23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 160/11387/19
адміністративне провадження № К/9901/4307/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жук А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року у справі №160/11387/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
13 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління патрульної поліції у Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо неподання на розгляд до комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України довідки згідно з додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (зі змінами), та документів, які зазначені в Положенні про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, що затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України №405 від 23 травня 2016 року, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління патрульної поліції у Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України подати на розгляд до комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України довідки згідно з додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (зі змінами), та документів, які зазначені в Положенні про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, що затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України №405 від 23 травня 2016 року, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2020 року скасовано, та прийнято нову постанову - про задоволення позову:
- визнано протиправною бездіяльність Управління патрульної поліції у Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо неподання на розгляд до комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України довідки згідно з додатком 4 до Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413, відносно ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Управління патрульної поліції у Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України подати на розгляд до комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України довідки згідно з додатком 4 до Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413, відносно ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із цим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 5 лютого 2021 року.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року у справі №160/11387/ скасувати та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2020 року. Також, скаржник просить поновити строк касаційного оскарження.
Згідно статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду прийнята 3 грудня 2020 року. Однак, скаржник подав касаційну скаргу 5 лютого 2021 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
У касаційній скарзі вказує, що із повним текстом оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції ознайомився на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень після його оприлюднення 11 січня 2021 року, оскільки таке рішення на його адресу судом так і не було надіслано. В підтвердження зазначеному, надає роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження належить задовольнити.
Водночас, на підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №160/11387/19 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи зазначене, скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки спірні питання суспільно-правових відносин, про які йдеться у цій скарзі, мають значення для широкого загалу суспільства, з огляду на велику кількість поліцейських, які проходили службу під час запровадження правового режиму воєнного стану в Україні. Проте, в підтвердження цьому жодних прикладів різної судової практики судів попередніх інстанцій не наводить, як і не надає будь-яких доказів, з яких би вбачалась обґрунтованість такої підстави.
Суд наголошує, що з огляду на те, що поняття фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики є оціночним, воно потребує належного обґрунтування з боку скаржника. Сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі, без відповідного підкріплення прикладами/доказами, не дає підстав для відкриття касаційного провадження.
Водночас, скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Визнати поважними підстави пропуску строку Управлінням патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року у справі №160/11387/19.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року у справі №160/11387/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду