25 лютого 2021 року м. ТернопільСправа № 921/75/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянувши Заяву №б/н від 10.02.2021р. (вх. №83 від 17.02.2021) Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (вул. Лейпзицька, буд 15, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 14333937) про видачу судового наказу на стягнення з Приватного підприємства «Фабрика меблів «Нова» (вул. Промислова, буд. 30, м. Тернопіль, 46010, ідентифікаційний код 30344990) заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у сумі 110 176,43 грн., відмовляє у його видачі. При цьому, суд виходив із наступного:
Судовий наказ, відповідно до положень статті 232 ГПК України, є судовим рішенням.
Частиною 2 статті 12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: 1)документ, що підтверджує сплату судового збору; 2)документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3)копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4)інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Крім цього, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 Господарського кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Частиною 3 статті 56 ГПК України зазначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Частинами 1, 2 статті 58 ГПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
За нормами господарського процесуального кодексу України, підписання заяви про видачу судового наказу є процесуальною формою реалізації повноважень з представництва.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи як в порядку самопредставництва, так і в порядку представництва (адвоката). При цьому, в порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності). Відповідно особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку само представництва (аналогічний висновок викладено у постанові Великої палати Верховного суду України від 13.03.2018 року у справі № 910/23346/16 та постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19).
Визначення довіреності міститься у частині 3 статті 244 Цивільного кодексу України, за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 ГПК України, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Втім, виключно довіреність, за відсутності інших передбачених частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України доказів (статуту, положення, трудового договору, контракту тощо), не є доказом, що відповідна особа уповноважена діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва. Також виключно довіреність, за відсутності в Єдиному реєстрі адвокатів України відомостей про те, що відповідна особа має статус адвоката і такого документа не було нею надано суду, не може належним чином підтверджувати її повноваження на здійснення представництва (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 21.01.2020 по справі №924/440/19).
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження.
Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» не подано суду доказів на підтвердження того, що Іванова В.М. (на яку видано довіреність) є посадовою особою вказаного товариства і уповноважена діяти від товариства через інститут самопредставництва та мала право на підписання заяви про видачу судового наказу, або через інститут представництва (які б дозволяли встановити обсяг її повноважень, як посадової особи, зокрема статуту, положення, трудового договору (контракту). Крім того, суду не подано свідоцтва про право на здійснення адвокатської діяльності, тобто не підтверджено, що відповідна особа має статус адвоката, що б надавало їй повноваження на представництво юридичної особи в суді, в тому числі і на підписання заяв.
При цьому, з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр).
Як визначено ч.3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд. Відповідні висновки щодо застосування наведених норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.11.2020 №908/592/19.
Заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги подано від Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» підписано представником заявника - Семенюк М.О., якою засвідчено і копії доданих до заяви документів.
До заяви додано копію довіреності №0221/20 від 07.05.2020 року на ім'я Іванової Вікторії Миколаївної, підписану генеральним директором ПАТ «ВФ Україна» - Устинова О.В.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ "ВФ Україна" сформованих станом на 25.02.2021р. у графі "Керівник юридичної особи, а також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо" - відомості відсутні.
Отже, до матеріалів заяви про видачу судового наказу не надано доказів відповідно до закону, статуту, положення або витягу юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, трудового контракту, наказу на підтвердження повноважень Семенюк М.О. діяти від імені заявника у порядку само представництва або через представника (адвоката).
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, заяву подано з порушенням вимог п. 2 ч. 3 ст. 150 ГПК України, що в силу приписів п. 1. ч.1 ст.152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ГПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Окремо суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Керуючись ст.ст. 12, 147, 148, 150, ст. 152-154 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити Приватному акціонерному товариству «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька, буд 15, м. Київ, ідентифікаційний код 14333937) у видачі судового наказу про стягнення з Приватного підприємства «Фабрика меблів «Нова» (вул. Промислова, буд. 30, м. Тернопіль, 46010 ідентифікаційний код 30344990) 110176, 43 грн. боргу за надані телекомунікаційні послуги.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
3. Копію ухвали направити сторонам у справі рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання (25.02.2021р.) та підлягає оскарженню протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали, через Господарський суд Тернопільської області або безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду.
Ухвалу підписано: 25 лютого 2021 року.
Суддя М.С. Стадник