Рішення від 09.02.2021 по справі 921/549/20

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 лютого 2021 року м. ТернопільСправа № 921/549/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

до відповідача: Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго”, вул. Київська, буд. 3а, м. Тернопіль, 46016

про стягнення заборгованості в сумі 8 978 262 грн 44 коп., з яких: 6 535 044 грн 24 коп. - основний борг, 1 020 012 грн 08 коп. - пеня, 528 828 грн 46 коп. - три проценти річних, 894 377 грн 66 коп. - інфляційні втрати.

За участі представників:

Позивача: адвокат Єгоров Валерій Сергійович, довіреність №14-14 від 15.01.2021 (видано строком до 31.12.2022); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН №1292 від 04.11.2017

Відповідача: виконуючий обов'язки директора Коваль Володимир Миронович, виписка з ЄДР; наказ №4 від 12.01.2021; розпорядження голови обласної ради №6 від 11.01.2021; паспорт громадянина України, дійсний до 19.07.2028.

1. Суть та рух справи.

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою вих.№3915-808-20 від 03.08.2020 (вх.№634 від 14.08.2020) про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго” заборгованості у сумі 8 978 262 грн 44 коп., з яких: 6 535 044 грн 24 коп. - основний борг, 1 020 012 грн 08 коп. - пеня, 528 828 грн 46 коп. - три проценти річних, 894 377 грн 66 коп. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 19.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 17.09.2020 о 15 год. 00 хв.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» установити з 12 березня на усій території України карантин (на час прийняття рішення у справі карантин продовжено до 28 лютого 2021 року).

Із змісту Рекомендацій Ради суддів України затверджених рішенням РСУ №19 від 17.03.2020р., серед іншого, рекомендовано суддям, у період карантину роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ, зменшення кількості судових засідань, необхідності утримуватись від відвідування приміщення суду, усі заяви та необхідні документи подавати, як і ознайомлюватись з уже поданими документами та із матеріалами справи, в електронному та дистанційному порядку, з використанням електронної адреси суду та/або через особистий кабінет в системі “Електронний суд”.

Відповідно до Розпорядження голови Господарського суду Тернопільської області №9-р від 31.03.2020 "Про встановлення режиму роботи Господарського суду Тернопільської області в умовах карантину" рекомендовано суддям розгляд справ призначати (відкладати) за межами строку карантину встановленого Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 з подальшими змінами і доповненнями.

Одночасно, 02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, яким внесено зміни, зокрема, і до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

В подальшому, згідно пункту 2 Розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 17.07.2020) передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У свою чергу станом на даний час із змісту пункту 4 розділу X "Прикінцевих положень" Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.

Отже, законом №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були подовжені відповідно до Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом №731-ІХ, а саме - 06.08.2020.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій), мають право на продовження процесуальних строків на встановлених підставах.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Згідно пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, у протоколі судового засідання зазначаються серед іншого ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати.

Із змісту частини 3 статті 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи зазначене, суд неодноразово відкладав підготовчі засідання та продовжував строк підготовчого провадження у даній справі.

Так, у судовому засіданні 17.09.2020 протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 29.09.2020 о 11 год. 00 хв.

У судовому засіданні 29.09.2020 суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 22.10.2020 о 12 год. 30 хв., про що повідомлено сторони ухвалою від 05.10.2020.

Ухвалою від 23.10.2020 повідомлено учасників справи про те, що підготовче судове засідання відкладено на 10.11.2020 о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 10.11.2020 відкладено підготовче судове засідання на 16.11.2020 о 16 год. 00 хв.

На підставі пункту 18 частини 2 статті 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд: призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Із змісту статті 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

Частиною 2 статті 177 ГПК України передбачено, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Із змісту статті 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову. Якщо розгляд справи було відкладено, суд продовжує провадження у справі зі стадії, на якій розгляд справи було відкладено. У випадку відкладення розгляду справи під час її розгляду по суті суд може почати розгляд справи по суті спочатку. Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.

У судовому засіданні 16.11.2020 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив судове засідання по розгляду справи по суті на 01.12.2020 о 15 год. 00 хв.

01.12.2020 суд відкрив судове засідання з розгляду справи по суті та протокольною ухвалою відклав розгляд справи по суті, на 15.12.2020 о 14 год. 10 хв. із призначенням стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів.

У зв'язку з перебуванням судді Гевка В.Л. з 03.12.2020 по 16.12.2020 у відпустці (наказ №227-в від 02.12.2020) та неможливістю розгляду справи в судовому засіданні 15.12.2020, суд відклав судове засідання по розгляду справи по суті на 24.12.2020 о 15 год. 30 хв. із призначенням стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів.

24.12.2020 суд відклав судове засідання по розгляду справи по суті із призначенням стадії з'ясування обставин та дослідження доказів на 12.01.2021 об 11 год. 40 хв.

У судовому засіданні 12.01.2021 суд перейшов до стадії дослідження доказів та відклав розгляд справи по суті на 26.01.2021 о 15 год. 00 хв. із призначенням стадії судових дебатів.

Суд, у судовому засіданні 26.01.2021 по розгляду справи по суті на стадії судових дебатів, протокольною ухвалою оголосив перерву до 09.02. 2021 року о 15 год. 00 хв.

У призначене судове засідання 09.02.2021 з'явились уповноваженні представники позивача (відеконференцзв'язок) та відповідача (особисто).

З'ясувавши обставин справи, дослідивши докази, провівши судові дебати, суд, у відповідності до статті 240 ГПК України, у судовому засіданні 09.02.2021, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив рішення, оголосивши його скорочену (вступну та резолютивну) частину.

1.2. Аргументи сторін.

1.2.1. Аргументи позивача, викладені у позовній заяві.

Позивач у поданому позові від 03.08.2020 № 3915-808-20 (вх. № 634 від 14.08.2020), серед іншого, зазначає таке.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 р. № 226 змінено тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Згідно ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Також, в п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначається, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно - правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією.

Таким чином, зміна найменування організаційно-правової форми не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від юридичної особи, найменування якої було змінено на виконання вимог прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства».

Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Комунальним підприємством теплових мереж тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» (далі - Відповідач) 20.09.2017 укладено договір № 8451/1718-БО-30 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 31 358 370,60 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 6 535 044,24 грн, детальний розрахунок якого викладено у додатку до цього позову.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 1 020 012,08 грн.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 894 377,66 грн, згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 528 828,46 грн, згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 8 978 262,44 грн.

Згідно з ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. 3 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

За наведеного, положення ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи право на судовий захист, Позивач обрав наступні передбачені законом способи захисту порушеного права:

- присудження до виконання обов'язку в натурі (щодо стягнення основного боргу);

- застосування штрафних санкцій (щодо стягнення пені та штрафу);

- відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат).

На виконання приписів п. 6 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Позивач повідомляє про відсутність встановленого законом обов'язкового досудового порядку врегулювання спору між Позивачем та Відповідачем.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Позивач зазначає, що заходи забезпечення доказів або позову до подання даної позовної заяви, Позивачем не здійснювалися.

Обставини якими позивач обґрунтовує свої вимоги, підтверджуються наступними доказами:

- Належним чином завірена копія Договору № 8451/1718-БО-30 та додаткових угод до

нього;

- Розрахунок заборгованості Відповідача перед Позивачем, неустойки, трьох процентів

річних, інфляційних втрат;

- Належним чином завірені копії актів приймання-передачі природного газу;

- Сальдо по підприємству;

- Довідка по операціях за договором.

Керуючись п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Позивач вважає за доцільне зазначити, що у Позивача наявні оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, а саме:

- Договір № 8451/1718-БО-30 та додаткові угоди до нього;

- Акти приймання-передачі природного газу.

За наведеного, в порядку ст. ст. 73-79 ГПК України, Позивач вважає, що ним доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Присутній у судових засіданнях, в режимі відеоконференцзв'язку, представник позивача позовні вимоги підтримав у повній мірі.

1.2.2. Аргументи відповідача, викладені у відзиві на позов.

Відповідач - Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго” у наданому суду відзиві (№508/03 від 17.09.2020 (вх№6404 від 17.09.2020)) на позовну заяву повідомляє про те, що з позивачем був укладений договір № 8451/1718-БО-30 від 20.09.2017р., пункт 1.2. якого передбачає, що природний газ, що постачається за даним договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р. №2633-IV (із змінами), якою передбачено, що:

"Оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника.

Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу."

Відповідно до вимог чинного законодавства підприємство уклало договір банківського рахунку з уповноваженим банком та з врахуванням вимог Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. № 217 "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу. Тому уповноважений банк здійснював перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті підприємством, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходили як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією до 12 години кожного банківського дня на рахунки гарантованого постачальника Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Договірне списання (перерахування) коштів за спожитий газ для виробництва теплової енергії для постачання її бюджетним установам/організаціями відповідно до договору № 8451/1718-БО-30 постачання природного газу від 20.09.2017р. проводилися за наявності коштів на відповідному рахунку.

У зв'язку з даними обставинами підприємство отримувало кошти за вироблену теплову енергію не повністю, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості та здійснення не своєчасної оплати за отриманий газ згідно з договором від 20.09.2017р. № 8451/1718-БО-30.

Беручи до уваги норми статті 233 Господарського кодексу України, що якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначена норма Господарського кодексу України кореспондується з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду №7-рп/2013 від 11.07.2013р.).

Також беручи до уваги, що позивачу відомий порядок та методи перерахування коштів за спожитий газ відповідно до встановлених законодавством вимог, а також враховуючи зазначені підприємством обставини, які призвели до виконання неналежним чином умов договору та виникнення заборгованості за одержаний природний газ.

Тому, на підставі наведеного та керуючись статтею 233 Господарського кодексу України, відповідач просить зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.

1.2.3. Аргументи позивача, викладені у відповіді на відзив.

Позивач, ознайомившись із відзивом відповідача, надав відповідь на відзив (№3915-2033-20 від 23.09.2020(вх№6710 від 28.09.2020)), у якому, не погоджуючись з позицією відповідача, зокрема, зазначає таке.

Щодо відсутності впливу через застосування рахунків зі спеціальним режимом використання та автоматичного розподілу коштів то позивач стверджує таке.

По-перше, жодним нормативним актом не передбачено обов'язку здійснювати розрахунки між продавцем та постачальником природного газу виключно із застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання.

Частиною шостою ст.11 Закону України "Про ринок природного газу"(в редакції від 09.04.2015) встановлено наступне.

Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджується Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов'язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України.

Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами.

Аналогічні вимоги містяться і у Порядку проведення розрахунків.

Так, відповідно до п.2 Порядку відкриття (закриття) поточних рахунків зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №792, споживачі оплачують вартість спожитого природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.

Отже, законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак - саме для споживачів газу.

Законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

По-друге, Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки". Даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних/теплогенеруючих організацій, постачальників природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств.

При цьому відповідно до п.26 даного Порядку комісія після подання їй документів,що підтверджують відсутність заборгованості, включає до реєстру нормативів нормативи на рівні 0 відсотків на:

рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками - у разі відсутності заборгованості наростаючим підсумком за період з 1 вересня 2015 року до місяця, що передує попередньому до розрахункового місяця включно, теплопостачальної або теплогенеруючої організації за природний газ перед постачальником природного газу із спеціальними обов'язками.

Таким чином, Порядком розподілу коштів у разі сплати постачальнику газу у повному обсязі вартості отриманого газу теплопостачальною/теплогенеруючою організацією відрахування коштів постачальнику газу припиняються, а кошти спрямовуються іншим учасникам, в тому числі - теплопостачальним/теплогенеруючим організаціям.

Підсумовуючи, слід зазначити, що жодним нормативним актом не передбачено заборону здійснення розрахунків поза межами механізму автоматичного розподілу коштів, умовами Договору сторони встановили обов'язок вчинення всіх належних дій у разі виявлення заборгованості. Порядком розподілу коштів передбачено направлення коштів, отриманих від кінцевих споживачів, теплопостачальним/теплогенеруючим організаціям у разі підтвердження сплати у повному обсязі вартості газу постачальнику природного газу.

Відтак, Відповідач мав передбачену умовами Договору (пункт 6.3) та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, проте не використав ії.

Наведені висновки свідчать про відсутність підстав для застосування до спірних відносин як ч.1 ст.614 ЦК України, так ст.218 ГК України.

Щодо зменшення пені то позивач зазначає, серед іншого, таке.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду, принципи добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги мету створення та завдання Акціонерного товариства «Національна акціонерну компанія «Нафтогаз України», Позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з Відповідача.

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

1.3. Розгляд клопотання відповідача про приєднання

до матеріалів справи документів.

01.12.2020 відповідач звернувся до суду із клопотанням (№717 від 01.12.2020 (вх№8800 від 01.12.2020)), із проханням про приєднання документів по справі №921/549/20 для підтвердження наведених обставин та скрутного становища підприємства у відзиві, а саме : балансу (Звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2020 (форма №1); звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2020 (форма №2).

Суд, розглянувши та надавши оцінку поданому відповідачем клопотанню №717 від 01.12.2020 (вх.№8800 від 01.12.2020) відмовив у його задоволенні з підстав, зазначених в ухвалі від 01.12.2020.

Серед іншого, суд зокрема звернув увагу на те, що у відповідності до приписів статті 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву, а якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк із об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Проте, як вбачалося із вказаного клопотання відповідача, баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2020 року (форма №1) та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2020 року сформовано ще станом на 30 вересня 2020 року, тобто відповідач лише через два місяці просить приєднати до матеріалів справи вказані докази без будь яких обґрунтувань чи зазначення причин щодо неможливості їх подання у визначений статтею 80 ГПК України строк - з відзивом на позовом чи пізніше з іншими заявами по суті справи або самостійно.

За таких обставин, оскільки у клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи відповідачем не наведено жодних причин щодо неможливості їх подання у визначений строк, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

2. Фактичні обставини встановлені судом.

Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позов підлягає до задоволення судом з огляду на таке.

Основні засади (принципи) судочинства.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

У відповідності до статті 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі статті 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно із статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Із змісту статей 73 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статус позивача.

Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно із статтею 4 ГПК, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до Постанови КМУ від 06.03.2019 № 226 змінено тип позивача публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з Публічного на Приватне та позивача як юридичну особу перейменовано в акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Згідно статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Із змісту пункту 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», яка носить рекомендаційний характер, зазначається, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно - правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією.

Договірні відносини сторін.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі між Позивачем - Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Відповідачем - Комунальним підприємством теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» 20.09.2017 укладено Договір № 8451/1718-БО-30 купівлі-продажу природного газу (далі по тексту також - Договір).

Відповідно до пункту 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435- IV, зі змінами та доповненнями (далі по тексту також - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі по тексту також - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу укладеного між сторонами Договору він є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується доводи позивача, які одночасно не спростовуються Відповідачем, що оплату за переданий йому газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 6 535 044 грн 24 коп., детальний розрахунок якого викладено позивачем у додатку до позову та долучено до матеріалів справи.

Під час розгляду справи суд досліджував як докази подані позивачем:

- Належним чином завірену копію Договору № 8451/1718-БО-30 та додаткових угод до

нього;

- Розрахунок заборгованості Відповідача перед Позивачем, основного боргу неустойки, трьох процентів річних, інфляційних втрат;

- Належним чином завірені копії актів приймання-передачі природного газу;

- Сальдо по підприємству;

- Довідка по операціях за договором.

За наведеного, в порядку статей 73-79 ГПК України, суд вважає, доведеним позивачем ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 535 044 грн 24 коп. основного боргу суд визнає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Слід також відмітити, що Відповідач не заперечує щодо розміру суми основного боргу, а заперечує позовні вимоги з інших підстав.

При цьому, суд розглянувши заперечення відповідача щодо відсутності впливу через застосування рахунків зі спеціальним режимом використання та автоматичного розподілу коштів оцінює такі заперечення критично з огляду на таке.

Частиною шостою статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" (в редакції від 09.04.2015) встановлено наступне.

Аналогічні вимоги містяться і у Порядку проведення розрахунків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки". Даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних/теплогенеруючих організацій, постачальників природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств.

При цьому відповідно до п. 26 даного Порядку комісія після подання їй документів,що підтверджують відсутність заборгованості, включає до реєстру нормативів нормативи на рівні 0 відсотків на:

Отже, Порядком розподілу коштів передбачено направлення коштів, отриманих від кінцевих споживачів, теплопостачальним/теплогенеруючим організаціям у разі підтвердження сплати у повному обсязі вартості газу постачальнику природного газу.

Відтак, Відповідач мав передбачену умовами Договору (пункт 6.3) та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків.

Наведені висновки свідчать про відсутність підстав для застосування до спірних відносин як частини 1 статті 614 ЦК України, як і статті 218 ГК України.

Суд також враховує те, що питання впливу порядку розрахунку на відносини між сторонами було предметом розгляду декількох справ у Верховному Суді.

Так, у Постанові від 21.02. 2018 по справі № 910/16072/16 викладено наступну позицію Верховного Суду:

« 21. У відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 №217 (далі - Порядок), цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції та зазначає, що вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

22. Більш того, судом першої інстанції було здійснено самостійний перерахунок штрафних санкцій за період з січня 2016 року по жовтень 2016 за кожен місяць окремо, при цьому, судом встановлено як наявність заборгованості відповідача саме за січень 2016 року, так і факт погашення такої заборгованості у добровільному порядку. Вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що не затвердження НКРЕКП нормативу перерахування коштів для ПАТ «Київгаз» за січень 2016 року не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, у тому числі, від сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки:

(І) обов'язок зі сплати вартості надійних позивачем послуг з розподілу природного газу відповідно до умов Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 покладено саме на відповідача як на замовника ;

(2) згідно з поданим з боку відповідача актом звіряння взаємних розрахунків станом на 30.11.2016 між позивачем та відповідачем, останнім не заперечується отримання послуг у січні 2016 року на суму 75 380 710,73 грн та часткової оплати вказаних послуг у сумі 12 050 298,98 грн. Отже, відсутність затвердженого нормативу НКРЕКП за січень 2016 року фактично не стала перешкодою для часткової оплати відповідачем за надані позивачем послуги у вказаний період;

(3) станом на дату укладення між сторонами Договору № 167-15 на розподіл природного газу (02.02.2015 р.), вказаний Порядок вже був чинним.

23. З аналогічних підстав Верховний Суд відхиляє твердження касаційної скарги щодо сплати 3% річних, оскільки, як вже було зазначено вище, Порядок визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і не впливає не зобов'язання сторін щодо належної оплати послуг за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 р.»

Постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15. За змістом вказаної постанови викладено наступну позицію Верховного Суду:

«Разом з тим, помилковими є також висновки судів про законодавчу урегульованість порядку, строків та розміру проведення відповідачем розрахунків за поставлений природний газ, який виключає можливість його впливу на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному їх перерахунку зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Відповідно до пункту 1.1 постанови НКРЕ №1000, прийнятої на виконання постанови КМУ №247 (діючих на момент спірних правовідносин) визначено порядок (Алгоритм) розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу для проведення розрахунків із ними.

Колегія суддів має зазначити, що встановленим порядком (Алгоритмом) передбачено конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, і він жодним чином не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них (пункт 1.2 постанови НКРЕ № 1000).

У зв'язку з чим невірними є висновки судів про те, що зазначений порядок (Алгоритм) виключає можливість покупця впливати на вчасність розрахунків за отриманий газ з боку споживачів, в свою чергу, виключає нарахування інфляційних втрат та 3% річних оскільки остаточний розрахунок між сторонами, в тому числі в частині прострочених зобов'язань має здійснюватися з врахуванням приписів законодавства та умов договору».

«Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.

Касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника щодо: помилковості висновків судів про залежність оплати за поставлений товар від обставин повернення позивачем підписаних актів приймання-передачі природного газу; залишення поза увагою судів моменту набуття відповідачем права власності на отриманий товар і настання обов'язку щодо сплати його вартості; відсутності можливого впливу відповідача на вчасність погашення боргу через обмеженість доступу до спецрахунків».

Постанова Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 902/517/18. За змістом вказаної постанови викладено наступну позицію Верховного Суду:

«Також судова колегія не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідач може здійснити розрахунок, перед позивачем за умовами договору лише через поточний рахунок із спеціальним використанням в межах коштів, передбачених нормативом перерахування коштів, затверджених НКРЕКП, оскільки абзацом 2 пункту 6.2 Договору передбачено, що за наявності заборгованості за попередні періоди покупець (відповідач) перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця (позивача). Фактично поза увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи скаржника про те, що відповідач не обмежувався в здійсненні розрахунків лише рахунками зі спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість власними коштами та міг впивати на стан розрахунку».

Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє наведенні заперечення Відповідача та вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з відповідача 6 535 044 грн 24 коп. основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Пеня, інфляційні, річні.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до частина 1 стаття 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктами 1,2 стаття 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у стаття 2 цього Кодексу.

Пунктом 8.2. Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1. Договору він зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями статей 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог стаття 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

Відповідно до вимог частину 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Слід відмітити, що приписи статті 625 ЦК України про розмір 3% процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторони в Договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно із усталеною судовою практикою Верховного Суду застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань "господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".

Судом досліджено проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що вони проведені у відповідності до норм чинного законодавства та умов укладеного правочину. При здійсненні нарахувань Позивачем взято до уваги проведені Відповідачем оплати. Заявлені до стягнення суми нараховано в межах визначеного чинним законодавством можливого періоду нарахування таких.

За наслідками перевірки проведених позивачем розрахунків суд прийшов до висновку, що нарахування 1 020 012,08 грн пені, 894 377,66 грн інфляційних втрат та 528 828,46 грн - 3% річних є правомірними.

Заява (клопотання) відповідача

про зменшення розміру нарахованих позивачем

сум штрафних санкцій.

Як вже зазначалось вище, у поданому відзиві відповідачем висловлено письмову заяву (клопотання) про зменшення розміру нарахованих позивачем сум штрафних санкцій. Вказане клопотання обґрунтоване встановленою державою специфікою проведення розрахунків теплопостачальних компаній, низькою дисципліною розрахунків споживачів теплової енергії та приписами статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу необхідно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або Невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

У відповідності до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, здійснюючи господарську діяльність, Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, та погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов'язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу Відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.

Однією з підстав зменшення розміру неустойки Відповідач вказує на тяжкий фінансовий стан.

Разом з цим, із змісту статті 617 ЦК України, Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно до статті 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 2 статті 218 ГК України зазначає, що Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У частині 1 статті 219 ГК України зазначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Підсумовуючи наведені вище суд має за необхідне зазначити, що зменшення суми штрафних санкцій є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому обов'язок доведення наявності підстав для зменшення пені покладений саме на Відповідача.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому розглянувши вказану заяву (клопотання) Відповідача підтриману у судовому засіданні його представниками, дослідивши матеріали справи, зважаючи на те, що:

- термін прострочки виконання зобов'язань по оплаті вартості поставленого позивачем протягом жовтня 2017 року по березень 2018 року природного газу є значним;

- з моменту порушення провадження у даній справі та станом на день проведення даного судового засідання відповідачем не здійснено остаточного розрахунку та платежів в рахунок погашення повністю існуючої заборгованості за Договором і сума боргу є значною;

- вказуючи на низьку платіжну дисципліну розрахунків споживачів теплової енергії - бюджетних споживачів та неможливість вплинути на порядок проведення розрахунків, зокрема, порядок розчеплення коштів, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставин щодо вжиття ним заходів по отриманню заборгованості від споживачів теплової енергії (боржників). Крім того, представники відповідача під час судових дебатів не заперечили та підтвердили ту обставину, що на погашення заборгованості за даним Договором можуть спрямовуватися і кошти отриманні Відповідачем і від інших споживачів у тому числі і з приватного сектору;

- відповідачем не надано у встановленому чинним процесуальним законодавством порядку доказів на підтвердження доводів про важке фінансове становище підприємства в період існування договірних відносин за вказаним вище Договором за період з моменту виникнення боргу з 2017 року (2017,2018,2019,2020, 2021 роки);

- в обґрунтування своїх доводів та заперечень відповідач не надав суду доказів поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого відповідачем заяви (клопотання) про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми пені.

За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 020 012,08 грн пені, 894 377,66 грн інфляційних втрат та 528 828,46 грн - 3% річних суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

3. Висновок суду.

Із змісту частин 1,2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Стаття 129 Конституції України вказує, що до однієї із основних засад судочинства відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Згідно із частин 2-3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 73, частин 1,3 статті 74 статей 76,77,78,79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29)

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (п. 54 рішення від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, а саме стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - 6 535 044 (шість мільйонів п'ятсот тридцять п'ять тисяч сорок чотири) грн 24 коп. - основного боргу, 1 020 012 (один мільйон двадцять тисяч дванадцять) грн 08 коп. - пені, 528 828 (п'ятсот двадцять вісім тисяч вісімсот двадцять вісім) грн 46 коп. - три проценти річних, 894 377 (вісімсот дев'яносто чотири тисячі триста сімдесят сім) грн 66 коп. - інфляційних втрат.

3. Судові витрати.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд у відповідності до статті 129 ГПК України судові витрати у вигляді судового збору, понесені позивачем покладає повністю на відповідача у справі та присуджує стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - 134 673 (сто тридцять чотири тисячі шістсот сімдесят три) грн 94 коп. судового збору.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 7, 13, 42, 74-79, 86, 209-210, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - 6 535 044 (шість мільйонів п'ятсот тридцять п'ять тисяч сорок чотири) грн 24 коп. - основного боргу, 1 020 012 (один мільйон двадцять тисяч дванадцять) грн 08 коп. - пені, 528 828 (п'ятсот двадцять вісім тисяч вісімсот двадцять вісім) грн 46 коп. - три проценти річних, 894 377 (вісімсот дев'яносто чотири тисячі триста сімдесят сім) грн 66 коп. - інфляційних втрат.

3. Судові витрати покласти на відповідача - Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго”.

4. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - 134 673 (сто тридцять чотири тисячі шістсот сімдесят три) грн 94 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Позивач - Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ 20077720);

Відповідач - Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради “Тернопільтеплокомуненерго”, вул. Київська, буд. 3а, м. Тернопіль, 46016 (код ЄДРПОУ 03353590).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення складено на протязі десяти робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення - 23.02.2021.

Повний текст рішення буде надіслано учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено наручно особисто уповноваженим представникам.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко

Попередній документ

95133168

Наступний документ

95133170

Інформація про рішення:

№ рішення:	95133169
№ справи:	921/549/20
Дата рішення:	09.02.2021
Дата публікації:	26.02.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Тернопільської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (09.02.2021)
Дата надходження:	14.08.2020
Предмет позову:	cтягнення 8 978 262,44 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

17.09.2020 15:00	Господарський суд Тернопільської області
29.09.2020 11:00	Господарський суд Тернопільської області
22.10.2020 12:30	Господарський суд Тернопільської області
10.11.2020 12:00	Господарський суд Тернопільської області
16.11.2020 16:00	Господарський суд Тернопільської області
01.12.2020 15:00	Господарський суд Тернопільської області
15.12.2020 14:10	Господарський суд Тернопільської області
24.12.2020 15:30	Господарський суд Тернопільської області
26.01.2021 15:00	Господарський суд Тернопільської області
09.02.2021 15:00	Господарський суд Тернопільської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ГЕВКО В Л

відповідач (боржник):

Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго"

заявник:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

позивач (заявник):

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"