ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 лютого 2021 року м. Київ № 640/26386/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І.., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства аграрної політики та продовольства України
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу -
в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 року №805-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
-поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу бюджетного планування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;
-стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постанови рішення суду.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 2003 року працювала в Міністерстві аграрної політики, а з 01.04.2011 року в Міністерстві аграрної політики та продовольства України на посаді головного спеціаліста відділу страхування та кредитування Департаменту фінансово-кредитної політики за переведення з Міністерства агарної політики. До звільнення з 19.04.2018 р. працювала на посаді головного спеціаліста відділу бюджетного планування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту.23.04.2019 року їй було присвоєно 7 ранг державного службовця. Наказом №805-к від 12.12.2019р. її було звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією Міністерства відповідно до п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідач при її звільненні не дотримався правових норм та відповідних процедур, встановлених чинним законодавством, а саме: не попередив її про вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби, не було запропоновано перед звільненням жодної іншої рівноцінної посади, не було мотивовано та аргументовано її звільнення з державної служби та відсутності можливості подальшого використання її на державній службі, не було з'ясовано питання переважного права на залишення на посаді. Звільнення вважає таким, що порушує її трудові права, а тому вимушена звернутись до суду за їх захистом .
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2020 відкрито провадження у справі визначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надіслав до суду відзив в якому заперечує, щодо заявлених позивачем вимог, вважає їх безпідставнми та необгрунтованими, оскільки звільнення позивача є законним та правомірним, здійснено на підставі та у повній відповідності до Закону України «Про державну службу» із змінами від 25.09.2019 року. Просили у позові відмовити.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої наявна в матеріалах справи вбачається, що згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 28.11.2003р. №643-к позивач призначена на конкурсній основі на посаду головного економіста відділу кредитних механізмів та боргових зобов'язань управління фінансово-кредитних механізмів, страхування та боргових зобов'язань Департаменту фінансово-кредитної та податкової політики за переведенням з ДП «Агроосвіта».
Згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 06.06.2006р. №339-к позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу кредитування та страхування Департаменту фінансів.
Згідно наказу №273-к від 27.06.2008р. Міністерства аграрної політики України позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу фінансових планів, страхування, кредитування та боргових зобов'язань Департаменту фінансів.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.04.2011 №122-к позивач призначена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу страхування та кредитування Департаменту фінансово-кредитної політики за переведенням з Міністерства аграрної політики України.
Згідно Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 30.09.2014 №485-к позивач призначена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу страхування та кредитування управління страхування, кредитування та податкової політики Департаменту фінансово-кредитної політики та бухгалтерського обліку.
Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 02.03.2015 №193-к позивач переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу страхування та кредитування Департаменту фінансово-кредитної політики.
Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.04.2018 №167-к позивач переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу бюджетного планування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту.
02.09.2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», пунктом 2 якої постановлено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав та обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.
20.09.2019 року Міністерство аграрної політики та продовольства України видало наказ №507, яким затвердило План заходів, пов'язаних з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі -План заходів).
Відповідно до розділу «Кадрові питання» Плану заходів у п.1. передбачено, що після затвердження штатного розпису Мінекономрозвитку, письмово попередити працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв'язку з змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посаду Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення.
Пункт 2 Плану заходів, розділу «Кадрові питання» передбачав до дати попередження працівників Мінагрополітики повідомити профспілкову організацію Мінагрополітики стосовно планового звільнення працівників - членів профспілки у зв'язку з реорганізацією.
Подання звіту до територіальному органу Державної служби зайнятості України у м. Києві про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у Плані заходів передбачено не пізніше ніж за 2 місяці до масового вивільнення працівників (п.3).
Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019р. №805-к позивачку було звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважаючи звільнення незаконним, через не дотримання відповідачем відповідних процедур, встановлених чинним законодавством, звернувся до суду за захистом своїх порушених трудових прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі по тексту - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч. 2 вказаної статті).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України "Про державну службу".
Так, частиною 1 ст. 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що позивача звільнено за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону 889-УІІІ.
Надаючи оцінку оскаржуваному наказу відповідача, суд звертає увагу на те, що визначальним у вирішенні цього спору є встановлення обставин щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача відповідно до Закону України «Про державну службу» та відповідності наказу вимогам частини другої статті 2 КАС України.
У письмовому відзиві на адміністративний позов відповідач заперечуючи проти позову стверджує, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу» в редакції із змінами від 25.09.2019 року.
Разом з тим, суд не може погодитись з такими доводами відповідача, щодо правомірності звільнення позивача з огляду на таке.
Верховною Радою України 19 вересня 2019 року прийнято Закон України № 117-ІХ « Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25 вересня 2019 року.
Вказаним законом внесено зміни, зокрема до Закону України « Про державну службу» стосовно процедури вступу на державну службу, окремих положень щодо проходження та припинення державної служби.
Разом з тим, стаття 58 Конституції України, визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999р. № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №829 від 02.09.2019 року «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» прийнято рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та промисловості України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, тобто процедура реорганізації Міністерства розпочата до прийняття та набрання чинності Закону України № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади».
Отже, з урахуванням положень статті 58 Конституції України та згаданого вище Рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що процедура припинення позивачкою державної служби за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку з реорганізацією Міністерства, повинна була завершитись згідно норм, що діяли до змін, які набрали чинності 25.09.2019 року.
Дотримання цих норм передбачалось і Планом заходів, пов'язаних з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, які затверджені наказом №507 від 20.09.2019 року голови комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Т.Миловановим.
Так, згідно з приписами частини 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII (надалі в редакції Закону станом на 01.01.2019р.), відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 43 Закону №889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Приписами частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
В свою чергу, статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Згідно із статтею 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:
1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;
2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.
При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.
Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.
Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при реорганізації установи є підставою для правомірного звільнення працівника.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що при звільненні позивачки за п.1 ч.1 ст. 87 Закону №889-УІІІ, відповідачем не дотримано алгоритму дій, яких повинен дотримуватись керівник державної служби у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців у зв'язку з реорганізацією державного органу для забезпечення дотримання та реалізації державним службовцем гарантованого Конституцією України права на працю, а саме позивачка не була попереджена про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці - 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби; пропозиція працівникові іншої рівноцінної посади державної служби, а за відсутності такої - нижчої вакантної посади; переведення за згодою державного службовця на вакантну посаду; або звільнення державного службовця у випадку, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. При цьому одночасно з попередженням про вивільнення державного службовця, керівник державної служби протягом двох місяців повинен запропонувати державному службовцю всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.
Доводи відповідача, що при звільненні позивачки було застосовано законодавство, яке набрало чинності 25.09.2019р., суд оцінює критично і не приймає до уваги у зв'язку з наведеним вище.
Наведене вище дозволяє суду констатувати той факт, що позивача було звільнено з порушенням законодавства про працю, а саме - не було попереджено про звільнення за два місяці до зміни істотних умов державної служби; не була запропонована інша рівноцінна посада.
Судом не досліджуються обставини переважного права позивача на залишення на роботі, оскільки дана стадія порядку звільнення у спірних правовідносинах слідує після дотримання роботодавцем положень законодавства про попередження про наступне вивільнення та пропозиції вакантних посад.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В даному випадку відповідачем не доведено правомірність прийнятого наказу, у зв'язку з чим Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019р. №805-к є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у вказаній частині є саме поновлення останньої на посаді головного спеціаліста відділу бюджетного планування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому державному органі.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із листами Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 №78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік», від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» період вимушеного прогулу позивача з 13.12.2019 (день, з якого відраховується період звільнення позивача) по 22.02.2021 (дата прийняття рішення про поновлення позивача) становить 298 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить: 1022,99 грн. =((23783,44 (заробітна плата за жовтень 2019 року)+ 19182,22 грн. (заробітна плата за листопад 2019 року) = 42965,66 грн.) : 42 (днів).
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає 304851,02 грн. =(1022,99 грн. (середньоденна заробітна плата) х 298 (робочих дні за час вимушеного прогулу)) (без відрахування податків і зборів)), який підлягає стягненню з Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Відповідно до пунктів 2,3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, постанова суду в частині поновлення позивачки на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено відповідність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, враховуючи дату поновлення позивача на посаді адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 року №805-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу бюджетного планування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому державному органі.
4. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України ( ЄДРПОУ 37471967) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 304851 (триста чотири тисячі вісімсот п'ятдесят одну) грн.02 коп.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства аграрної політики та продовольства України ( ЄДРПОУ 37471967).
6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу бюджетного планування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська