Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 607/735/17
провадження № 61-38705св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року в складі судді Братасюка В. М. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2018 року в складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить встановити порядок користування:
- житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом надання їй в користування приміщення 1-1, відокремленою площею 13 кв. м, та коридор для проходу в будинок;
- земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 шляхом надання їй в користування площі у розмірі 131 кв. м.
Позов мотивований тим, що вона є співвласником житлового будинку по АДРЕСА_1 , де їй належить 1/6 частини будинку, що складає 19 кв. м, та власником 195 кв. м ідеальної частки земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою.
ОСОБА_2 , який також є співвласником цього житлового будинку і земельної ділянки, тривалий час створює їй перешкоди у користуванні нерухомістю.
Посилаючись на те, що задоволення позову надасть їй можливість переобладнати будинок та отримати відокремлене житлове приміщення з виходом у спільну частину будинку, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року, яка набрала законної сили, провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про встановлення порядку користування земельної ділянки закрито.
Ухвала мотивована тим, що набрало законної сили рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2015 року ухвалене тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що приміщення АДРЕСА_2 є коридором - приміщенням загального користування, а тому не може бути виділене у користування лише одному співвласнику.
При цьому суд врахував, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2016 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 зобов'язано усунути перешкоди відповідачу в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу перегородки у приміщенні 1-1.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, оскільки порушують інтереси обох співвласників з огляду на залишення усіх приміщень житлового будинку в спільному користуванні сторін. Після задоволення позовних вимог позивач матиме змогу здійснити добудову та покращити свої житлові умови.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. ОСОБА_1 без згоди його, як співвласника 5/6 частини житлового будинку, здійснила перепланування та переобладнання технічного приміщення 1-1, яке є коридором та входом у будинок. Іменуючи переобладнане приміщення житловим позивач вводить суд в оману та просить узаконити неправомірні дії, тобто, визнати за нею не лише право користування вказаним технічним приміщенням, а й виділити його як житлове.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/6 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - власником 5/6 частин вказаного будинковолодіння.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2015 року в справі № 607/13486/14-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом виділення в користування приміщення 1-1 та встановлення порядку користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2015 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким встановлено порядок користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у користування приміщення 1-1, площею 19,0 кв. м, відповідно до додатку № 1 висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ від 01 листопада 2013 року № 1162/1163/13-22, а ОСОБА_2 виділено у користування інші житлові приміщення вказаного житлового будинку. Допоміжні приміщення залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Встановлено порядок користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 131 кв. м, а ОСОБА_2 - 656 кв. м, відповідно до Додатку № 6-1 до висновку експертизи Тернопільського відділення КНДІСЕ від 01 листопада 2013 року № 1162/1163/13-22.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2015 року залишено без змін.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 березня 2016 року в справі № 607/15839/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист прав власника житлового будинку та усунення перешкод в користуванні житловим будинком задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить йому на праві спільної часткової власності, шляхом демонтажу перегородки у приміщенні (веранді) № 1-1 цього будинку та встановлених дверей, відновити систему опалення та віконні пройоми зазначеного приміщення вказаного будинку, привівши його до попереднього стану.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку.
Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз'яснено, що суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 лютого 2015 року в справі № 607/13486/14-ц встановлено, що приміщення 1-1 в житловому будинку по АДРЕСА_1 є коридором, який ОСОБА_1 в ході розгляду вказаної справи перепланувала без згоди іншого співвласника ОСОБА_2 .
У зв'язку з самовільним переплануванням житлового будинку рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 березня 2016 року в справі № 607/15839/15-ц зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 шляхом демонтажу перегородки у приміщенні (веранді) № 1-1 зазначеного будинку та встановлених дверей, відновити систему опалення та віконні пройоми зазначеного приміщення вказаного будинку, привівши його до попереднього стану.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував вищевказані судові рішення, які є преюдиційними для розгляду цієї справи, та дійшов обґрунтованого висновку, що приміщення АДРЕСА_2 є коридором, а тому не може бути виділене у користування лише одному співвласнику, оскільки є приміщення загального користування.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій, який є ефективним та раціональним і не порушує житлових прав співвласників будинку, які повинні мати доступ до всіх нежитлових приміщень, і водночас бути забезпеченими житловою площею.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко