ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2021Справа № 910/1340/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовом Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича (вул. Овдіївська, 2 м. Ніжин, Чернігівська обл. 16600) в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради (пл. І.Франка, буд.1, м. Ніжин, Чернігівська обл., 16600, код ЄДРПОУ 34644701)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" (вул. Межигірська, буд.22, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 40419082)
про стягнення 2 047 885, 26 грн,
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання,
Заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Іван Миколайович (далі - прокурор; заявник) в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" (далі - відповідач) про стягнення 2 047 885, 26 грн плати за користування земельними ділянками.
Позовні вимоги обґрунтовані користуванням відповідачем земельними ділянками комунальної власності, на яких розташовані нежитлові будівлі, проте без необхідних правовстановлюючих документів та сплати коштів до місцевого бюджету за їх фактичне використання, у зв'язку з чим за період з 20-21.12.2016 по 31.07.2018 заявником нараховано до стягнення з відповідача 2047885, 26 грн збережених коштів орендної плати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.03.2019.
05.03.2019 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що у Єдиному державному реєстрі відсутня будь-яка інформація відносно спірних земельних ділянок і їх кадастрових номерів, а міститься інформація лише відносно вказаних нежитлових будівель, первісний власник будівель, які в подальшому були відчужені ним у власність відповідача ніколи не орендував земельних ділянок у Ніжинської міської ради, що знаходяться по вул. Б. Хмельницького за номерами 37/6; 37/3; 37/1; 37/5, а тому до відповідача не могло перейти жодних прав на вказані земельні ділянки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 26.03.2019.
20.03.2019 до відділу діловодства від Ніжинської міської ради надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги та, зокрема, зазначив, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а відсутність договірних відносин між позивачем та первісним власником будівель свідчить про правомірність стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212-1214 Цивільного кодексу, при цьому для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
21.03.2019 до відділу діловодства суду від Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор зазначив, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірні земельні ділянки, таким чином кошти за оренду землі підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, при цьому обов'язок повернути потерпілому безпідставно набуте майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності.
26.03.2019 до відділу діловодства суду відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
26.03.2019 представником відповідача, також, подано клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання у справі відкладено на 16.04.2019.
15.04.2019 від Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича надійшов лист, у якому прокурор заперечив проти задоволення заяви відповідача про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 залишено без розгляду позов заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" про стягнення 2 047 885, 26 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2019, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2020 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2019.
18.07.2019 від позивача надійшла зава про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначено, що 03.06.2019 відкрито провадження у справі №910/6743/19 за позовом Ніжинської міської ради Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" про стягнення 947697,09 грн заборгованості по орендній плати за договором за користування земельною ділянкою площею 4,9485 га кадастровий номер 7410400000:04:021:0001 за адресою: м. Ніжин, вул. Курилівська, 56-А за період з 21.12.2016 до 31.03.2019, у зв'язку з чим з метою недопущення подвійного стягнення заборгованості за користування земельними ділянками на користь позивача підлягає стягненню 1371807, 21 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 підготовче засідання призначено на 15.10.2020.
Підготовче засідання, призначене на 15.10.2020 не відбулось у зв'язку перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці.
12.10.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копій витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок.
12.10.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про прийняття до розгляду заяви Ніжинської міської ради про зменшення розміру позовних вимог та задовольнення клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 підготовче засідання призначено на 11.11.2020.
06.11.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання, у якому Ніжинська міська рада просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 підготовче судове засідання відкладено на 09.12.2020.
26.11.2020 до відділу діловодства суду від заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича надійшла заява, у якій прокурор підтримав позовні вимоги у заявленому ним розмірі, просив задовольнити, проти задоволення заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог заперечив.
09.12.2020 до відділу діловодства суду представником відповідача подано заперечення проти клопотання позивача про долучення доказів.
09.12.2020 до відділу діловодства суду представником відповідача подано письмові пояснення, у яких зазначено, що у спірний період за позивачем не було зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, та таким чином позивач не мав до них жодного правового відношення.
У судовому засіданні 09.12.2020 суд прийняв до розгляду заяву позивача про долучення до матеріалів справи доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 17.12.2020.
14.12.2020 від Ніжинської міської ради від надійшло клопотання, у якому позивач підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог.
У підготовчому засіданні 17.12.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/1340/19 до судового розгляду по суті на 14.01.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 розгляд справи по суті відкладено на 27.01.2021.
У судовому засіданні 27.01.2021 прокурор позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу, представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити, позивач у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином.
У судовому засіданні 27.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до п. в) ст. 12. Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Як заначає, заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури (далі - прокурор), 22.03.2006 між Ніжинською міською радою (далі - відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Ніжинський механічний завод" укладено договір оренди землі, згідно п. 1, 2, 8, 15 якого в оренду пердавалась земельна ділянка несільськогосподарського призначення - землі промисловості для розміщення нежитлових булівель загальною площею 8, 6499 га за адресою м. Ніжин, вул. Б. Хмельницького, 37 терміном на 49 років.
