ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
18 лютого 2021 року Справа № 923/1438/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д., за участю секретаря судового засідання Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон,
до: відповідача-1: Іванівського професійного аграрного ліцею, код ЄДРПОУ 02548274, вул. Соборна, 4-б, смт. Іванівка Херсонської області,
відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Верещаки Сергія Васильовича, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 34 від 18.03.2019 та повернення земельної ділянки,
за участю прокурора відділу Херсонської обласної прокуратури - Коваленко Т.О., посвідчення № 057481 видане 15.10.2020,
від позивача: Попкова Ю.П., Виписка з ЄДРЮО, ФОП та ГФ № 495904840589 від 23.11.2020,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: Салівонський О.М., ордер серія ВТ № 1004958 виданий 22.01.2021,
Заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області з позовними вимогами до відповідачів: Іванівського професійного аграрного ліцею та Фізичної особи-підприємця Верещаки Сергія Васильовича.
Прокурор просить суд визнати недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції №34 укладений 18.03.2019 між Іванівським професійним аграрним ліцеєм та фізичною особою - підприємцем Верещакою Сергієм Васильовичем; зобов'язати фізичну особу - підприємця Верещаку Сергія Васильовича звільнити та передати Іванівському професійному аграрному ліцею займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 88 га вартістю 4 675 000,00 грн., яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725.
Ухвалою від 04.01.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначив перше засідання по справі на 02 лютого 2021 року, встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву - п'ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, встановив прокурору та позивачу строк для надання суду додаткових доказів та відповіді на відзив - 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
До суду 22.01.2021 та 26.01.2021 представники відповідачів-1,2 надали клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
В судовому засіданні 02.02.2021 оголошено перерву для надання відповідачем-2 письмових пояснень/заперечень стосовно позовної вимоги про визнання договору недійсним, щодо розгляду якої по суті наполягає прокурор та позивач.
Представником відповідача-2 подано до суду 11.02.2021 письмові заперечення за позовною вимогою про визнання договору недійсним.
Прокурором 17.02.2021 подано до суду письмові пояснення щодо задоволення клопотання представника відповідача-2 про закриття провадження у справі в частині визнання недійсним договору, наполягає на задоволенні щодо цієї позовної вимоги, а в частині вимоги про звільнення та передачі земельної ділянки - закрити провадження за відсутністю предмету спору.
За результатами розгляду справи суддя видалився до нарадчої кімнати, після чого оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
І. Позиція Прокурора та Позивача:
Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ХС № 001955 від 12.12.1995 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6507377222019 від 28.12.2019 Іванівському професійному аграрному ліцею (далі - Іванфівський ПАЛ) на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 93,2048 га з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725 для ведення сільськогосподарського виробництва.
Згідно з інформацією наданою Іванівським ПАЛ в листі №50 від 15.06.2020 ліцеєм укладено договір про співпрацю №34 від 18.03.2019 з ФОП Верещакою Сергієм Васильовичем щодо земельної ділянки площею 88 га, яка є частиною земельної ділянки площею 93,2 га з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725.
Відповідно до аналітичної довідки оцінювача №84 від 22.12.2020 вартість земельної ділянки площею 88 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725, станом на грудень 2020 року, складає 4675000,00грн.
Між Іванівським ПАЛ в особі директора Дмитровського В.М. та фізичною особою - підприємцем Верещака Сергій Васильович (далі - ФОП Верещака С.В.), 18.03.2019 укладено договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 34 (далі - Договір).
Розділом 1 Договору «Предмет договору» передбачено, що сторони за даним Договором зобов'язуються створювати робочі місця для проведення виробничої практики; вирощувати сільськогосподарську продукцію із застосуванням інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки.
Ознайомлювати учнів ліцею з інтенсивними технологіями вирощування та збирання сільськогосподарських культур: залучення учнів до роботи на новій техніці сільськогосподарського призначення, реалізація продукції, раціональне і ефективне використання земель та стажування майстрів виробничого навчання і викладачів спецдисципліни.
Пунктом 7.1 розд. 7 «Термін дії даного договору» Договору передбачено, що термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2022.
Розділом II Договору передбачено зобов'язання сторін за Договором.
Так, п.2.1 розділу 2 Договору визначено, що Іванівський ПАЛ зобов'язується: розробити графік проведення виробничої практики; провести обробку сільськогосподарських земель, виділених для спільної діяльності технікою; забезпечити наявність площ для вирощування сільськогосподарських культур по даному договору в кількості 88 га; забезпечувати в разі необхідності зберігання дизпалива, насіння сільськогосподарської продукції на складах господарства.
Згідно п.2.2 розділу 2 Договору визначено, що ФОП Верещака С.В. зобов'язується: надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики; залучати учнів ліцею до роботи на новій техніці відповідно до навчальних планів та програм; придбати необхідний посівний матеріал; придбати необхідну кількість дизпалива для посіву та збирання визначеної договором кількості гектар землі; провести посів, обробіток, збирання сількогосподарських культур; реалізувати вирощену продукцію; провести обробку сільськогосподарських земель, виділених для спільної діяльності технікою; виконати роботу по доведенню вирощеної сільськогосподарської продукції до норм стандартизації; в разі необхідності забезпечити охорону і зберігання сільськогосподарської продукції на складах.
Відповідно до розділу 3 Договору «Розподіл результатів спільної діяльності» вирощена сільськогосподарська продукція на земельній ділянці є спільною власністю обох Сторін згідно із вкладенням кожної із Сторін. Весь прибуток, отриманий від співпраці, розподіляється відповідно до матеріальних витрат сторін, виплачуються, встановлені законодавством України, податки, а кошти, що залишились після сплати податків, розподіляються пропорційно витратам сторін. Оплата проводиться в серпні кожного року.
Отже, аналіз наведених умов спірного договору свідчить про те, що сторони взяли взаємні зобов'язання спільно діяти з метою одержання прибутку, вказане свідчить про намагання укласти договір про спільну діяльність у формі простого товариства.
Порядок ведення спільної діяльності регулюється главою 77 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Стаття 1131 ЦК України обумовлює, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Проте, вищевказаний Договір укладено усупереч вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав.
Істотними умови для договорів про спільну діяльність, згідно ЦК України, зокрема є: - досягнута домовленість сторін діяти спільно з метою отримання прибутку;
- дотримана письмова форма договору;
- визначено вклади сторін;
- визначена грошова оцінка вкладів учасників за домовленістю сторін;
- визначено, що ведення бухгалтерського обліку покладено на одну із сторін;
- передбачено умови ведення спільних справ;
- передбачено право учасника на інформацію;
- визначено порядок відшкодування збитків та шкоди;
- визначено порядок розподілу прибутку, що відповідає вимогам чинного законодавства (ст.ст.1130, 1 131, 1133, 1134, 1135, 1136, 1137, 1139 ЦК України).
Позивач стверджує, що у договорі про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 34 від 18.03.2019 не визначено грошову оцінку вкладів учасників за домовленістю сторін; не передбачено бухгалтерського обліку та обов'язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних дій, а також права учасників на інформацію.
Таким, чином, спірний договір суперечить ст.ст.1133, 1134, 1136, 1137, 1138 ЦК України, якими визначено умови спільної діяльності.
Так, на думку прокурлора і позивача Договір не є договором про спільну діяльність, так як всупереч положенням статей 1130-1131 ЦК України, його умовами та первинними документами щодо його виконання не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об'єднання зусиль та майна сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату співпраці, внаслідок якого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору, розмір його та пропорційні частки, право спільної власності на продукцію, доходи від спільної діяльності.
На відміну від будь-яких інших зобов'язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов'язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.
Прокурор вказує, що ч. 12 ст. 1 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР (в редакції від 01.01.2019, чинній на момент укладення спірного договору, далі по тексту Закон № 103/98-ВР) законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов'язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти.
Відповідно до ст. 2 Закону Закон № 103/98-ВР завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійної (професійно-технічної) освіти з метою: забезпечення громадянам України, у тому числі особам з особливими освітніми потребами, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, права на здобуття професійної (професійно-технічної) освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках; сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійної (професійно-технічної) освіти та закладів професійної (професійно-технічної) освіти різних форм власності та підпорядкування.
Частиною 1 статті 17 Закону № 103/98-ВР заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Відповідно до п.1.1 Статуту Іванівського професійного аграрного ліцею, затвердженого наказом заступника Міністра освіти і науки України від 14.08.2013 №1158 Іванівський професійний аграрний ліцей є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної освіти. Скорочене найменування Іванівський ПАЛ.
Пунктом 7.8 Статуту Іванівського ПАЛ передбачено, що для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку загальною площею 469 га (в тому числі 463 га сільськогосподарського призначення, з них орної землі 457 га) відповідно до актів на право власності.
Відповідно до ч.І ст. 29 Закону № 103/98-ВР підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1.1 розділу 1, п.2.2 розділу 2 Договору що Сторони за даним Договором зобов'язуються: створювати робочі місця для проведення виробничої практики; розробити графік проведення виробничої практики; надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики, залучати учнів ліцею до роботи на новій техніці відповідно до навчальних планів та програм. Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, на полігонах, на тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в навчальному закладі; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки.
Згідно з ч.І ст.29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця" -або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999 «Про затвердження Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики» затверджено Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики (далі - Порядок) встановлено, що такий Порядок є обов'язковим для всіх професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування.
Згідно з абз.2 п. 3 Порядку виробнича практика проводиться з метою вдосконалення набутих знань, практичних навичок для досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій, спеціальностей та спеціалізацій, а також забезпечення соціальної, психологічної і професійної адаптації в трудових колективах.
Абзацом 5 пункту 2 Порядку встановлено, що виробниче навчання та виробнича практика учнів учнів, слухачів можуть проводитися, як виняток, з дозволу Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у навчально-виробничих майстернях, на дільницях, полігонах, будівельних об'єктах, полях, фермах, навчальних господарствах, ділянках та інших підрозділах професійно-технічних навчальних закладів (в тому числі у формі стажування на виробництві, у сфері послуг) за умови забезпечення ними виконання у повному обсязі робочих навчальних планів і програм.
Згідно інформації Іванівського ПАЛ (листи №50 від 15.06.2020, №94 від 09.09.2020 та №94 від 04.11.2020) на виконання умов договору № 34 від 18.03.2019 графік проходження виробничої практики не розроблявся, робочі місця не створювалися, ФОП Верещака С.В. ні в 2019 ні 2020 році не залучав учнів до роботи на новій техніці, стажування майстрів виробничого навчання і викладачів дисциплін не здійснювалося, грошова оцінка вкладів сторін за вказаним договором не здійснювалася, навчальне господарство в ліцеї не створювалося, Міністерством освіти і науки України дозвіл на проведення виробничої практики на виробничих ліцею у 2019 та 2020 роках не надавався.
Таким чином положення пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 Договору щодо створення робочих місць для проведення виробничої практики, залучення учнів до роботи на новій техніці с/г призначення, надання учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики, стажування майстрів в/н і викладачів дисциплін не спрямовані на настання правових наслідків, оскільки навчальний заклад неотримав необхідний дозвіл від Міністерства освіти і науки України для організації виробничої практики на полях Іванівського ПАЛ.
Отже, в порушення вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України положення пунктів 1.1, 1.2,2.1, 2.2 Договору не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним через невиконання сторонами його умов, а укладення вказаного договору за відсутності відповідного дозволу в свою чергу суперечить ст. 29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» та абз.5 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №992 від 07.06.1999.
Висновки щодо невідповідності спірного договору вимогам ст. 203 ЦК України підтверджується наступним.
Договір №34 від 18.03.2019 за своєю суттю є договором оренди землі, з огляду на те, що основною ознакою даного договору є надання за плату земельної ділянки у володіння і користування на певний строк.
Згідно з ч. І ст. 92 Земельного Кодексу України (далі по тексту ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (п. «а» ч.2 ст.92 ЗК України).
Традиційно право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом, право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта, а також створених за його допомогою благ.
Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).
Відповідно, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. При цьому земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.
Взявши на себе вказані вище права та обов'язки за спірним договором, Іванівський ПАЛ здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки, площею 88 га, не маючи права на вчинення такого правочину.
Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до ч.І ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Таким чином, саме Іванівський ПАЛ, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.
Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.
Так, статтею 1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, зі змінами чинними на час укладення спірного договору (далі - Закон № 161-XIV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний -використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 Закону № 161-XIV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди, строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою, її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.
З огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Відповідно до п. 2.11 Договору площа земельної ділянки, яку сторони зобов'язуються обробляти складає 88 га та перебуває у постійному користуванні Іванівського ПАЛ, згідно Державного акту на право постійного користування ІІ-ХС № 001955 від 12.12.1995.
Таким чином, вказаними умовами оскаржуваного правочину сторонами фактично узгоджено таку істотну умову договору про оренду землі, як об'єкт оренди, у розумінні ст.15 Закону України «Про оренду землі».
З аналізу прав і обов'язків Іванівського ПАЛ, визначених п.п 2.1, 3,2 Договору останній забезпечує наявність площ для вирощування с/г культур по даному договору в кількості 88 га, має право отримувати від фермерського господарства грошові кошти за надання згоди останньому на обробіток земельної ділянки.
Відповідно до п. п. 2.2, 3.2 Договору ФОП Верещака С.В. придбаває необхідний посівний матеріал, дизпаливо для посіву та збирання визначеної за договором кількості гектар землі, проводить посів, обробіток, збирання с/г культур, реалізовує вирощену продукцію, проводить обробку с/г земель, виділених для спільної діяльності технікою, здійснює оплату у серпні кожного року. Отже, саме ФОП Верещака С.В. виконує усі необхідні дії для досягнення поставленої за Договором цілі, а отже здійснює використання земельної ділянки.
Також на підтвердження того, що між сторонами виникли саме орендні відносини свідчать п.2.2, 3,2 Договору, яким встановлено, що ФОП Верещака С.В. після реалізації вирощеної продукції весь прибуток, отриманий від співпраці розподіляє пропорційно витратам сторін, оплату проводить у серпні кожного року. Таким чином, вказаними пунктами встановлено зобов'язання ФОП Верещака С.В. здійснити оплату за договором на користь Іванівського та строк виконання такого зобов'язання.
Факт сплати коштів ФОП Верещака С.В. на рахунки Іванівського ПАЛ свідчать виписки по рахунку за 12.03.2020, 27.03.2020, 03.07.2020, 06.08.2020, 04.09.2020. Також на виникнення у ФОП Верещаки С.В. зобов'язання щодо оплати коштів на користь Іванівського ПАЛ підтверджується гарантійним листом від 25.08.2020 №1.
Відповідно до п. 14.1.136 ст.1 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата). Частиною 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
З аналізу вказаних положень чинного законодавства вбачається, що передбачена п. 3.2. Договору щорічна плата є за своєю природою орендною платою, оскільки визначена, як платіж, що отримує Іванівський ПАЛ від ФОП Верещаки С.В. фактично за користування земельною ділянкою.
Таким чином, вказаними умовами оскаржуваного правочину сторонами фактично узгоджено таку істотну умову договору про оренду землі, як орендна плата, у розумінні ст. 15 Закону України «Про оренду землі» оскільки отримання прибутку Іванівським ПАЛ буде здійснюватися за рахунок ФОП Верещаки С.В.
За таких умов, на думку прокурора та позивача, оспорюваний Договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам передбаченим Цивільним та Земельним кодексам України, Закону України «Про оренду землі», не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним і зобов'язання за ним мають припинитись на майбутнє.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічна правова позиція у п. 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Відповідно до п.7.1 термін дії договору встановлюється з моменту підписання і діє до 31.12.2022.
Таким чином, дослідження умов договору про спільну діяльність дає підстави вважати, що основною його ознакою є платне володіння та користування ФОП Верещака С.В. протягом певного строку земельною ділянкою.
ФОП Верещака С.В. фактично самостійно користується та володіє, експлуатує земельну ділянку площею 88 га, що перебуває у постійному користування Іванівського ПАЛ, за рахунок власної техніки, інвентаря, робочої сили та сплачує за її експлуатацію та користування навчальному закладу.
Вказана земельна ділянка використовується ФОП Верещака С.В. для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.
Договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Отже, за спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою неповноважним суб'єктом, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст.ст. 92,93,96 ЗК України, ст.ст.1130-1132 ЦК України, ст.29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Постанов Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 та № 992 від 07.06.1999 що свідчить про його недійсність на підставі ч.ч.І, 2, 5 ст.203, ст.215 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.
Зі спірного Договору вбачається, що всі послідовні дії, які починаються від укладення спірного Договору, а саме: виконання механічних робіт на цій земельній ділянці, фінансування спільного обробітку, ведення бухгалтерського обліку, збору вирощеної продукції і її реалізації, свідчать про те, що земельна ділянка перебуває у користуванні ФОП Верещака С.В., який отримав цю ділянку без достатньої правової підстави, тому зобов'язаний її звільнити.
Що стосується інтересів держави, які підлягають захисту.
Прокурор зазначає, що надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільно значущих інтересів гам, де це справді потрібно. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
Таким чином, відповідно до вище указаних положень та рішення Конституційного Суду України, із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням па законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Так, відповідно до ст. 8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Держава виступає гарантом реалізації та впровадження на території країни прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, тобто будь-які суспільно-правові відносини, які виникають, мають реалізовуватися виключно в правовому полі, в межах визначених чинним законодавством.
