про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 лютого 2021 року м. Київ № 320/1742/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Головенко О.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування висновку,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування висновку Обухівської районної державної адміністрації Київської області, як органу опіки та піклування за місцем проживання дитини - про зняття з реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , у зв"язку з реєстрацією місця проживання за іншою адресою від 06.01.2021.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 1 - 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, предметом розгляду у цій справі є правомірність висновку органу опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області про зняття з реєстрації місця проживання дитини позивача та третьої особи.
Правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України, главою 19 Сімейного кодексу України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 за № 866 (далі Порядок № 866).
За приписами п. 3 Порядку № 866 органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.
Статтею 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З огляду на те, що оскаржуваний висновок складений відповідним органом опіки та піклування на реалізацію саме положень Сімейного Кодексу України для вирішення судом питання щодо визначення місця проживання дитини, то у даному випадку орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області діяв не як суб'єкт владних повноважень.
Статтею 56 Цивільного кодексу України встановлено, що рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.
За правилами ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу оспорювання сімейних прав та захисту інтересів позивача та не містять ознак публічності, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 500/6325/17, в якій зазначено, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, оскаржувані дії відповідачів безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і не мають обов'язкового характеру.
З огляду на те, що оскаржуваний висновок органу опіки і піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо складання висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини вчинені на реалізацію саме положень Сімейного кодексу України для вирішення судом питання щодо визначення місця проживання дитини, то у даному випадку орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області діяли не як суб'єкти владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України, він не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 243, 248, 283 КАС України, суд
1.Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 Обухівської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування висновку .
2.Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.