Справа № 766/9656/19
н/п 2/766/467/21
22 лютого 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого-судді Прохоренко В.В.,
секретар Фетісова Т.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності її та відповідача однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , визнати право власності по ідеальній Ѕ частині спірної квартири за кожним.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з 17.11.2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру оформлено на відповідача ОСОБА_2 . На даний час їй стало відомо, що 06.05.2019 року відповідач уклав попередній договір купівлі-продажу вказаної квартири без надання нею згоди на його укладення, що свідчить про ігнорування відповідачем мого права на вказану квартиру та про те, що він має намір порушити право спільної сумісної власності на вказану квартиру, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 28.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.09.2019 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1555746365101) та належить ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.
Відзив до суду не надійшов.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні ім. правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 17.11.2007 року, що підтверджується актовим записом № 345, складеним відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно сформованої 13.05.2019 року за №166308168, вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18.05.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1755, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , вартість якої 6 346 грн.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19.11.2019 року шлюб між ними розірвано.
За час перебування сторін у шлюбі ними придбано майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно сформованої 13.05.2019 року за №166308168.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що станом на 25.05.2020 року відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири №1127, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н.М.
Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_1 свої доводи зводила до того, що придбана за час перебування у шлюбі квартира є спільною сумісною власністю подружжя та просила визнати її об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
У статті 41 Конституції України закріплено одне із основоположних прав людини і громадянина - непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності має свої особливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. За вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майно, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкції правил статті 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Таким чином, для укладення договору купівлі-продажу квартири згода другого з подружжя має бути письмова та нотаріального посвідчення.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Як зазначено вище, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
При цьому, відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
При розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Згідно із правовим висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.05.2018, у справі № 755/20923/14ц, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірної квартири він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
У відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час розгляду справи позивачем вимога про стягнення з відповідача Ѕ вартості спірної квартири не заявлялась, тому відповідно до ч.2 ст. 264 ЦПК України суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог та стягнути з відповідача зазначену компенсацію.
З огляду на норми матеріального права позицію Верхового суду та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
На підставі викладеного ст. ст. 3, 54, 55, 60, 70 СК України, ст.ст. 203,215, 218, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України керуючись ст. ст. 6-13, 76-79, 81, 141,142, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,
вирішив:
В задоволенні позову відмовити.
Вжиті заходи забезпечення позову ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.09.2019 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1555746365101) та належить ОСОБА_2 , скасувати.
Зняти накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1555746365101) що належить ОСОБА_2 .
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.
Суддя В.В.Прохоренко