23 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6966/20 пров. № А/857/450/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судова-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 460/6966/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання протиправними дій,-
суддя в 1-й інстанції -Друзенко Н.В.,
час ухвалення рішення - 26.10.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 26.10.2020 року,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання протиправними дій по відмові у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту 1,1, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та зобов'язання відповідно до частини третьої та частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" видати довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначити базовий посадовий оклад, який складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, із застосуванням до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнта 1,1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області надано позивачу довідку про суддівську винагороду від 02.03.2020, у якій протиправно не враховано до посадового окладу регіональний коефіцієнт - 1,1, який застосовується при визначенні суддівської винагороди діючого судді. Позивач зазначила, що до суддівської винагороди суддів Рівненського міського суду Рівненської області враховується, зокрема, посадовий оклад до якого застосовується регіональний коефіцієнт - 1,1. Вказала, що оскільки розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається відповідно до суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, то і до складу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці слід враховувати відповідний регіональний коефіцієнт. Таким чином дії відповідача щодо неврахування до грошового утримання позивача регіонального коефіцієнта є протиправними та такими, що порушують норми чинного законодавства України та право на належне щомісячне довічне грошове утримання. З огляду на викладені обставини просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 460/6966/20 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач була звільнена з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області 10.10.2016 та з того часу правосуддя не здійснює, а тому видати довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 в Територіального управління немає достатніх законних підстав.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 460/6966/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вказуючи у довідці про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді посадового окладу працюючого судді з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1, обмежив позивача у праві отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі встановленому Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а відтак такі дії відповідача є протиправними.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-V-III ОСОБА_1 звільнено з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 10.10.2016 позивача відраховано зі штату суду.
З 11.10.2016 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
26.02.2020 позивач звернулася до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області із заявою про надання довідки про складові суддівської винагороди для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, які підлягають застосуванню на підставі рішення Конституційного суду від 18.02.2020 №2-р/2020.
04.03.2020 відповідачем надано позивачу Довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, згідно якої станом на 01.01.2019 її суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 113508,00 грн. і складається з окладу - 63060,00 грн. та доплати за вислугу років 80% - 50448,00 грн.
Разом з тим, до посадового окладу, який входить до складу суддівської винагороди, відповідачем не застосовано регіональний коефіцієнт - 1,1, що у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.
Листом від 07.07.2020 №756-01/20 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області повідомило позивача, що вона звільнена з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області 10.10.2016 та з того часу правосуддя не здійснює, тому видати довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 в Територіального управління немає законних підстав.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не видачі довідки з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1 позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України передбачено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (надалі також - Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у п.п. 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Статтею142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відтак, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці залежить саме від розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Законодавець пов'язує розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із суддівською винагородою судді, який працює на відповідній посаді. Визначальне значення для визначення щомісячного довічного грошового утримання має саме займана посада з якої звільнено суддю у відставку.
Згідно частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Пунктом 1 частини 4 зазначеної статті передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 7 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що позивача звільнено з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку. З листа відповідача від 07.07.2020 №756-01/20 встановлено, що діючим суддям Рівненського міського суду Рівненської області виплачується суддівська винагорода, яка складається, зокрема, з посадового окладу до якого застосовується регіональний коефіцієнт 1,1, та підтверджується наявним у матеріалах справи штатним розписом вказаного суду на 2020 рік.
Оскільки розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається відповідно до суддівської винагороди діючого судді, то вказаний регіональний коефіцієнт повинен також враховуватися при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про те, що регіональний коефіцієнт застосовується до суддів, які здійснюють правосуддя у суді, а тому підстав для врахування вказаного коефіцієнта у щомісячному довічному грошовому утриманні позивача немає, на переконання суду є безпідставним.
Згідно частини 3 статті 143 Закон України "Про судоустрій та статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці саме у відповідному процентному співвідношенні до суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Відтак, будь-яких обмежень щодо врахування регіонального коефіцієнта при визначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці чинним законодавством не передбачено.
Згідно пункту 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).
Згідно абзацу 2 пункту 7 рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 Конституційний Суд України право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності судців, суперечить вимогам частини першої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Таким чином, положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У Рекомендації Комітету Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці (пункт 54).
За таких обставин, відповідач не вказуючи у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці посадового окладу працюючого судді з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1, обмежив позивача у праві отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі встановленому Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а відтак такі дії відповідача є протиправними.
Суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 460/6966/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Н. М. Судова-Хомюк
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 24.02.2021 року