23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 520/10957/18
адміністративне провадження № К/9901/4332/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №520/10957/18 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, Командування Медичних Сил Збройних Сил України, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, Командування Медичних Сил Збройних Сил України, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначено у його вих. від 5 травня 2018 року №329 щодо начебто відсутності компетенції і підстав для розгляду заяви позивача від 24 квітня 2018 року про перегляд постанови госпітальної військово-лікарської комісії (далі - «ГВЛК») від 14 лютого 2013 року №315 про ступень придатності позивача до військової служби (далі - «Заява-1») у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - «Положення»);
- визнати протиправними дії Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 5 травня 2018 року №329 щодо повернення Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату міста Харкова та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону утриматися від вчинення дій щодо повернення даної заяви без її розгляду;
- встановити наявність компетенції (повноважень) Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо розгляду нею Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення;
- поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступень його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення до остаточного вирішення цього питання у порядку пункту 3.13 розділу II даного Положення;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо усунення нею від розгляду Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону розглянути Заяву-1;
- визнати протиправною бездіяльність Військово-лікарської комісії Північного регіону щодо усунення нею від розгляду Заяви-1 у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Військово-лікарську комісію Північного регіону задовольнити Заяву-1;
- стягнути з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі: 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності;
- стягнути з Військово-лікарської комісії Північного регіону кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, що зазначено у його вих. від 31 липня 2018 року №3423 щодо начебто неможливості вирішення ним без порушення чинного законодавства України питань по суті заяв позивача від 24 липня 2018 року (далі - «Заява-2») та від 26 липня 2018 року (далі - «Заява-3») стосовно перегляду постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення, вжиття заходів щодо поновлення порушених прав позивача Військово-лікарською комісією Північного регіону, яка перебуває у прямому підпорядкуванні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо нездійснення нею своїх повноважень згідно Положення щодо проведення медичного огляду позивача, здійснення керування Військово-лікарською комісією Північного регіону стосовно забезпечення прав та законних інтересів позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступень його придатності до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо неповернення позивачу копії медичної картки стаціонарного хворого №4577, яка була надана позивачем до Заяви-2 на вимогу посадової особи Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України повернути позивачу копію МКСХ № 4577, що є власністю позивача;
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 31 липня 2018 року щодо забезпечення його порушеного права на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року № 315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та заключення контракту на військову службу (далі - «Заява-4») та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України розглянути Заяву-4;
- поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступень його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення до остаточного вирішення цього питання у порядку пункту 3.13 розділу II даного Положення;
- стягнути з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі: 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у його протиправних рішеннях, діях та бездіяльності;
- стягнути з Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
- визнати протиправною бездіяльність Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, що зазначена у його вих. від 21 травня 2018 року №3/1008 щодо невиконання ним законних дій по забезпеченню прав та законних інтересів позивача щодо перегляду постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступень придатності позивача до військової служби у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення та зобов'язати Немишлянський районний військовий комісаріат міста Харкова невідкладно направити Військово-лікарській комісії Північного регіону для розгляду Заяву-1;
- поновити право позивача на перегляд постанови ГВЛК від 14 лютого 2013 року №315 про ступень його придатності до військової служби, що встановлено у термін 5 років після звільнення у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення до остаточного вирішення цього питання;
- стягнути з Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова кошти в сумі: 2 144 448 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його дискримінацією по відношенню до позивача, яка виявилась у протиправних рішеннях, діях та бездіяльності Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова;
- стягнути з Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю;
- визнати протиправною бездіяльність Головного військово-медичного управління Збройних Сил України щодо відмови ним у реєстрації телефонного звернення позивача від 26 червня 2018 року та зобов'язати Головне військово-медичного управління Збройних Сил України його зареєструвати це звернення та надати на нього відповідь;
- стягнути з Головного військово-медичного управління Збройних Сил України кошти в сумі: 536 112 грн на відшкодування шкоди, заподіяної позивачу його протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Військово-лікарської комісії Північного регіону, що зазначені у його вих. від 5 травня 2018 року № 329 щодо повернення заяви від 24 квітня 2018 року у порядку, визначеному пунктом 3.13 розділу II Положення без її розгляду Немишлянському районному військовому комісаріату міста Харкова;
- зобов'язано 12 регіональну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України вчинити дії, передбачені пунктом 3.13 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 24 квітня 2018 року, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
9 лютого 2021 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 вдруге звернувся до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що вже звертався до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначені судові рішення, проте ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 року його первісну скаргу було повернуто з підстав відсутності у касаційній скарзі викладених передбачених статтею 328 КАС Україна підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Покликаючись на те, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду, скаржник вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що позивач, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України однак, не наводить жодної постанови Верховного Суду прийняту у подібних правовідносинах (правовідносини, які виникли у справі №750/6330/17, на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у цій справі), як і не вказує норму права щодо застосування якої відсутній висновок Верховний Суд у подібних правовідносинах.
Водночас, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Проте, належного обґрунтування означених підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, касаційна скарга не містить.
Не містить касаційна скарга й належних обґрунтувань для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав передбачених пунктами 2, 3 частини другої та пункту 2 частини третьої статті 353 КАС України.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №520/10957/18.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що у ній не викладені передбачені КАС України підстав для касаційного оскарження, клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №520/10957/18 за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Немишлянського районного військового комісаріату міста Харкова, Командування Медичних Сил Збройних Сил України, 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, третя особа: Міністерство оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду