10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 2а-6501/08/0970 пров. № А/857/14553/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
представника позивача Клебана М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року (прийняту у м. Івано-Франківську суддею Кишинським М.І.; складену у повному обсязі 08 вересня 2015 року) в адміністративній справі № 2а-6501/08/0970 за адміністративним позовом державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2017 року державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 100 241,78 грн.
Позовні вимоги обгунтовано тим, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість перед бюджетом по сплаті податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО), а також пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства.
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовив. Такі рішення суди обґрунтували тим, що податковим органом не доведено наявність у відповідача заборгованості по сплаті ПДВ в розмірі 29 921,00 грн з огляду на подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно яких станом на січень 2005 року у ФОП ОСОБА_1 обліковується податковий кредит у сумі 29 746 грн. Щодо стягнення боргу зі сплати пені в сумі 57 373,46 грн та штрафу в сумі 5865,00 грн за порушення законодавства при здійсненні ЗЕД, то суди дійшли висновку, що рішення, якими Інспекцією були визначені відповідні штрафні санкції та пеня, прийняті з порушенням норм Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон № 185/94-ВР) та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), а тому не породжують у платника обов'язку зі сплати до бюджету визначених ними санкцій.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15 червня 2015 року, направляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже останні, відмовляючи у задоволенні позову, не розглянули вимогу про стягнення податкового боргу з ПДФО в сумі 7130,28 грн, а також не врахували, що спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), є Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2181-ІІІ), й не перевірили дотримання податковим органом процедури примусового стягнення податкового боргу з ПДВ та ПДФО, установленої статтею 6 цього Закону, яка передбачає надсилання платникові податків першої податкової вимоги, а у разі непогашення суми податкового боргу, визначеного у першій податковій вимозі, у встановлені строки - другої податкової вимоги.
Також суд касаційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що пеня за порушення встановлених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР термінів розрахунків у сфері ЗЕД підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарських санкцій, наведене в статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України), і на них не поширюються штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначається податковим законодавством. Стягнення несвоєчасно сплачених санкцій, застосованих за порушення Закону № 185/94-ВР, здійснюється виключно у судовому порядку після закінчення строку, встановленого для добровільної сплати таких, а відтак судам попередніх інстанцій необхідно перевірити чи були сплачені відповідачем санкції, визначенні на підставі рішень контролюючого органу, в добровільному порядку і чи вживались позивачем заходи щодо оскарження відповідних рішень Інспекції у разі незгоди із здійсненими нарахуваннями.
За результатами повторного судового розгляду постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року позов задоволено; стягнуто з ФОП ОСОБА_1 з розрахункових рахунків та за рахунок готівки, що належать відповідачу, на користь Державного бюджету України податковий борг в сумі 100 241,78 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача в судовому порядку заборгованості у розмірі 100 241,8 грн, адже докази добровільної сплати її ФОП ОСОБА_1 відсутні.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та прийнято нову, якою позов задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_1 з розрахункових рахунків та за рахунок готівки, що належить відповідачу, на користь Державного бюджету України податковий борг в сумі 63 238,46 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що податковим органом не дотримано встановленого Законом № 2181-ІІІ обов'язку по надісланню податкових вимог й, як наслідок, порушено процедуру примусового стягнення податкового боргу з ПДВ та ПДФО, у зв'язку з чим, за висновком суду, підстави для стягнення таких зобов'язань та задоволення позову в цій частині відсутні. Натомість дійшов висновку про обґрунтованість заявленої вимоги про стягнення з відповідача санкцій, застосованих за порушення в сфері ЗЕД, оскільки останні не були сплачені ФОП ОСОБА_1 в добровільному порядку і підприємцем не вживалися заходи щодо оскарження відповідних рішень Інспекції, якими такі санкції визначено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У своїй касаційній скарзі зазначила про помилковість висновку апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача податкового боргу з ПДВ та ПДФО, адже у зв'язку із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання в установлені строки контролюючим органом у відповідності до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону №2181-ІІІ були направлені ФОП ОСОБА_1 перша та друга податкові вимоги, однак такі не вручені поштою внаслідок незнаходження платника податків за зареєстрованою адресою й були розміщені на дошці податкових оголошень, а тому в силу положень підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181-ІІІ вважаються врученими, що свідчить про виконання умов, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку.
У свою чергу, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, ФОП ОСОБА_1 також подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила змінити постанову цього суду в частині стягнення податкового боргу в сумі 63 238,46 грн. та відмовити у задоволенні позову у цій частині повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказала на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки при винесенні рішення останнім не враховано, що за порушення валютного законодавства під час здійснення господарської діяльності уповноважені органи державної влади в межах однорічного строку, встановленого статтею 250 ГК України, можуть застосувати до суб'єкта господарювання, який допустив таке порушення, адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 238 цього ж Кодексу. На час (дату) застосування відповідними рішеннями позивача санкцій штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД і строків декларування валютних цінностей (у 2008 році) цей строк сплинув, тому відсутні правові підстави для їх стягнення з ФОП ОСОБА_1 .
Справа була передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у частині задоволених позовних вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України заборгованості зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення у сфері валютного регулювання в сумі 63 238,46 грн скасував та направив справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року залишив без змін.
Приймаючи зазначене рішення Верховний Суд виходив із того, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач в своїй апеляційній скарзі посилалась на те, що на час (дату) застосування відповідними рішеннями позивача санкцій (у 2008 році) строк, установлений статтею 250 ГК України, сплинув, тому вважала, що відсутні правові підстави для стягнення з неї спірних штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення у сфері валютного регулювання.
Проте апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення вказаних штрафних (фінансових) санкцій та пені, таким доводам ФОП ОСОБА_1 жодної правової оцінки не надав, що загалом не узгоджується із приписами частини третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд наведеного, а також сукупність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не врахував й, як наслідок, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України заборгованості в сумі 63 238,46 грн.
Під час нового розгляду справи ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2021 року призначено справу до апеляційного розгляду на 10 лютого 2021 року на 12 годину 00 хвилин.
У судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 і просив залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Відповідно до статті 4 зазначеного Закону порушення резидентами термінів, передбачених, зокрема, статтею 1 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Згідно з преамбулою до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 цей нормативний акт, зокрема, встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У частині першій статті 9 цього Декрету міститься припис про обов'язкове декларування у Національному банку України валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, а у частині другій статті 16 цього нормативного акта встановлена відповідальність за його порушення. Зокрема, за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 Декрету №15-93, застосовується така міра відповідальності (фінансова санкція), як штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Відповідно до статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Одним із видів таких санкцій є адміністративно-господарський штраф (частина перша статті 239 ГК України).
Судом встановлено, що у ході проведеної Інспекцією перевірки встановлені порушення суб'єктом господарювання - ФОП ОСОБА_1 у сфері валютного регулювання під час господарської діяльності, займаючись якою, вона мала дотримуватися нормативно визначених приписів (правил) щодо підстав, порядку, строків та умов здійснення валютних операцій, а також використання іноземної валюти як засобу розрахунку. За недотримання цих правил встановлена фінансова відповідальність, до якої було притягнуто ФОП ОСОБА_1 , про що позивачем прийнято відповідні рішення від 01.02.2008 №000032201/0 та №000042201/0 від 03 березня 2008 року, якими відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання по пені та по штрафних (фінансових санкціях).
Колегія суддів вказує на те, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000032201/1 від 01.02.2008 та №000042201/1 від 03.03.2008 позивачем не оскаржувалися і є чинними (узгодженими), а тому вказані в них суми підлягають стягненню.
При цьому колегія суддів зазначає, що правомірність прийняття вищезазначених рішень не є предметом розгляду цієї справи і не повинна досліджуватись при вирішення цієї справи за позовом податкового органу про стягнення заборгованості. А правомірність прийняття цих рішень повинна досліджуватись у справі щодо їх оскарження.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд в частині позовних вимог про стягнення з відповідача санкцій (пені та штрафу) у розмірі 63 238,46 грн, застосованих за порушення в сфері ЗЕД, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року в адміністративній справі № 2а-6501/08/0970, у частині задоволених позовних вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України заборгованості зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення у сфері валютного регулювання в сумі 63 238,46 грн, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Постанова в повному обсязі складена 23 лютого 2021 року, у зв'язку із перебуванням судді Гуляка В.В. на лікарняному.