19 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 752/5161/17
провадження № 61-1952ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), звернулося до суду із зазначеним позовом та просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2010 року, яка станом на час звернення до суду становила суму у розмірі 36 249 грн 48 коп. та судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 тис. грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення отриманих грошових коштів скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму несплаченого кредиту у розмірі 13 106 грн 74 коп. та судові витрати. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
04 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, що надійшла 08 лютого 2021 року, в якій заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати й залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Так відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 270 грн.
Предметом позову у цій справі є майнова вимога про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 36 249 грн 48 коп. та судових витрат, відтак, станом на 01 січня 2021 року вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270*100=227 тис.), тому у розумінні ЦПК України ця справа є малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Переглядаючи справи в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судового рішення у справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.
Отже вищевикладене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, є необґрунтованими.
Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновку суду попередньої інстанції не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам
вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження відповідають Конституції України.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які визнані судом необґрунтованими, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара