вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/1398/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі Реуцька Т.О.
представники сторін у судове засідання не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ»
на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020
у справі №910/1398/20 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ»
до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»
про визнання недійсним договору в частині,-
Позов заявлено про визнання недійсним пункту 8.2 укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2020 як такого, в якому містяться умови, які регулюють дострокове розірвання договору в односторонньому порядку лише в інтересах та за ініціативи відповідача, що суперечить нормам чинного законодавства України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2020, повний текст якого складено 05.10.2020, у справі №910/1398/20 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 782 ЦК України та ч. 2 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено право лізингодавця на односторонню відмову від договору у випадку несплати лізингоодержувачем платежів, а ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» також передбачено право лізингодавця у безспірному порядку вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, що свідчить про те, що зміст пункту 8.2 договору повністю відповідає положенням чинного на момент укладання договору законодавства.
Не погоджуючись з рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/1398/20 та прийняти нове, яким позов задовольнити.
У апеляційній скарзі позивач послався на те, що оспорюване рішення суду першої інстанції винесено без урахування всіх обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт постався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, а саме на те, що:
- відносини фінансового лізингу регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» ч. 2 ст. 7 якого встановлено особливості реалізації права лізингодавця на односторонню відмову від договору лізингу, а не ст.782 ЦК України, яка не підлягала застосуванню;
- умови пункту 8.2 спірного договору фінансового лізингу, щодо підстав та порядку розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою банку (лізингодавця) лише шляхом письмового повідомлення, суперечать ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та значно погіршують становище лізингоодержувача, і порушують право лізингоодержувача на предмет лізингу, та принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 року у справі №910/1398/20 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
27.11.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги та документи, що підтверджують сплату судового збору.
З огляду на вказані обставини, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/1398/20 та поновлено товариству з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» зазначений строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 26.01.2021 о 12 год. 20 хв., зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/1398/20 до закінчення апеляційного провадження у даній справі.
16.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:
- в силу положень чинного законодавства свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови, а відтак, укладення позивачем спірного договору з передбаченими у ньому умовами (п. 8.2), в тому числі й тими, які позивач вважає несправедливими та незаконними, було правом позивача (елементом його договірної свободи), що свідчить про відсутність підстав для визнання цих умов недійсними;
- під час укладення спірного договору та його дії жодних застережень позивач не висловлював аж до направлення йому повідомлення про розірвання такого договору через непогашену заборгованість;
- приписи ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» не обмежують сторони та не забороняють їм визначати інші, ніж передбачені вказаною частиною, умови (підстави), за яких лізингодавець може відмовитись від договору фінансового лізингу або ініціювати розірвання його в односторонньому порядку,
просив відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021, з метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та для надання можливості учасникам судового процесу можливості взяти участь у судовому засіданні, задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» про відкладення судового засідання та відкладено розгляд справи на 23.02.2021 о 12 год. 20 хв.
23.02.2021 року через відділ документального забезпечення від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Також, 23.02.2021 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, також просив здійснювати розгляд справи у відсутності уповноваженого представника відповідача за наявними у справі доказами.
У судове засідання, 23.02.2021 року представники сторін не з'явились, колегія суддів розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, ухвалила відмовити в його задоволенні з огляду на наступне.
Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші
Крім того, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 202 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 23.02.2021р. за відсутності представника позивача. При цьому, колегія суддів враховує за клопотанням представника позивача від 25.01.2021 року слухання справи вже відкладалось.
Окрім того, колегія суддів розглянувши клопотання відповідача щодо розгляду справу у відсутності уповноваженого представника відповідача, ухвалила зазначене клопотання задовольнити, оскільки явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, в матеріалах справи достатньо належних та обґрунтованих доказів для розгляду справи за відсутності представників сторін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.08.2016 року позивач як лізингоодержувач та відповідач як банк уклали договір фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ (далі Договір), за яким відповідач прийняв на себе зобов'язання передати позивачу нерухоме майно, яке зазначено у Додатку № 1 до Договору (далі Майно), а позивач - прийняти Майно від відповідача в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені Договором строки, на умовах фінансового лізингу. (а.с. 3-5)
У Додатку № 1 до Договору сторони погодили перелік Майна, яке є предметом Договору (а.с. 6), а у Додатку № 2 до Договору визначили графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна) (а.с.7).
