Номер провадження 22-ц/821/100/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/214/20 Категорія: 301000000 Суходольський О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
23 лютого 2021 року :
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар: Торопенко Н.М.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради,
особа, що подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Заволокін Олексій Олексійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2020 року у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про зобов'язання повернути приміщення та скасування державної реєстрації, у складі судді Суходольського О.М., -
У січні 2020 року заступник прокурора Черкаської області в особі Черкаської міської ради в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання повернути приміщення та скасування державної реєстрації.
Позов обґрунтовано тим, що у власності Черкаської міської ради перебуває база відпочинку вчителів, що розташована по АДРЕСА_1 . Складовою частиною бази є будинок відпочинку з навісом U-1, u1 .
Одночасно, право власності на вказаний будинок бази відпочинку вчителів зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 безпідставно набув право власності на вказане приміщення, прокурор, на підставі ст. 1213 ЦК України, просив зобов'язати ОСОБА_1 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку з навісом U-1, u1, що входить до єдиного майнового комплексу та розташований по АДРЕСА_2 , а також скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав власності на вказаний об'єкт.
У січні 2020 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання повернути приміщення та скасування державної реєстрації.
Позов обґрунтовано тим, що у власності Черкаської міської ради перебуває комплекс бази відпочинку вчителів, що розташований по АДРЕСА_2 . Складовою частиною бази відпочинку є будинок відпочинку S-1.
Одночасно, право власності на вказаний будинок бази відпочинку вчителів зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 безпідставно набула право власності на вказане приміщення, прокурор, на підставі ст. 1213 ЦК України, просив зобов'язати ОСОБА_2 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку S-1, що входить до єдиного майнового комплексу та розташований по АДРЕСА_2 , а також скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року об'єднано в одне провадження дві цивільні справи, а саме № 707/220/20 за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про зобов'язання повернути приміщення та скасування державної реєстрації та № 707/214/20 за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про зобов'язання повернути приміщення та скасування державної реєстрації. Присвоєно об'єднаному провадженню реєстраційний номер № 707/214/20.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2020 року позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку S-1, що входить до єдиного майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_2 .
Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності № 28447802 від 16 жовтня 2018 року за ОСОБА_2 на будинок відпочинку S-1, за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку з навісом U-1, u1, що входить до єдиного майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_2 .
Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності № 32791310 від 13 серпня 2019 року за ОСОБА_1 на будинок відпочинку з навісом U-1, u1, за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області судові витрати по справі, що складаються із судового збору розмірі 8 408 грн., по 4 204 грн. з кожного.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі набули право власності на відповідні будинки відпочинку за відсутності правових підстав. Черкаська міська рада не приймала рішення щодо передачі або відчуження майнового комплексу - Міської бази відпочинку вчителів, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Право розпоряджатися об'єктами комунальної власності належить виключно відповідній територіальній громаді в особі міської ради, як органу місцевого самоврядування, яка не була стороною договору про спільну діяльність. А тому, суд прийшов до висновку, що будинки відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , повинні бути повернуті відповідачами Черкаській міській раді на підставі 1212 ЦК України, а позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Не погоджуючись з вищевикладеним рішення суду, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким залишити позов заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Черкаської міської ради без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування необхідності такого представництва, що стає наслідком порушення принципів рівності та змагальності сторін судового процесу, як фундаментальних засад права на справедливий суд. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, чи є прокуратура Черкаської області належним позивачем у вказаному спорі, не перевірив чому Черкаська міська рада не скористалась своїм правом звернутися із вказаним позовом до суду самостійно.
Вказує, що юридична особа Управління освіти виконавчого комітету Черкаської міської ради припинена, тому відповідно і право користування земельною ділянкою припинено, а позивач не набув у встановленому законом порядку право користування спірною земельною ділянкою, тому його права оскаржуваним рішенням не порушено.
Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).
При проведенні опису та накладення арешту на майно, що було предметом спірних торгів, власником даного майна був ОК «Дніпро-2003» на підставі відповідного свідоцтва про право власності, вказаний факт відображений у матеріалах виконавчого провадження та підтверджений відповідними витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Зазначає, що посилання прокуратури, як на преюдиційний факт, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 листопада 2012 року, яким скасовано рішення Свидівоцької сільської ради про оформлення права власності на спірне нерухоме майно та визнано недійсним свідоцтво про право власності, також є безпідставним. Крім того, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 листопада 2012 року, в частині визнання свідоцтва недійсним, у подальшому було скасоване ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року. Отже, на момент реєстрації права власності за ОК «Дніпро-2003» земельна ділянка площею 1,67 га знаходилась у власності Свидівоцької сільської ради з 12 лютого 2016 року, згідно даних витягу з Державного земельного кадастру. Отже, права Черкаської міської ради, як користувача земельної ділянки, не порушені та посилання на їхнє порушення є таким, що не відповідає дійсності.
Вказує, що позов прокуратурою Черкаської області поданий в 2020 році, факти викладені в заяві базуються на інформації здобутою на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 196121852, отриманої 13 січня 2020 року, яка подана, як доказ до позовної заяви, що свідчить про невідповідність фактичним даним зазначеним у позовній заяві та ставить під сумнів факти викладені у позовній заяві та саму інформаційну довідку як доказ.
Черкаська міська рада на даний час не володіє жодними правовими та належними документами на підставі яких вона здійснила реєстрацію комплексу бази відпочинку, як цілісного майнового комплексу.
5 січня 2021 року представник Черкаської міської ради - Чернявський А.Л. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2020 року - без змін. Вважаючи апеляційну скаргу необгрунтованою, безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення, оскільки суд першої інстанції зробив правильні та обґрунтовані висновки, що обслуговуючий кооператив не є власником майна, а тому відповідачі, як члени кооперативу, не можуть бути на законних підставах наділені вказаним правом; відповідачі неправомірно та безпідставно оформили право власності на майно, а також набули право власності на спірні будинки за відсутності правових підстав. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у заступника прокурора Черкаської області права звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської міської ради.
Крім того, 6 січня 2021 року заступником керівника Черкаської обласної прокуратури - Пидорич С. було також подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Заслухавши учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 28 жовтня 1994 року «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб» відділу освіти виконкому Черкаської міської ради під базу відпочинку була надана земельна ділянка 1,67 га у межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району. Відповідно до розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 14 вересня 1995 року управлінню освіти Черкаського міськвиконкому виданий державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку (т.1 а.с.24, 25).
Міська база відпочинку вчителів у АДРЕСА_2 була створена у 1969 році на підставі рішення виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих від 07 травня 1969 року (т. 1 а.с.21).
Відповідно до наказу відділу освіти виконкому Черкаської міської ради народних депутатів від 19 травня 1995 року затверджено положення про міську базу відпочинку вчителів. Майно бази відпочинку належало до комунальної власності міста і складало 54 літні будинки та господарські споруди, які перебували на балансах загальноосвітніх закладів загальною балансовою вартістю 157 300 грн.
Згідно із рішенням Черкаської міської ради від 26 червня 2003 року «Про перелік об'єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління» комплекс будівель у АДРЕСА_2 знаходиться в оперативному управлінні управління освіти Черкаського міськвиконкому.
26 травня 2010 року виконавчий комітет Свидівоцької сільської ради Черкаського району прийняв рішення № 76 «Про надання дозволу ОК «Дніпро 2003» на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна». На підставі даного рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 лютого 2011 року, відповідно до якого ОК «Дніпро 2003» є власником комплексу нерухомого майна бази відпочинку вчителів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_2 .
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року у справі №К/9991/34858/11 (т.1 а.с. 66-68) за позовом Департаменту освіти та гуманітарної політики виконавчого комітету Черкаської міської ради до виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району про скасування рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, встановлено, що майно бази відпочинку належить до комунальної власності міста та складає 54 літні будинки та господарські споруди, які перебувають на балансах загальноосвітніх навчальних закладів. При цьому, судом встановлено, що виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради Черкаського району не враховано право користування Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку.
Також Вищий адміністративний суд України встановив, що договір, на підставі якого ОК «Дніпро 2003» нібито набув права власності взагалі не передбачає перехід права власності на будинки відпочинку, його стороною є балансоутримувач нерухомого майна комунальної власності та громадське об'єднання.
Також, рішенням Свидівоцької сільської ради від 20 жовтня 2010 року № 45-20 «Про припинення права користування земельною ділянкою та визнання державного акта на право постійного користування серії ЧР 17-68 від 22 вересня 1995 таким, що втратив чинність» фактично було скасовано правовстановлюючі документи Черкаської міської ради на земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомості, які було реалізовано на прилюдних торгах.
Однак, постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 02 листопада 2011 року (т.1 а.с.80), яка набрала законної сили, за відповідним адміністративним позовом Черкаської міської ради визнано нечинним вищевказане рішення Свидівоцької сільської ради від 20 жовтня 2010 року № 45-20.
05 жовтня 2012 року ТОВ «Укрспецторг Групп» в особі Черкаської філії на виконання договору від 18 вересня 2012 року № 24-0100/12 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, укладеного з Відділом державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції, провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: 66 дерев'яно-щитових будиночків, що знаходяться по АДРЕСА_2 , в тому числі і будиночків U-1, u1 та S-1.
Прилюдні торги були проведені у ході виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Черкаської області за позовом ФОП ОСОБА_4 до обслуговуючого кооперативу «Дніпро-2003» про стягнення 162 000 грн та 3 240 грн судових витрат.
Учасниками прилюдних торгів були відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2
17 жовтня 2012 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на будинок відпочинку з навісом літ. «U-1, u1», що знаходиться по АДРЕСА_2 .
17 жовтня 2012 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинок відпочинку літ. «S-1», що знаходиться по АДРЕСА_2 .
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2015 року (т.1 а.с. 84-90), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2017 року (т.1 а.с.91-94) та постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року (т.1 а.с. 227-237), визнано недійсними прилюдні торги, проведені 05 жовтня 2012 року та визнано недійсними і скасовано свідоцтва від 17 жовтня 2012 року, якими посвідчено право власності ОСОБА_2 на майно, що складається з будиночку літ. «S-1», що знаходиться по АДРЕСА_2 і визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 17 жовтня 2012 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на майно, що складається з будинку відпочинку з навісом літ. «U-1, u1», що знаходиться по АДРЕСА_2 .
Рішенням Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області від 13 серпня 2019 року проведено державну реєстрацію права власності на будинок відпочинку «U-1, u1», що розташований по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва від 17 жовтня 2012 року та довідки обслуговуючого кооперативу «Дніпро - 2003» (т.1 а.с. 49).
Відповідні дані внесено в державний реєстр прав та обтяжень.
Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 19 жовтня 2018 року проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності на комплекс будівель, що розташовані по АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Відповідні дані внесено до Державного реєстру прав та обтяжень.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 13 червня 2017 року право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 1,6700 га зареєстровано за Свидівоцькою сільською радою (.т.1 а.с.28).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2020 року комплекс бази відпочинку вчителів, що знаходиться у АДРЕСА_2 , в тому числі на будинок відпочинку з навісом літ. «U-1, u1» і будинок відпочинку літ. «S-1», зареєстровано державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради 02 жовтня 2018 року за Черкаською міською радою на підставі рішення Черкаської міської ради від 12 червня 2018 року, рішення Черкаської міської ради від 26 червня 2003 року, постанови Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 листопада 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року (т.1 а.с. 31-35).
Листом прокуратури Черкаської області від 30 серпня 2019 року було повідомлено Черкаську міську раду про необхідність вжиття заходів представницького характеру щодо витребування приміщень «U-1, u1» і «S-1» із незаконного володіння і роз'яснено, що в разі відсутності реагування на вказане порушення прокурором області буде внесено позовну заяву про витребування названого майна (т.1 а.с. 99).
Листом від 23 вересня 2019 року виконком Черкаської міської ради повідомив прокурора Черкаської області, що Черкаська міська рада не вживала заходів представницького характеру щодо витребування приміщень із незаконного володіння по причині обмеженого доступу до документів, що слугували підставою для внесення відповідних записів до зазначеного Державного реєстру (т.1 а.с. 101).
Листом прокуратури Черкаської області від 23 грудня 2019 року повторно було повідомлено Черкаську міську раду про вживання заходів представницького характеру щодо витребування приміщень «U-1, u1» і «S-1» із незаконного володіння (т.1 а.с. 100).
Листом від 28 грудня 2019 року міський голова повідомив прокуратуру Черкаської області, що не вживалися заходи представницького характеру щодо витребування вказаних приміщень із незаконного володіння та скасування відповідних записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 102).
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Також, у частині третій статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Результат аналізу статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки визначення «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Оскільки, повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19); Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 495/10988/17 (провадження № 61-29св19).
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду вирішувала такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18; від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі №923/560/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що: «Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва».
Таким чином, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, заявою або скаргою.
Суд приходить до висновку, що прокурор відповідно до статті 23 Закону «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, а саме з огляду на неподання Черкаською міською радою позову, що свідчить про тривалу бездіяльність міської ради щодо захисту інтересів держави та територіальної громади, отже, неналежне виконання нею своїх повноважень. Тому у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам законодавства.
Тому, посилання в апеляційній скарзі на безпідставність та необґрунтованість подання прокурором позову до суду є помилковим.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 4, 5 ЦПК України ).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали оспорюване майно на прилюдних торгах.
З аналізу змісту ч. 1 ст. 650 ЦК України, ч. 1 ст. 655 ЦК України та ч. 1 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 403/13077/12 (провадження № 61-42788св18).
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтереси мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).
Стосовно позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути Черкаській міській раді будинки відпочинку, що входять до єдиного майнового комплексу та розташовані по АДРЕСА_2 , колегія суддів виходить із наступного.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, в частині зобов'язання відповідачів повернути майно, вірно прийшов до висновку, що будинки відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , які були зареєстровані за відповідачами, повинні бути повернуті відповідачами Черкаській міській раді на підставі ст.1212 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент проведення реєстрації права власності відповідачами, прилюдні торги, які були проведені 5 жовтня 2012 року на підставі договору № 24-0100/12 від 18 вересня 2012 року про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнано недійсними, та скасовано відповідні свідоцтва про право власності. Тобто, відповідачі набули право власності на відповідні будинки відпочинку за відсутності правових підстав. Відповідачами набуті приміщення за недійсним правочином не повертались. Черкаська міська рада не приймала рішення щодо передачі або відчуження майнового комплексу - міської бази відпочинку вчителів, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Право на розпорядження об'єктами комунальної власності належить виключно відповідній територіальній громаді в особі міської ради, як органу місцевого самоврядування, яка не була стороною договору про спільну діяльність.
Відповідно до статті 26 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року , справа № 755/9555/18).
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності № 28447802 від 16 жовтня 2018 року за ОСОБА_2 на будинок відпочинку S-1, та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності №32791310 від 13 серпня 2019 року за ОСОБА_1 на будинок відпочинку з навісом U-1, u1, за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, на момент проведення реєстрації права власності у відповідачів не було правових підстав для її здійснення і дана позовна вимога є похідною від вимоги про зобов'язання відповідачів повернути спірне майно. В результаті задоволення позовних вимог, поновлюються майнові інтереси та права територіальної громади м. Черкаси, а тому позовні вимоги в цій частині вірно задоволені судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи скаржника стосовно того, що прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Черкаської міської ради без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування необхідності такого представництва, є безпідставними, оскільки прокурором у позовній заяві та доданих доказах обгрунтовано та доведено його повноваження на пред'явлення даного позову до суду, відповідно до положень ст. 56 ЦПК України.
Також, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, доводи скарги стосовно того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, чи є прокуратура Черкаської області належним позивачем у вказаному спорі, не перевірив чому Черкаська міська рада не скористалась своїм правом звернутися із вказаним позовом до суду самостійно. Однак, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається та підтверджується належними та допустимими доказами, що Черкаською міською радою, як власником спірного майна та органом, уповноваженим здійснювати функції держави у даних спірних правовідносинах, позовна заява до суду з метою захисту майнових прав територіальної громади не скеровувалася, про що прокурора поінформовано листом № 19030-01-21 від 23 вересня 2019 року та листом № 28409-01-21 від 28 грудня 2019 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим й таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2020 року у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2021 року.
Судді: Н. І. Гончар
Ю. В. Сіренко
Т. Л. Фетісова