22 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3962/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ №10478-СГ від 10.01.2020, прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області, в частині відмови ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7632 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Новомаячківської сільської ради Олешківського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 04.09.2020 року ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7632 га. для ведення особистого селянського господарства що розташована за межами населених пунктів на території Новомаячівської сільської ради Олешківського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 04.09.2020 року.
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру з клопотанням від 04.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 0,7632 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомаячківської сільської ради Олешківського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням. Наказом від 10.11.2020 №10478-СГ відповідач відмовив позивачці в наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана земельна ділянка розташована в земельному масиві, який передбачений для передачі у власність учасникам бойових дій та членам сімей загиблих учасників бойових дій. Позивачка вважає спірний наказ протиправним, просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 11.12.2020 року вказана заява була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою від 24.12.2020 після усунення недоліків провадження у справі відкрито, визначено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.01.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому позивач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що до ГУ Держгеокадастру надійшла заява позивачки про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 0,7632 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомаячківської сільської ради Олешківського району Херсонської області. Однак, проаналізувавши подані позивачкою документи, відповідачем встановлено, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка, розташована у земельному масиві площею 6,4096 га (кадастровий номер 6525055700:02:001:0513), раніше площею 10,4096 га (кадастровий номер 6525055700:02:001:0371 - архівний). Земельна ділянка з кадастровим номером 6525055700:02:001:0371 включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які запропоновані учасником АТО/ООС.
Крім того звертає увагу суду, що наказом ГУ Держгеокадастру від 23.07.2020 № 135-УБД гр. ОСОБА_2 в межах чинного законодавства, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Новомаячківської селищної ради Олешківського району Херсонської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. На підставі вище вказаного наказу був розроблений проект землеустрою, земельній ділянці площею 2,0000 га, до якої входить 0,7632 га бажаної позивачкою земельної ділянки, був присвоєний кадастровий номер 6525055700:02:001:0528 та внесено запис про державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
З огляду на зазначене, наказом від 10.11.2020 №10478-СГ ОСОБА_1 було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 0,7632 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомаячківської сільської ради Олешківського району Херсонської області.
Також відповідач наполягає на відсутності у суду повноважень щодо зобов'язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки вчинення зазначених дій належить до виключних повноважень відповідача. За наведених обставин, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, відповідь на відзив, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру з клопотанням від 04.09.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 0,7632 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новомаячківської сільської ради Олешківського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням. За результатами розгляду клопотання відповідач прийняв наказ від 10.11.2020 №10478-СГ, яким відмовив позивачці в наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана земельна ділянка розташована в земельному масиві, який передбачений для передачі у власність учасникам бойових дій та членам сімей загиблих учасників бойових дій.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Статтею 116 ЗК України, зокрема, частиною 1 передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (ст. 121 ЗК України).
Відповідно до ч. 6 та ч. 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність, відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом від 10.11.2020 №10478-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без наведення жодної з підстав, визначених статтею 118 ЗК України.
Разом з цим, суд відмічає, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17 та від 19.06.2019 у справі № 750/8511/17.
Щодо доводів відповідача про те, що бажана позивачкою земельна ділянка площею 0,7632 га входить до земельної ділянки площею 2,0000 га, на яку згідно наказу ГУ Держгеокадастру від 23.07.2020 №135-УБД гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність, а в подальшому, після розроблення такого проекту, земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер та 28.01.2021 передано у власність гр. ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
19.08.2015 Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", яким Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям доручено за участю з органами місцевого самоврядування визначити протягом місяця на території відповідної області земельні ділянки для відведення учасникам АТО та сім'ям загиблих учасників АТО.
18.12.2019 між ГУ Держгеокадастру та Радою ветеранів України укладено Меморандум про співробітництво, до якого додається додаток з переліком земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які запропоновані учасникам АТО/ООС із Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, право користування якими надувається шляхом проведення земельних торгів.
Як зазначає відповідач, до вищевказаного додатку земельна ділянка (земельний масив) з кадастровим номером 6525055700:02:001:0371 (а.с. 33) включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які запропоновані учасникам АТО/ООС, і в подальшому з цього масиву надано у власність 2,000 га гр. ОСОБА_2 , у які, в свою чергу, увійшла бажана позивачкою земельна ділянка.
При цьому суд зазначає, що відповідач не надав належних доказів, а з наданих суду документів не можливо встановити того, що бажана позивачкою земельна ділянка площею 0,7632 га увійшла в земельну ділянку площею 2,000 га, надану гр. ОСОБА_2 .
Крім того, в спірному наказі відсутнє посилання на те, що станом на день прийняття наказу від 10.11.2020 №10478-СГ, земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 04.09.2020, надана у власність іншій особі.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що посилання відповідача в наказі від 10.11.2020 № 10478-СГ на ті обставини, що земельний масив, в межах якого позивачка має намір отримати у власність земельну ділянку для ведення ОСГ, зарезервований для подальшого виділення земельних ділянок учасникам АТО є безпідставними та не містять належного правового обґрунтування в розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України для відмови у задоволенні клопотання про надання такого дозволу.
Земельним кодексом України та іншими законами України, які регулюють правовідносини щодо передачі земельних ділянок у власність, не передбачено першочергове право учасників АТО на отримання земельних ділянок порівняно з іншою категорією громадян. Надання таким громадянам земельної ділянки для ведення ОСГ здійснюється у загальному порядку, визначеному статтею 118 ЗК України.
Таким чином, відповідач, приймаючи рішення про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з посиланням на резервування земельної ділянки, діяв без законних на те підстав, а тому суд погоджується із доводами позивача про протиправність такого рішення ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.
Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідач спірним наказом відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про протиправність наказу ГУ Держгеокадастру в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому задовольняє вказану частину позовних вимог.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,7632 га, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованих відмови в її наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 р. у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 р. у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 р. у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 р. у справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки в такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачами усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Проте наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в оскаржених наказах та відзиві на позов. Однак, суд в межах даної справи не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачами усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивачів за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 у справі № 803/1067/17.
За таких обставин суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивачки в даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання від 04.09.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відтак позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягає.
Приписами ч.1 ст.90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Що стосується клопотання позивачки про встановлення судового контролю, шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З приписів даної норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
В той же час позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, а судом таких обставин не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання позивачки.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що часткове задоволення позовних вимог пов'язано з неправильним визначенням позивачами способу відновлення порушених прав, сплачений ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 10.11.2020 №10478-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 04.09.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,7632 га на території Новомаячківськї сільської ради Олешківського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (75580, м. Херсон, вул. Унівеситетська, 136-а, ЄДРПОУ 39766281) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 109020100