Відповідно до пункту 3.1 Договору передача відповідачем та прийом позивачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеного у додатку № 3 до договору, що є невід'ємною частиною цього договору. З моменту підписання зазначеного додатку лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації цього майна.
Сторонами підписано Додаток № 3 до Договору (Акт № 1 прийому-передачі майна а.с. 10), яким встановлено, що відповідач передав позивачу відповідно до Договору в платне володіння та користування предмет лізингу.
У п. 5.1.8 Договору сторони погодили, що відповідач має право відмовитися від Договору і вимагати повернення Майна, якщо позивач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови відповідача від Договору, договір є розірваним з дати, зазначеної відповідачем у повідомленні про відмову від договору.
Згідно з п. 8.1 Договору цей Договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою позивача, після письмового повідомлення про це відповідача за 3 дні за наявності погодженої відповідачем пропозиції, щодо нового лізингоодержувача.
Відповідно до п. 8.2 Договору цей Договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою відповідача шляхом письмового повідомлення про це позивача за 3 (три) дні, у наступних випадках:
- у випадку невиконання позивачем зобов'язань з належного/цільового використання майна, збереження Майна. Не отримання згоди відповідача у встановлених випадках (п. 8.2.1);
- у випадку одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна позивача (п. 8.2.2.);
- у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу позивачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків сплати винагороди за Договором (п. 8.2.3);
- у випадку, якщо Майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлене (у повідомленні відповідач зазначає суму збитків та санкцій) (п. 8.2.4.).
У п. 8.4. Договору сторони погодили, що у повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання Договору. При цьому для розірвання Договору, договорів про внесення змін сторони не укладають.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що зміст п. 8.2 Договору суперечить нормам чинного законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним.
Так, позивач вважає, що умови пункту 8.2 Договору щодо підстав та порядку розірвання Договору в односторонньому порядку за ініціативою відповідача (лізингодавця) лише шляхом письмового повідомлення, суперечать ч. 1 ст. 782 ЦК України та значно погіршують становище позивача, і порушують право позивача на предмет лізингу, та принципи цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що зміст п. 8.2 договору повністю відповідає положенням чинного на момент укладання договору законодавства.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Статтею 782 ЦК України встановлено що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначає Закон України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.
У ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, ст. 782 ЦК України, ч. 2 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено право лізингодавця на односторонню відмову від договору у випадку несплати лізингоодержувачем платежів, при цьому ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» також встановлено право лізингодавця у безспірному порядку вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
За таких обставин, зміст п. 8.2 Договору повністю відповідає положенням чинного на момент укладання Договору законодавству.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити позивачу і на наступному.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору.
Сторони згідно ст. 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, про наявність додаткових підстав, крім визначених у законодавстві, для зміни або розірвання договору сторони вправі домовитися погодивши їх у відповідному договорі.
При цьому, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно посилався на приписи ст. 782 ЦК України, які відносяться до загальних положень про найм (оренду) та встановлюють право наймодавця відмовитись від договору, коли відносини лізингу регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані, адже згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналіз зазначеної норми в контексті параграфу 1 глави 58 ЦК України свідчить, що ч. 2 ст. 806 ЦК України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися положення параграфу 1 Глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави.
Крім цього, вимоги ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» не обмежують сторони та не забороняють їм визначати умови (підстави), за яких лізингодавець може відмовитись від договору фінансового лізингу або розірвати його в односторонньому порядку, а відтак, відмова лізингодавця від договору та розірвання лізингодавцем договору можливі (ст. 10 вказаного Закону) не тільки у випадках, передбачених законом, а й з підстав, погоджених сторонами у відповідному договорі.
Отже, в силу приписів діючого законодавства, свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Укладення позивачем Договору за передбачених у ньому умов (п. 8.2), в тому числі й тих, які він вважає несправедливими та незаконними, було його правом (елементом його договірної свободи), що, серед іншого, свідчить про відсутність підстав для визнання згаданих умов недійсними за наведених позивачем підстав.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що п. 8.2 Договору не суперечить положенням ст. 203 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання пункту 8.2 укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2020 недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/1398/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/1398/20 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/1398/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі № 910/1398/20.
5. Матеріали справи № 910/1398/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 25.02.2021
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
Є.Ю. Пономаренко