Справа № 640/15526/20 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
23 лютого 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м Київ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою, у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про зміну (доповнення) реєстраційних даних», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про поновлення вчинення виконавчих дій», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про заміну сторони виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про закінчення виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 року ВП №62414806 «про відкриття виконавчого провадження», від 25.06.2020 ВП №62414806 «про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №62414759 «про відкриття виконавчого провадження».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви про скасування постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 року ВП №62414806 «про відкриття виконавчого провадження», від 25.06.2020 ВП №62414806 «про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №62414759 «про відкриття виконавчого провадження» та направити в цій частині справу до суду першої інстанції.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в аналогічній справі № 640/15529/20 в частині позовни вимог було відкрито провадження в адміністративній справі, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню у відповідній частині.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у липні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м Київ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції посилався на пункт 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у даному випадку позивач оскаржує дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича у виконавчому провадженні №48144263, відкритого за виконавчим листом, виданим 25.06.2015 року Шевченківським районним судом міста Києва у справі №761/25534/13-ц, розглянутій за правилами ЦПК України, належним судом для розгляду позовної заяви про визнання протиправною та скасування Постанов від 24.06.2020 ВП №48144263 «про зміну (доповнення) реєстраційних даних», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про поновлення вчинення виконавчих дій», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про заміну сторони виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про закінчення виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження» старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича є Шевченківський районний суд міста Києва.
Разом з тим, позовні вимоги в іншій частині належать до розгляду Окружного адміністративного суду міста Києва.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, однак не в повній мірі погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваній ухвалі.
Згідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
На спірні правовідносини поширюється Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону встановлено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Згідно із частиною першою статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частини першої пункту 1, частини другої пунктів 6, 8, частини третьої статті 18 цього Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною першою та другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржувані постанови від 24.06.2020 ВП №48144263 «про зміну (доповнення) реєстраційних даних», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про поновлення вчинення виконавчих дій», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про заміну сторони виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про закінчення виконавчого провадження» вчинені у виконавчому провадженні №48144263, відкритому за виконавчим листом, виданим 25.06.2015 року Шевченківським районним судом міста Києва у справі №761/25534/13-ц, розглянутій за правилами ЦПК України.
Згідно статті 446 Цивільно процесуального кодексу України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу (ЦПК України), порушено їхні права чи свободи.
Тобто, стадія виконання рішення суду, що в силу ч. 3 ст. 1291 Конституції України включає в себе і стадію оцінки/контролю за його виконанням та оцінки наслідків невиконання, є невід'ємними стадіями завершальної стадії судового процесу, у даному випадку - цивільного.
Отже, контроль за виконання судового рішення у цивільній справі, здійснюється судом, який прийняв відповідне судове рішення, що забезпечує виконання ч. 3 ст. 1291 Конституції України та завдання цивільного провадження у цивільних справа, що також кореспондується з правилами та вимогами, визначеними у статтях 446, 447 Цивільного процесуального кодексу України.
Так, статтею 287 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. За приписами ч. 1 цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що юрисдикція адміністративних судів виключається у випадку коли законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
З аналізу матеріалів справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанови від 24.06.2020 ВП №48144263 «про зміну (доповнення) реєстраційних даних», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про поновлення вчинення виконавчих дій», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про заміну сторони виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про закінчення виконавчого провадження», можуть бути оскаржені до Шевченківського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства.
Щодо позовних вимог позивача про оскарження постанов від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 року ВП №62414806 «про відкриття виконавчого провадження», від 25.06.2020 ВП №62414806 «про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №62414759 «про відкриття виконавчого провадження», колегія суддів вважає, що дані вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що оскарження постанов від 24.06.2020 року ВП №62414806 «про відкриття виконавчого провадження», від 25.06.2020 ВП №62414806 «про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №62414759 «про відкриття виконавчого провадження» має відбуватись в порядку адміністративного судочинства.
В той же час, висновок суду першої інстанції щодо необхідності оскарження постанов від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження» за правилами цивільного судочинства є помилковим, з огляду на наступне.
Так, колегія суддів звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року по справі № 1940/1957/18 (провадження № 11-608апп19) викладена правова позиція, що вищезазначені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі № 921/16/14-г/15, від 03 жовтня 2018 по справі № 320/7888/16-ц та від 14 листопада 2018 року по справі № 906/515/17 відповідно.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду також у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що дані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, згідно з частинами першою, шостою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас в частині четвертій статті 172 КАС України встановлено заборони об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закону встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено.
За пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Відповідно до частини шостої статті 172 КАС України суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Проте таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Як вже встановлено колегією суддів та фактично не заперечується позивачем, останнім об'єднано в одній позовній заяві вимоги, які підлягають розгляду в порядку цивільного та адміністративного судочинства, процесуальним наслідком чого є повернення позовної заяви, що і було вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів наголошує, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про зміну (доповнення) реєстраційних даних», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про поновлення вчинення виконавчих дій», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про заміну сторони виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про закінчення виконавчого провадження», слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Позовні вимоги про визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 року ВП №62414806 «про відкриття виконавчого провадження», від 25.06.2020 ВП №62414806 «про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №62414759 «про відкриття виконавчого провадження», слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на порушення позивачем правил об'єднанння позовних вимог, судом першої інстанції було вірно застосовано процесуальний наслідок, передбачений пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме повернення позовної заяви.
Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт фактично погоджується з тим, що оскарження постанов від 24.06.2020 ВП №48144263 «про зміну (доповнення) реєстраційних даних», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про поновлення вчинення виконавчих дій», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про заміну сторони виконавчого провадження», від 24.06.2020 ВП №48144263 «про закінчення виконавчого провадження» має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.
Визнаючи вищевказане, апелянт все ж просить в частині позовних вимог, які слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В той же час, колегія суддів наголошує, що роз'єднання позовних вимог може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Оскільки позивачем у позовній заяві було об'єднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, позовна заява підлягає поверненню позивачеві (пункт 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України), що свідчить про безпідставність доводів апелянта про необхідність скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду в частині позовних вимог.
При цьому, оскільки суд першої інстанції помилково вказав про необхідність розгляду позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору» та від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження» Шевченківським районним судом міста Києва, так як згідно з наведеними вище правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні, то в цій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року слід змінити в її мотивувальній частині.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , зазначивши, що постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору» та від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження» слід оскаржувати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню: необхідно змінити мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року, зазначивши, що оскарження постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення виконавчого збору» та від 24.06.2020 ВП №48144263 «про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження» слід здійснювати в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року, зазначивши, що оскарження постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича від 24.06.2020 ВП №48144263 «Про стягнення виконавчого збору» та від 24.06.2020 ВП №48144263 «Про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження» належить здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 23 лютого 2021 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна