Справа № 420/10925/20
25 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна судова Адміністрація України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна судова Адміністрація України в якому позивач просить:
-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо обмеження виплат судді Ізмаїльського міжрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 червня 2020 10 розмірами мінімальної заробітної плати;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області виплатити у повному обсязі без обмежень судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суму суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2014 року перебуває на посаді судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. За період з 01 січня 2020 року по 18.04.2020 відповідач йому нараховував та виплачував суддівську винагороду для визначення розміру якої відповідно до вимог чинного законодавства використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020, доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу судді.
18 квітня 2020 Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік»» було доповнено Закон України «Про Державний бюджет на 2020 рік» статтею 29, якою законодавець встановив обмеження суддівської винагороди. Зокрема, нарахування її з квітня 2020 року в меншому розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин. Відповідно з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 р. позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі.
Позивач вважає, що ст.29 Закону України « Про державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та нормам міжнародного права. Крім того, невідповідність Конституції України вказаних вище норм визнано Конституційним Судом України.
Таким чином, виплачуючи позивачу суддівську винагороду у меншому розмірі із застосуванням ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення його прав та гарантій суддівської незалежності. Крім того, позивач посилався на порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки зменшення розміру суддівської винагороди було непропорційним втручанням у його майнові інтереси.
(б) Позиція відповідача
17.11.2020 відповідач до суду надав відзив на адміністративний позов в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити. Відповідач зазначав, що він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не має правових підстав для нарахування та виплати суддівського винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зазначав, що бере бюджетні зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов'язання взяті без відповідних бюджетних асигнувань не вважаються бюджетними зобов'язаннями, не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів та є порушенням бюджетного законодавства.
Крім того, відповідач зазначав, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідальним виконавцем рішень судів на користь суддів є Державна судова адміністрація України.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
04.11.2020 суд ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі та зазначив про розгляд справи за правилами позовного провадження та призначив судове засідання.
30.11.2020 в судовому засіданні, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення Державної судової адміністрації України відповідачем у справі, та залучив останню третьою особою на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору.
IV. Обставини, встановлені судом
17.01.2014 Президент України Указом «Про призначення суддів» № 13/2014 призначив позивача строком на п'ять років на посаду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області (а.с.9-14).
10.02.2014 Голова Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області наказом №5-ос зарахував позивача до штату даного суду з 10.02.2014 та встановив посадовий оклад згідно з штатним розписом, доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу (а.с.15).
12.12.2019 Президент України Указом №899/2019 обрав позивача безстроково на посаду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області (а.с.16-17).
12.12.2019 наказом Голови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області №24-ос позивачу встановлено щомісячну доплату з 12.12.2019 за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу (а.с.18).
За період з 01.01.2020 до 18.04.2020 відповідач нарахував суддівську нагороду, зокрема: посадовий оклад в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу судді.
12.03.2020 набрала чинності постанова КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.04.2020 на усій території України встановлений карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який доповнив статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Відповідно до довідки ТУ ДСА в Одеській області №5-2814/20вих від 13.10.2020 «Про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період з 01.04.2020-30.09.2020 судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 » суддівська винагорода нараховувалася в повній мірі, однак через обмеження, встановлені ст.29 ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020» від 13.04.2020 №553-ІХ позивачу відповідач не доплатив: за квітень 2020р.-13237,34 грн., за травень 2020р.-34748 грн., за червень 2020р.- 34748, за липень 2020р.-34748 грн., за серпень 2020р.-8687грн.
В тексті даної довідки відповідач також вказав, що належні позивачу суми суддівської винагороди обмежені 10 розмірами мінімальної заробітної плати (а.с.19).
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Зміст даних спірних правовідносин становить вирішення питання щодо правомірності обмеження виплат суддівської винагороди позивачу 10 розмірами мінімальної заробітної плати за період з 18.04. по 28.08.2020 .
До вказаних правовідносин суд застосовує такі норми права.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який доповнив статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Статтею 130 Конституції України визначено: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».
Відповідно до ч.1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: « Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами».
Згідно з частиною 2 цієї статті : «Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці».
Частина 3 вказаної статті 135 встановлює базовий розмір посадового окладу, який складається для судді місцевого суду з - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
В частині 5 даної статті вказано, що суддям за наявності стажу роботи більше 10 років виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
Відповідно до ч.9 ст.135: «Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків».
З аналізу зазначених норм права суд робить висновок, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Стаття 8 Конституції України встановлює: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
Згідно з ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Крім того, суд зазначає, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-якими іншими нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд застосовує до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії.
Норми права, які містяться у перелічених статтях, є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому суд критично оцінює доводи відповідача, що він не є належним відповідачем по справі, оскільки зокрема відповідно до п. 4.3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, саме відповідач здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення місцевих загальних судів Одеської області. Водночас, наведені відповідачем обставини, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства України Державною судовою адміністрацією України, жодним чином не свідчать про наявність правових підстав для визнання позивача неналежним відповідачем у межах даної справи розрахунок та виплата суддівської винагороди позивача відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідач суддівську винагороду позивачу виплачував з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і це порушене право позивача належить до поновлення.
Щодо порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших
зборів або штрафів».
Недоотримана позивачем суддівська винагорода підпадає під концепцію «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки має економічну цінність та право позивача на неї встановлено національним законодавством.
Встановлення та виплата суддівської винагороди позивачу в обмеженому розмірі до 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020, становить втручання у його майнові права.
При цьому варто зазначити, що обмеження суддівської винагороди були встановлені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік»» від 18 квітня 2020.
Даним Законом було доповнено Закон України «Про Державний бюджет на 2020 рік» статтею 28, де законодавець встановив створити у складі Державного бюджету України фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину.
Також законодавець встановив у цій статті, що кошти зазначеного фонду спрямовуються на заходи, спрямовані на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Далі в статті перелічуються напрямки направлення коштів. Тобто метою запровадження обмежень суддівської винагороди було вжиття заходів спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19. Разом з тим відсутні будь-які відомості щодо спрямування зекономлених коштів суддівської винагороди на суспільно необхідні потреби, пов'язані із запровадженими заходами проти COVID-19, тобто не доведено, що відбувалися справжні та послідовні дії при обмеженні суддівської винагороди, пов'язані із застосованими заходами. Даний факт унеможливлює зробити висновок про виправданість втручання у мирне володіння позивачем своїм майном. Адже відповідно до практики ЄСПЛ: «Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам (Belane Nagy v. Hungary [ВП], п. 113).
Таким чином, суд робить висновок, що обмеження суддівської винагороди відповідно до положень ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» суперечать ст.1 Першого протоколу.
VI. Судові витрати
При поданні позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн. Даний факт підтверджується квитанцією №ПН2040 від 29.10.2020 (а.с.32). З урахуванням висновку суду про задоволення позову, сплачений та документально підтверджений позивачем судовий збір належить до відшкодування. Адже відповідно до ч.1 статті 139 КАС України: «При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо обмеження виплат судді Ізмаїльського міжрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 червня 2020 10 розмірами мінімальної заробітної плати;
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області виплатити у повному обсязі без обмежень судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суму суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року.
4. Стягнути з відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача, ОСОБА_1 , судові витрати у сумі 840 (вісімсот сорок), 80 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.
3. Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, адреса: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2; код ЄДРПОУ 26302945.
Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-Державна судова Адміністрація України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; Код ЄДРПОУ 26255795.
Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області , адреса: 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-А; код ЄДРПОУ 37607526.
Суддя О.Я. Бойко
.