Рішенням Ніжинської міської ради №5-56/204 від 15-17.04.2014 надано дозвіл Публічному акціонерному товариству "Ніжинський механічний завод" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 8, 6499 га по вул. Б. Хмельницького, 37 на земельні ділянки розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств промисловості.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" (далі - відповідач) є власником нежитлових будівель за адресами: м. Ніжин, вул. Б. Хмельницького, 37/6 загальною площею 12391, 1 м2 на земельній ділянці площею 2, 5005 га з кадастровим номером 7410400000:04:007:0056; м. Ніжин, вул. Б. Хмельницького 37/3 загальною площею 4545, 4 м2 на земельній ділянці площею 1,4852 га з кадастровим номером 7410400000:04:007:0053; м. Ніжин, вул. Б. Хмельницького 37/1 загальною площею 238, 41 м2 (29%) на земельній ділянці площею 0,054 га з кадастровим номером 7410400000:04:007:0051; м. Ніжин, вул. Б. Хмельницького, 37/5 загальною площею 4095 м2 на земельній ділянці площею 1,2615 га з кадастровим номером 74104000000:04:007:0055 та м. Ніжин, вул. Курилівська, 56-а, загальною площею 5823 кв. м. на земельній ділянці площею 4, 9485 га з кадастровим номером 7410400000:04021:0001.
Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради прокурор, зазначає, що за даними ГУ ДФС у Чернігівській області відповідач за 2016, 2017 та 2018 роки податкові декларації з плати за землю по м. Ніжину не подавав, інформація про право власності або користування земельними ділянками по. м. Ніжину відсутня.
Листами від 21.08.2018 №02.1-17/1976 та від 31.08.2018 №02.1-18/1253 позивач звертався до відповідача з пропозиціями щодо укладення договорів оренди земельних ділянок, на яких розміщено нерухомість відповідача, однак станом на дату розгляду справи зазначені договори укладені не були.
Також, листами від 06.06.2018 №02.1-17/1296, від 17.07.2018 №02.1-18/1700 та від 10.08.2018 №02.1-18/1900 Виконавчий комітет Ніжинської міської ради звертався до відповідача із запрошенням прийняти участь у засіданні комісії з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам міста Ніжина.
За результати засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території міста Ніжина 28.09.2018 складений акт, затверджений рішенням Виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 326 від 05.10.2018, відповідно до якого розмір збитків, завданих власнику землі або землекористувачу земельних ділянок під об'єктами нерухомості за адресами: м. Ніжин, вул. Б.Хмельницького, 37/1, 37/3, 37/5, 37/6 та вул. Курилівська, 56-а без оформлення речових прав та без правовстановлюючих документів з 20-21.12.2016 по 31.07.2018 становить 2047885, 26 грн.
Таким чином, за твердженнями прокурора та позивача, оскільки відповідач без достатніх правових підстав користується земельними ділянками комунальної власності, на яких розташовані нежитлові будівлі, належні позивачу на праві комунальної власності, проте без необхідних правовстановлюючих документів та сплати коштів до місцевого бюджету за їх фактичне використання, з відповідача підлягає стягненню визначена сума збережених коштів орендної плати за період з 20-21.12.2016 по 31.07.2018 у розмірі 2047885, 26 грн.
В свою чергу, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зокрема, з тих підстав, що у спірний період за позивачем не було зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки, та таким чином позивач не мав до них жодного правового відношення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Аналогічна за змістом норма наведена у ст. 1 Закону України "Про оренду землі".
Згідно зі ст. 288.1 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Таким чином, у разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі", визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Також, з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Враховуючи відсутність укладених договорів оренди спірних земельних ділянок з відповідачем, прокурор звернувся з позовом про стягнення з відповідача збитків за використання земельних ділянок без сплати коштів до місцевого бюджету.
Разом з цим, відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Водночас, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14).
Відповідно до частини 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Отже, оскільки прокурор вказує на користування земельними ділянками відповідачем, належними на праві власності позивачу, підлягає встановленню наявність або відсутність підстав для такого користування, а також права власності на вказані земельні ділянки з урахуванням спеціальних приписів земельного законодавства.
За змістом п. д) ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Частиною 1. ст 157 цього Кодексу встановлено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Відповідно до ст 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Водночас, відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При цьому, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126. Земельного кодексу України).
Як зазначено у ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з вимогами частин першої, третьої, четвертої, дев'ятої статті 79-1 79 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Тобто об'єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об'єкт цивільних прав (Аналогічна за змістом правова позиція наведена у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 року у справі № 916/2948/17 та від 09.04.2019 у справі № 922/652/18).
Як вбачається з наявних у матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності позивача зареєстровано: на земельну ділянку площею 0.1875 га кадастровий №7410400000:04:007:0051 - 05.03.2019; на земельну ділянку площею 1.4852 га кадастровий №7410400000:04:007:0053 - 05.03.2019; на земельну ділянку площею 1.2615 га кадастровий №7410400000:04:007:0055 - 06.03.2019; на земельну ділянку площею 2.5005 га кадастровий №7410400000:04:007:0056 - 06.03.2019; на земельну ділянку площею 4.9485 га кадастровий №7410400000:04:021:0001 - 06.03.2019.
Отже, враховуючи приписи чинного законодавства та факт того, що протягом спірного періоду земельні ділянки, за користування якими відповідачу нараховані до стягнення збережені кошти орендної плати, не були сформовані як об'єкти цивільних прав, у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми коштів.
При цьому, необґрунтованими є доводи прокурора, що відсутність запису про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 20-21.12.2016 не спростовує того факту, що власником земельних ділянок є Ніжинська міська рада, з урахуванням вимог ст. 83 Земельного кодексу України, оскільки зазначена норма регулює правовідносини щодо належності до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст землі в межах населених пунктів, земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, однак не скасовує приписи ст. 125 цього кодексу та інших норм чинного законодавсва щодо виникнення права власності на земельну ділянку.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Під час розгляду справи прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для стягнення з відповідача плати за користування земельними ділянками у спірний період, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, та відповідно, про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на заявника позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2021
Суддя Н.І. Ягічева