вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2021 р. Справа№ 910/5266/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Коротун О.М.
за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: адвокат Решетило Р.Г.;
від відповідача: адвокат Яковенко А.О.;
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Шуваєва С.О. (в порядку самопредставництва)
розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 (повний текст рішення складено та підписано: 14.09.2020)
у справі № 910/5266/20 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна аудиторська служба України
про визнання укладеною додаткової угоди до договору
Короткий зміст позовних вимог.
Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА", у якому позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору №ДНП-2017-12/06 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 у редакції, запропонованій позивачем.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Державною аудиторською службою України відповідно до п.7.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю на IV квартал 2019 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, за результатами якої встановлено, що у порушення рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві", а саме в частині визначення типу майданчика для паркування, внаслідок чого КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" при укладенні договору №ДНП-2017-12/06 на відведеному майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Солом'янський район, площа Вокзальна, 1 в межах II територіальної зони паркування м. Києва застосовано меншу вартість на послуги. За таких обставин, позивач звернувся до суду із позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору №ДНП-2017-12/06 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 про внесення змін до договору в частині розміру плати за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу у сумі 15,74 грн.
Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 15, 16, 632, 652 Цивільного кодексу України, ст. 188 ГК України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів зміни на підставі нормативного акту розміру податків та зборів, з яких формується плата за майданчик для паркування.
Відтак, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду.
Наданий позивачем Акт ревізії Державної фінансової інспекції України не засвідчує істотну зміну обставин, який давав би підстави для внесення змін до договору, так як обставини про які зазначено у вказаному Акті вже існували та позивачу вони були вже відомі.
Господарський суд міста Києва дійшов висновку,що прийняття позивачем наказу № 172 від 29.12.2018 не є підставою для внесення сторонами змін до договору та більш того, на момент укладення додаткової угоди 3 від 28.12.2018 до договору позивач не міг не бути обізнаним про прийняття ним же наказу № 172 від 29.12.2018.
Таким чином, позивачем не доведено суду обставин наведених у позові щодо наявності істотної зміни обставин та підстав для внесення змін до договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 03.09.2020, Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" про визнання додаткової угоди до договору до Договору від 01.12.2017 № ДНП-2017-12/06 укладеною, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" на користь Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" судовий збір у розмірі 3 153,00 грн.
В обґрунтування своєї скарги скаржник посилається на те, що рішення суду винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Скаржник вказує, що у зв'язку із затвердженням та введенням в дію з 01.01.2019 розрахунків структури тарифів на послуги з паркування транспортних засобів було змінено вартість послуг з надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування. Позивач зазначає, що у Положенні про Державну аудиторську службу України передбачено, що основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю. Тому, на думку Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковим для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
На думку скаржника, судом невірно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 188 Господарського кодексу України, статті 626, 652 Цивільного кодексу України та зазначає, що факт порушення договору підтверджується актом ревізії Державної аудиторської служби України. При цьому, зауважує, що Державна аудиторська служба України здійснює функції фінансового контролю і вимоги відповідної служби є обов'язковими до виконання.
Отже, користуючись наданим правом Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" вважає за необхідне звернутися із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмового пояснення.
Відповідач у поданому відзиві просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 залишити без змін та зазначає, що суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору. Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" зазначає, що Акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є нормативно-правовим актом, та не може змінювати договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами, та які підтверджені відповідними актами здачі-приймання наданих послуг. За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, адже нормами чинного законодавства не передбачено, що результати проведення перевірки органом державного фінансового контролю можуть бути підставою для внесення змін до них та свідчити про істотну зміну обставин. Таким чином, посилання позивача на акт ревізії, як на беззаперечну та єдину підставу задоволення позовних вимог, відповідач вважає необґрунтованим. Твердження позивача про те, що останньому стало відомо про укладення Договору із застосуванням меншої вартості вже після його укладення, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" не відповідає дійсності, так як саме на позивача покладено обов'язок встановлювати режим роботи паркувальних майданчиків, які передані в управління згідно Рішення міської ради, а тому позивач не міг не знати режим роботи такого паркувального майданчика. Обов'язок сторін вносити зміни до договору обумовлений лише зміною розміру податків та зборів, на підставі нормативного акту, на підставі якого змінено розмір плати. Прийняття позивачем наказу № 172 від 29.12.2018 не є самостійною підставою для внесення сторонами змін до договору та більш того, на момент укладення останньої додаткової угоди № 3 від 28.12.2018 до Договору позивач не міг не бути обізнаним про прийняття ним же вищевказаного наказу № 172 від 29.12.2018. Тобто із складових структури вартості на даний час змін лише розмір паркувального збору, який було зменшено до 0,0 %, а інших змін на рівні нормативно-правового акту, який би змінював податки чи збори у бік збільшення не відбулось. Так само, і не було змінено інші податки і збори, які впливають чи могли б вплинути на визначення структури вартості надання послуг паркування позивачем за укладеним із відповідачем Договором.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у своїх письмових поясненнях просить апеляційну скаргу Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 та призначено справу № 910/5266/20 до розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 відкладено розгляд справи № 910/5266/20 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 до 18.02.2021.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи тривале перебування судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/5266/20 розглядалась протягом розумного строку.
Справа розглядалась неодноразово, різними складами колегії суддів.
Явка представників сторін.
В судове засідання 18.02.2021 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Позиції учасників справи
У судовому засіданні 18.02.2021 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" про визнання додаткової угоди до договору до Договору від 01.12.2017 № ДНП-2017-12/06 укладеною, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" на користь Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" судовий збір у розмірі 3 153,00 грн.
Представник відповідача погоджується із винесеним рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20, вважає його законним та обґрунтованим, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" та залишити рішення без змін.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача підтримує апеляційну скаргу Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
01.12.2017 між Комунальним підприємством "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" (надалі - сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОТРАНСА" (надалі - сторона-2, відповідач) укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/ (далі - договір), відповідно до умов якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 31 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Солом'янський район, площа Вокзальна, 1, в межах ІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього транспорту (пункт 1.1 договору).
Згідно пункту 3.1 договору, у редакції додаткової угоди №3 від 29.12.2018, плата сторони-1 стороні-2 згідно умов даного договору становить 7,50 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість експлуатації місця для паркування без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 4,825 грн; ПДВ - 0,965 грн; збір за місця для паркування транспортних засобів - 1,710 грн.
Ціна договору складається з загальної суми оплати за провадження діяльності за весь період договору (п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди №3 від 29.12.2018).
Відповідно до пункту 3.3 договору, у редакції додаткової угоди №3 від 29.12.2018, плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 20 числа місяця щодо якого проводиться оплата.
У пункті 3.6. договору, у редакції додаткової угоди №3 від 29.12.2018, сторонами погоджено, що плата сторони-2 стороні-1, визначена у пункті 3.1 договору, може бути змінена у випадках зміни розміру податків та зборів, з яких формується плата за майданчик для паркування; в цьому випадку сторони зобов'язуються внести зміни в договір, виходячи із змінених розмірів податків. Новий розмір плати встановлюється з дати набрання чинності нормативним актом, на підставі якого змінено розмір плати, а раніше проведені стороною-2 розрахунки підлягають корегуванню.
Договір вступає в силу 01 січня 2018 року і діє до 31 грудня 2020 року (п.6.1. договору).
29.12.2018 Комунальним підприємством "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" прийнято наказ №172, яким вартість надання права на експлуатацію фіксованих місць денного паркування з 01.01.2019 у ІІ зоні становить: 15,74 грн - вартість за одне місце для платного маркування транспортних засобів (за місяць 480,00 грн).
Державною аудиторською службою України (третя особа у справі) відповідно до п.7.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю на IV квартал 2019 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" за період з 01.01.2017 по 30.09.2019.
За результатами ревізії складено Акт №06-21/64 від 28.12.2019.
Ревізією встановлено, що КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" укладаються договори на паркувальні майданчики, які визначені в таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" (зі змінами), як відведені паркувальні майданчики, за тарифами відповідно до розрахунків вартості надання права на експлуатацію фіксованих місць для денного паркування в розрізі територіальних зон (І - 700,00 грн, II - 480,00 грн та III - 350,00 грн за місяць).
У свою чергу, Ревізією встановлено, що у порушення рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (таблиця 1 до додатку 5), а саме в частині визначення типу майданчика для паркування, як наслідок КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" при укладенні договору ДНП-2017-12/06 на відведеному майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Солом'янський район, площа Вокзальна, 1 в межах II територіальної зони паркування м. Києва застосовано меншу вартість на послуги, чим втрачено надходження коштів у загальній сумі 193 898,80 грн.
Позивач листом №053/05-276 від 24.01.2020 звернувся до відповідача із пропозицією укласти додаткову угоду про внесення змін до договору в частині розміру плати за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу у сумі 15,74 грн.
Оскільки відповідач не надав відповіді на пропозицію позивача, КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС", посилаючись на ст. 652 ЦК України, Акт ревізії Державної аудиторською службою України №06-21/64 від 28.12.2019, звернувся до суду із позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору №ДНП-2017-12/06 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 01.12.2017 у редакції запропонованій позивачем.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
У статях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору.
Ці висновки щодо застосування норм права узгоджуються з правовою позицією об'єднаної палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.10.2018 №910/15590/17.
Укладений між сторонами договір від 01.12.2017 № ДНП-2017-12/06 за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необхідним зауважити, що згідно із ст.3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено також статями 626, 627 ЦК України.
Таким чином, позивачем, з урахуванням принципу свободи договору обрано в якості продавця саме відповідача та 01.12.2017 укладено договір № ДНП-2017-12/06 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування і самостійно погоджено його умови.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою відповідача укладати відповідну додаткову угоду до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування 01.12.2017 № ДНП-2017-12/06, яка регулює спірні правовідносини, що виникли до її укладення з 01.01.2020, в частині визначення ціни договору.
При цьому, позивач зауважує, що 29.12.2018 позивачем видано наказ №172, яким вартість надання права на експлуатацію фіксованих місць денного паркування з 01.01.2019 у ІІ зоні становить: 15,74 грн - вартість за одне місце для платного маркування транспортних засобів (за місяць 480,00 грн).
Водночас як на підставу внесення змін до договору, позивач посилається на Акт ревізії Державної аудиторською службою України №06-21/64 від 28.12.2019, яким встановлено, що КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" укладаються договори на паркувальні майданчики, які визначені в таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" (зі змінами), як відведені паркувальні майданчики, за тарифами відповідно до розрахунків вартості надання права на експлуатацію фіксованих місць для денного паркування в розрізі територіальних зон (І - 700,00 грн, II - 480,00 грн та III - 350,00 грн за місяць).
У свою чергу, Ревізією встановлено, що у порушення рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (таблиця 1 до додатку 5), а саме в частині визначення типу майданчика для паркування, як наслідок КП "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" при укладенні договору ДНП-2017-12/06 на відведеному майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Солом'янський район, площа Вокзальна, 1 в межах II територіальної зони паркування м. Києва застосовано меншу вартість на послуги, чим втрачено надходження коштів у загальній сумі 193 898,80 грн.
В контексті наведеного, ґрунтовними є послання відповідача на приписи ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, згідно яких зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Досліджуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що згідно частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Разом із цим, у викладеній у позовній заяві редакції додаткової угоди до Договору, яку позивач просить суд визнати укладеною, зазначено, що умови додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до її укладення з 01.01.2020, тобто які відбулись у минулому.
За приписами ч.ч.1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Колегія суддів апеляційного господарського суду констатує, що зазначена правова норма направлена на забезпечення стабільності цивільного обороту та обумовлює правило щодо недопустимості зміни ціни в договорі після його виконання.
Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч.3 ст.5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Цим же рішенням Конституційного суду України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто, надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Водночас, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами, та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Даний акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Таким чином, посилання заявника апеляційної скарги на означений акт ревізії, як на беззаперечну підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим та також правомірно відхилені судом першої інстанції. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, виявлені таким контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
В цій частині судом також взято до уваги правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №9171064/17, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16.
Виходячи з вищевикладеного у сукупності, висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору, та як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене вище, в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/5266/20 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС".
4. Справу № 910/5266/20 провернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 25.02.2021.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
О.М. Коротун