, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з вимогами частини другої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
За положеннями статті 1 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У частині другій статті 4 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) закріплено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону України «Про господарські товариства», яка також відсилає до статті 41 цього закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.
Згідно статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 04 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року, у справі №910/9474/17 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «СП МДМ», оформлене протоколом загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «СП МДМ» №19-06/17 від 19 червня 2017 року, в якому було встановлено, що ОСОБА_1 був учасником товариства та обіймав керівну посаду.
При цьому, позивачем заявлено вимоги про поновлення на роботі, оскільки останній вважає, що його звільнення з посади президента компанії відбулось незаконно.
Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір у даній справі стосується усунення члена виконавчого органу від виконання визначених уповноваженим органом товариства обов'язків, що є специфічною дією носія корпоративних прав і не може розглядатися в площині трудового права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СП МДМ» про поновлення на роботі відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко