Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 552/4339/19
провадження № 61-401св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Бурова компанія «Букрос»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О.О., Пікуля В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Бурової компанії «Букрос» (далі - ПАТ БК «Букрос») про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що у ПАТ БК «Букрос» існує перед ним заборгованість із заробітної плати за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки. У зв'язку з відмовою ПАТ БК «Букрос» видати довідку про заборгованість із заробітної плати, розрахунки ним проведенні з врахуванням мінімального розміру заробітної плати за відповідний період.
Відповідно до його розрахунків ПАТ БК «Букрос» має перед ним заборгованість із заробітної плати за 2015 рік у розмірі 11 256,00 грн, за 2016 рік - 13 262,00 грн, за 2017 рік - 34 400,00 грн, за 2018 рік - 21 061,00 грн.
Також ПАТ БК «Букрос» має компенсувати йому кошти за невикористану щорічну відпустку за 2015 - 2018 роки в загальному розмірі 7 657,00 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ БК «Букрос» заборгованість із заробітної плати у розмірі 79 979,00 грн та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 657,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ПАТ БК «Букрос» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 79 979,00 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 657,00 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача існує заборгованість із виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ БК «Букрос» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 вересня 2019 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ БК «Букрос» про стягнення заборгованості із заробітної плати закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 374 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення з позовом до Господарського суду Полтавської області, яким порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ БК «Букрос».
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 20, частини дев'ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) пункту 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що виключно господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Відносно відповідача господарським судом здійснюється провадження у справі про банкрутство, що визначає спеціальний порядок розгляду спорів, стороною яких є відповідач-боржник, та зумовлює їх концентрацію в межах справи про банкрутство, оскільки результат розгляду таких спорів може впливати на права та обов'язки боржника та його кредиторів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ЦПК України розглянув справу у відсутність ОСОБА_1 , належним чином не повідомив його про час та місце розгляду справи.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ БК «Букрос» зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У відповіді на відзив ПАТ БК «Букрос» ОСОБА_1 зазначив, що доводи, зазначені у відзиві на його касаційну скаргу, не можуть бути прийняті судом до увагу, оскільки ПАТ БК «Букрос», не виплачуючи заробітну плату, порушує його конституційні права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.
У січні 2020 року заявником у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і витребувано із Київського районного суду м. Полтави цивільну справу № 552/4339/19.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон№ 2343-XII викладено в новій редакції.
У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ БК «Букрос» з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 18 липня 2006 року ухвалою Господарського суду Полтавської області порушено провадження у справі № 18/257 про банкрутство ПАТ БК «Букрос», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з наслідками, передбаченими статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21 листопада 2017 року введено процедуру санації ПАТ БК «Букрос».
Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2018 року в справі № 372/3584/16-ц (провадження № 14-226цс18), від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) викладено правовий висновок про юрисдикцію судів щодо вирішення майнових справ, стороною яких є боржник у справі про банкрутство.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в суді першої інстанції визначені Законом № 2343-XII.
Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XIIсправи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XIIпередбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, якими визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктами 8та 9 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 30 ГПК України).
Відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII(у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XIIу разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XIIзазначено, що положення частин першої-четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Статтею 23 Закону № 2343-XIIвстановлено порядок виявлення кредиторів.
Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XIIнезалежно від настання строку виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 19 Закону№ 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п'ята).
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року в справі № 372/3584/16-ц (провадження № 14-22цс18) зазначила, що «за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільну справу за позовом до такого відповідача не можна порушити, а в разі порушення вона підлягає закриттю. Якщо під час її розгляду з'ясується, що відносно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, то порушена справа підлягає закриттю у зв'язку з тим, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства».
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач у цій справі звернувся до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку вже після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство ПАТ БК «Букрос», то ця справа вже не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства і провадження у справі підлягає закриттю.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційним судом справа була розглянута у його відсутність без належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, необхідно зазначити таке.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у цій справі.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року закінчено підготовчі дії у цій справі. Справу призначено до розгляду в приміщенні апеляційного суду без проведення судового засідання в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на 10 грудня 2019 року на підставі частини першої статті 369 ЦПК України.
Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи, то розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Оскільки ціна позову в цій справі становить 87 636,00 грн, справа відповідно до вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, тому апеляційний суд обґрунтовано розглянув її в порядку письмового провадження.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк