18 лютого 2021 р.Справа № 520/10631/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Панов М.М.) від 19.10.2020 року по справі № 520/10631/2020
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях
про стягнення заробітної плати,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, в якому просив постановити до стягнення на користь позивача заробітну плату шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 21.07.2020 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки належна позивачу заробітна плата у вигляді своєчасно не донарахованих та не виплачених коштів за щорічні (основні та додаткові) оплачувані відпустки, службові відрядження, матеріальної допомоги у розмірі середнього заробітку з квітня 2006 року по грудень 2015 року та за 55 днів невикористаної відпустки за попередні періоди по 08 вересня 2016 року була нарахована та виплачена відповідачем з порушенням строків її виплати, то у відповідності до положень ст. 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме з 09.09.2016 по 21.07.2020.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року адміністративний позов задоволено.
Зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 21.07.2020 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а норми матеріального права застосовані невірно.
Вказує, що на час звільнення позивача (08.09.2016 року) у відповідача була відсутня будь-яка заборгованість. Лише у 2019 році позивач звернувся до суду із вимогами про перерахунок та виплату заробітної плати у вигляді своєчасно не донарахованих та не виплачених коштів за щорічні (основні та додаткові) оплачувані відпустки, службові відрядження, матеріальної допомоги у розмірі середнього заробітку з квітня 2006 року по грудень 2015 року та за 55 днів невикористаної відпустки за попередні періоди по 08 вересня 2016 року. 21.07.2020 року відповідачем здійснено перерахунок на користь позивача коштів за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №520/11618/19 у сумі 3602,22 грн. На думку відповідача, заявлена до стягнення сума середнього заробітку є неспівмірною та непропорційною з розміром коштів, які були виплачені у справі №520/11618/19, оскільки за розрахунком відповідача біль ніж у шістдесят разів перевищує її розмір (219734,16 грн.). При цьому, судом не було враховано рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/814/19, яким вже було стягнуто на користь позивача середній заробіток у сумі 14150,79 грн. за період з 09.09.2016 року по 30.05.2019 року. Вважає, що за відсутності будь-яких розрахунків середнього заробітку та його складових, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин справи, рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимога апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що з 16.08.2004 року позивач працював у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України №120 від 08.09.2016 позивача звільнено з посади державної служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".
У 2019 році Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області було реорганізоване у Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській. Донецькій та Луганській областях.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року у справі №520/11618/19 зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату заробітної плати у вигляді своєчасно не донарахованих та не виплачених коштів за щорічні (основні та додаткові) оплачувані відпустки, службові відрядження, матеріальної допомоги у розмірі середнього заробітку з квітня 2006 року по грудень 2015 року та за 55 днів невикористаної відпустки за попередні періоди по 08 вересня 2016 року, з урахуванням висновків суду.
Листом від 21.07.2020 №20-02-пі-80 відповідач повідомив, що кошти за вказаним рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у адміністративній справі №520/11618/19 у сумі 3602,22 грн. перераховані на картковий рахунок позивача.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 21.07.2020.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на невиконання вимог КЗпП України за явних ознак вини у формі прямого умислу у відповідача, як порушника вимог законодавства про оплату праці, виник обов'язок з оплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 21.07.2020.
Перевіряючи правомірність висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Положеннями ч. 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В даному випадку належними позивачу сумами є своєчасно не донараховані та не виплачені кошти за щорічні (основні та додаткові) оплачувані відпустки, службові відрядження, матеріальної допомоги у розмірі середнього заробітку з квітня 2006 року по грудень 2015 року та за 55 днів невикористаної відпустки за попередні періоди по 08 вересня 2016 року, які загалом складають 3602,22 грн. та нараховані позивачу 21.07.2020року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №520/11618/19.
Таким чином, з огляду на вказані правові приписи та встановлені обставини справи, позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного ст. 117 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.
Аналогічну позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14, від 01.03.2017 у справі № 635/2084/16-ц.
Згідно розрахункових листів за 2 останні місця перед звільненням (липень та серпень 2016 року) позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 9345,34 грн. (4750 грн 86 коп - за липень 2016 року та 4594 грн 48 коп - за серпень 2016 року), а відтак середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів (41 день), визначених у розрахункових листах, становить 227 грн 94 коп. Середньомісячна заробітна плата складає 4672 грн 67 коп.
Колегія суддів зазначає, що при обчисленні середнього заробітку згідно приписів ст. 117 КЗпП України та Порядку № 100, необхідно брати до уваги саме робочі дні, а не календарні дні (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц).
Оскільки позивач звільнився 08.09.2016, а остаточний розрахунок фактично проведено з ним 21.07.2020 року, кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2016 по 20.07.2020 включно (день, що передує даті остаточного розрахунку) становить 964 дні.
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.09.2016 по 21.07.2020 згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України складає 219734,16 грн. (964 дні х 227,94 грн.). При цьому, вказана сума також розрахована відповідачем в апеляційній скарзі та вказується позивачем як справедливий та пропорційний розмір відповідальності відповідача (а.с. 175-177).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом апеляційної інстанції при визначенні належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховується, що:
розмір простроченої заборгованості щодо виплати належних позивачу сум (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року по справі №520/11618/19) становить 3602,22 грн.;
період після якого позивач звернувся із вимогою склав 3 роки;
сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 219734,16 грн, тобто у шістдесят разів є більшою, ніж сума простроченої заборгованості;
на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2016 року по 30.05.2019 року у сумі 14150,79 грн. (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019 року по справі №520/814/19).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним Великою Палатою Верховного Судукритеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3700,00 грн.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взагалі не визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає сплаті позивачу.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року по справі №520/10631/2020 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (м. Харків, майдан Театральний, 1, код ЄДРПОУ 43023403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3700 (три тисячі сімсот) грн. 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 24.02.2021 року