"16" лютого 2021 р.
м. Київ
Справа № 911/3216/20
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження
позов Акціонерного Товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3, код ЄДРПОУ 04654336)
про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, та збитків за неналежне виконання зобов'язання,
за участю представників:
позивача: Остапенко В.М. (дов. № 14-339 від 22.12.2020);
відповідача: не з'явилися.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 39/5-2731-20 від 22.10.2020 Акціонерного Товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, штрафних санкцій та збитків за неналежне виконання зобов'язання.
Позов обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем Договору №2502/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 про постачання природного газу та Додаткових угод до нього. На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 234579882,18 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, проте відповідач не оплатив вартість поставленого природного газу, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 234579882,18 грн. У зв'язку з порушенням строків оплати позивачем нараховано відповідачу пеню, втрати від інфляції та 3% річних, а також збитки у зв'язку з понаддоговірним обсягом споживання газу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 14.12.2020. Встановлено відповідачу строк на подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
02.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №1507 від 27.11.2020.
08.12.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив №39/5-3837-20 від 08.12.2020.
11.12.2020 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання №1547 від 11.12.2020 про відкладення розгляду справи.
У підготовчому судовому засіданні 14.12.2020 судом встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 11.01.2021.
06.01.2020 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання №13 від 06.01.2021 про відкладення розгляду справи.
У підготовчому судовому засіданні 11.01.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача №13 від 06.01.2021 про відкладення розгляду справи. Також, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.02.2021.
02.02.2021 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання №164 від 02.02.2021 про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 02.02.2021 судом відкрито судове засідання з розгляду справи по суті та враховуючи першу неявку представників відповідача та ситуацію, що склалася в Україні та світі з поширенням коронавірусної хвороби covid-19, судом відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 16.02.2021.
15.02.2021 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання №219 від 15.02.2021 про відкладення розгляду справи.
У судове засідання з розгляду справи по суті 16.02.2021 з'явився представник позивача, який підтримав текст позовної заяви, представник відповідача у судове засідання не з'явився. Судом відмовлено у задоволенні клопотання №219 від 15.02.2021 про відкладення розгляду справи та ухвалено рішення у справі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
02.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" (відповідач, споживач) укладено Договір постачання природного газу №2502/18-TE-17 (далі - Договір), за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).
Природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711210000) власного видобутку (природний газ видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України (п. 1.2., 1.4. Договору).
Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 1000,0 тис. куб. метрів (один мільйон куб. метрів). Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2. цього договору. Споживач самостійно визначає планові обсяги, зазначені у пункті 2.1. цього договору і несе відповідальність за правильність їх визначення.
Ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється Положеннями. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять грн., 40 коп.) (п. 5.1., 5.2. Договору).
Зокрема, відповідно до п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця постачання природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 8.1., 8.2. Договору).
В подальшому сторонами було укладено ряд Додаткових угод до Договору №2502/18-TE-17 від 02.10.2018, а саме: №1, №2, №3, №4, №5/6, №6/5, №7, №8.
Зокрема Додатковою Угодою №4 сторони виклали п. 2.1. Договору у наступній редакції: «Постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 33196,814 тис. куб. метрів.
Водночас Додатковою угодою №6/5 сторони виклали п. 2.1. Договору в наступній редакції: «Постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 32536,838 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): жовтень 2018 - 866,874; листопад 2018 - 5857,850; грудень 2018 - 6666,081; січень 2019 - 7327,197; лютий 2019 - 5247,179; березень 2019 - 5108,131; квітень 2019 - 1463,526.
Разом з тим, Додатковою угодою №7 сторони змінили назву постачальника у Договорі з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Додатковою угодою №8 сторони змінили замовлений обсяг природного газу споживачем у квітні 2019 року на 799,350 тис. куб. метрів.
Відтак позивач звернувся до господарського суду з підстав неналежного виконання відповідачем умов Договору №2502/18-ТЕ-17 від 02.10.2018 про постачання природного газу, а саме невиконання останнім обов'язку з оплати поставленого природного газу за період з 01.10.2018 по 30.04.2019 у розмірі 234579882,18 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Разом з тим, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати природного газу позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми боргу, також нараховану позивачем пеню у розмірі 17902889,67 грн, 3% річних у розмірі 10727442,62 грн, втрати від інфляції у розмірі 8623807,05 грн, а також збитки у розмірі 78067,10 грн.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що станом на 27.11.2020 (день подання позовної заяви до суду) заборгованість становить 232516373,93 грн у зв'язку з частковою оплатою позивачем боргу.
При цьому, в обґрунтування несвоєчасності оплат за Договором відповідач посилається на ту обставину, що останній не може самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору, оскільки у підприємства була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок підприємства, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача (порядок перерахування коштів затверджений постановою КМУ №217 від 18.06.2014.
Так, відповідач стверджує, що борг за Договором сплачується з посиланням на постанову КМУ №217 від 18.06.2014, якою було змінено договірний порядок виконання відповідачем грошових зобов'язань, які зазначені у договорі, а тому строк оплати є таким, що не настав, а отже безпідставним є нарахування штрафних санкцій відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Щодо нарахованих позивачем збитків у зв'язку з споживанням відповідачем обсягів природного газу, які більше ніж на 5% відрізняються від замовленого обсягу, відповідач, зокрема, зазначає, що позивачем не надано доказів та не доведено належними доказами понесення збитків від меншого споживання ніж замовлений об'єм природного газу відповідачем у березні, квітні 2019 року. Разом з тим, відповідач зазначає, що він не має змоги наперед спрогнозувати споживання мешканцями в конкретних погодних умовах кількості послуг з опалення, а відповідно і прогнозувати об'єми газу, що будуть спожиті підприємством більше/менше від підтверджених обсягів.
Також, відповідач, зокрема, стверджує, що стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків, може паралізувати роботу підприємства, що в свою чергу призведе зриву опалювального періоду та банкрутства підприємства. У зв'язку з цим, відповідач просить суд зменшити розмір належної до стягнення пені на 90%.
Правовідносини, що виникли між сторонами в процесі виконання Договору про постачання природного газу №2502/18-TE-17 від 02.10.2018 регулюються нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо поставки та купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Приписами ст.ст. 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, відповідно до актів приймання-передачі природного газу (акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 на суму 5140909,57 грн; від 30.11.2018 на суму 43832018,70 грн; від 31.12.2018 на суму 49879697,69 грн; від 31.01.2019 на суму 54826572,20; від 28.02.2019 на суму 39262604,56 грн; від 31.03.2019 на суму 35984517,13 грн; 30.04.2019 від 5653562,33 грн) за період жовтень 2018 - квітень 2019 року (копії актів містяться в матеріалах справи) постачальник передав покупцю природного газу на загальну суму 234579882,18 грн, а відтак, належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання. Факт належного виконання позивачем умов Договору також підтверджується відсутністю скарг або заперечень відповідача щодо строків, якості тощо. А відтак, у відповідача виник обов'язок оплатити вартість прийнятого природного газу.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень та листа №1333 від 12.10.2020 про переведення оплати, відповідачем в період з 07.10.2020 по 10.11.2020 на виконання умов Договору сплачено позивачу 2063508,25 грн.
Інших доказів сплати відповідачем боргу суду не надано.
Відтак, вбачається, що несплаченою відповідачем сумою боргу за Договором №2502/18-TE-17 від 02.10.2018 залишилась сума у розмірі 232516373,93 грн (234579882,18 - 2063508,25).
Отже, судом встановлено, що відповідач не виконав свого обов'язку зі сплати заборгованості за Договором у розмірі 232516373,93 грн, з цих підстав суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної суми боргу доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, проте лише частковому у розмірі 232516373,93 грн.
Щодо нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Так, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем підставно нараховано відповідачу 17902889,67 грн пені, 10727442,62 грн 3% річних та 8623807,05 грн втрат від інфляції.
Судом перевірено розрахунок позивача щодо нарахування пені та встановлено, що розрахунок є арифметично вірним та пеня у розмірі 17902889,67 грн нарахована правильно.
Водночас, як вже зазначено вище відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90%, позивач проти вказаного заперечує.
Відтак, суд розглядаючи питання щодо зменшення розміру пені бере до уваги додані відповідачем до позовної заяви фінансові звіти Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" за 2018 - 2020 роки, з яких вбачається, що починаючи з 2018 та по 2020 роки, кожного року баланс вказаного підприємства систематично зменшується, а розмір заявленої до стягнення пені (17902889,67 грн) є майже половиною розміру балансу відповідача, станом на 30.09.2020, отже стягнення з відповідача повного розміру заявленої пені може призвести до настання скрутного фінансового становища підприємства та в подальшому до доведення його до банкрутства.
Також суд вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, наголошує на тому, що позивачем під час розгляду даної справи, не було доведено до відома суду про те, що зі сторони відповідача здійснювались систематичні оплати в погашення заборгованості за Договором, більше того, на момент подання позовної заяви до суду сума боргу фактично вже була меншою за заявлену позивачем, таким чином в суду наявні підстави стверджувати, що вказаними діями (бездіяльністю) позивач вводив суд в оману стосовно дійсної суми боргу відповідача.
Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що доходячи висновків про потенційну можливість зменшення розміру пені, бере до уваги і те, що на даний час фінансове положення в країні є нестійким, яке, зокрема, пов'язано з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), що в свою чергу негативно впливає на рівень дохідності всіх підприємств.
Так, в силу ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відтак, на підставі викладеного, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої відповідачем пені, проте лише на 50%, позаяк відповідачем не надано суду доказів вчинення останнім дій по спонуканню споживачів на своєчасну та повну оплату за послуги з опалення та постачання гарячої води. Також, суд частко задовольняючи клопотання відповідача бере до уваги той факт, що на даний момент відповідачем виконано зобов'язання за Договором менше ніж на 1%.
Отже, зменшена на 50% пеня підлягає до стягнення з відповідача у розмірі 8951444,83 грн (17902889,67 * 50%).
Щодо нарахувань 10727442,62 грн 3% річних та 8623807,05 грн втрат від інфляції суд зазначає, що ним перевірено розрахунок втрат від інфляції та встановлено його арифметичну правильність, а отже 8623807,05 грн втрат від інфляції підлягають стягненню з відповідача, водночас, суд перерахувавши нарахування 3% річних встановив, що сума 3% річних є більшою за нараховану позивачем, проте суд не може з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог, а тому сума 3% річних підлягає до стягнення згідно прохальної частини позовної заяви, у розмірі 10727442,62 грн.
Щодо нарахування збитків.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За змістом статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Ураховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).
Відтак, cуд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов'язань.
Відтак, позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача збитків, відповідно до умов п. 3.13.1. Договору у розмірі 78067,10 грн, що викликані споживанням відповідачем газу меншому обсязі (на 5,85% менше за березень 2019 та на 5,48% менше за квітень 2019) ніж погоджено сторонами.
Водночас, позивач заявляючи про понесені збитки не додає суду належних та допустимих доказів, які підтверджують факт понесення останнім збитків, зокрема, у вигляді втраченої вигоди, реальних збитків тощо, тобто позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між наявністю факту менших обсягів споживання відповідачем природного газу, ніж погоджених, з понесеними у зв'язку з цим збитками.
Таким чином позивачем не доведено того, що споживання обсягів газу відповідачем у березні-квітні 2019 року у меншому об'ємі на 5,85% та на 5,48% відповідно, призвело до понесення позивачем збитків у загальному розмірі 78067,10 грн.
Отже, за відсутністю в матеріалах справи належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про наявність з боку відповідача повного складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника) в суду відсутні підстави стверджувати, що в діях відповідача наявні порушення у сфері господарської діяльності, що призвели до понесення збитків позивачем, в відтак і підстави для задоволення заявлених останнім збитків у розмірі 78067,10 грн в суду також відсутні.
Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача та відповідача у розмірі, пропорційному від задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3, код ЄДРПОУ 04654336) на користь Акціонерного Товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 232516373,93 грн боргу, 8951444,83 грн пені, 10727442,62 грн 3% річних, 8623807,05 грн втрат від інфляції, а також 705536,30 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2021.
Суддя А.Ф. Черногуз