Звернення прокурора до суду спрямоване на захист економічних інтересів держави яким спричинено шкоду, внаслідок користування земельною ділянкою, яка згідно норм Конституції України є національним багатством, в порушення вимог чинного законодавства України. Крім того, зазначені порушення законодавства в сфері користування та розпорядження землями підривають основні принципи його існування, може призвести до незаконного відчуження земельної ділянки державної власності, чим спричиняється суттєва шкода державним інтересам та підриваються основи фінансово-економічної діяльності держави.
Крім того, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.
Також, Іванівський ПАЛ набув земельну ділянку відповідно до п. «в» ч.3 ст.22 ЗК України як навчальний заклад саме для забезпечення реалізації потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією у тому числі «Тракторист-машиніст».
Інтерес держави полягає у першу чергу в додержанні постійним землекористувачем вимог чинного законодавства під час реалізації своїх правомочностей щодо спірної земельної ділянки та утримання від вчинення ним дій щодо розпорядження земельною ділянкою, які він не уповноважений вчиняти.
Крім того, суспільний інтерес держави полягає у додержанні громадянами, юридичними особами незалежно від форм власності, державними органами та органами місцевого самоврядування встановленого нею порядку використання землі та вимог земельного законодавства.
Спір у даній справі виник із правовідносин щодо розпорядження Іванівським ПАЛ земельною ділянкою державної власності шляхом укладення з ФОП Верещака С.В. договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції, який за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність у формі простого товариства.
Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2013 № 963-IV (далі - Закон № 963-IV) визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
Стаття 5 Закону Закон № 963-IV визначає, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Водночас, компетентним органом у даних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, як власником (розпорядником) спірної земельної ділянки та контролюючим органом, з моменту укладення спірного правочину тобто з 18.03.2019 не вжито будь-яких заходів, спрямованих на захист інтересів держави, припинення порушення вимог земельного законодавства з боку навчального закладу і фізичної особи - підприємця та протиправного використання земель держаної власності.
Власником та розпорядником спірної земельної ділянки переданої навчальному закладу є держава в особі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.
Прокурор звертається до суду із позовом в інтересах держави в особі Іванівського ПАЛ, виходячи із того, що даний суб'єкт, відповідно до ст.ст. 22, 92, 95 ЗК України набув у встановленому порядку право постійного користування земельною ділянкою, є землекористувачем, а отже наділений правом самостійного господарювання на землі, яке було порушено спірним договором. Іванівський ПАЛ, як землекористувач, який наділений земельним законодавством повним об'ємом прав і обов'язків, пов'язаних із використання вказаної земельної ділянки та відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України має право вимагати усунення будь-яких порушень.
Дана позовна заява пред'явлена як захід прокурорського реагування в інтересах ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, Іванівського ПАЛ з підстав того, що уповноважені органи, не здійснюють належний захист законних інтересів держави у цій сфері, що призвело до їх порушення.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта
Заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області, виконуючи надані законом функції, звертається до суду з даним господарським позовом про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції №34 від 18.03.2019 та повернення земельної ділянки державної форми власності та реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту державних інтересів відповідно до ст.53 ГПК України.
Згідно з листами ГУ Держгеокадастру у Херсонській області №10-21-0.61-4323/2-19 від 23.08.2019, №10-21-0.61-3793/2-20 від 23.06.2020 та №10-21-0.61-6269/2-20 від 23.10.2020 позовні заяви про звільнення земельної ділянки і визнання недійсним договорів про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції, укладеними Іванівським ПАЛ, в тому числі договору №34 від 18.03.2019 управлінням до Господарського суду не спрямовувалися, заходи реагування щодо визнання недійсними таких договорів не вживалися.
Тоді як, в запитах прокурора від 06.08.2019 від 02.06.2020 та від 01.10.2020 вказано, що за результатами вивчення вказаної угоди встановлено невідповідність його умов ст.ст.92, 93, 96 Земельного Кодексу України, ст.ст.1130-1132 Цивільного Кодексу України, ст.29 Закону України «Про професійно-технічну освіту», №992 від 07.06.1999, що є підставою для визнання її недійсною.
Зазначене формулювання у відповіді на лист прокуратури безумовно та беззаперечно вказує на усвідомлену пасивну поведінку органу, який уповноважений державою на здійснення охорони земель, свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави та є підставою для пред'явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.
Крім того, спірним правочином порушено інтереси законного землекористувача - Іванівського ПАЛ, який з моменту укладення оспорюваного договору та до часу звернення прокурора з позовом, не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень, призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України покладено на прокуратуру.
Вказані, обставини обумовлюють необхідність звернення Каховської місцевої прокуратури Херсонської області з даним позовом на підставі ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.53 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадвастру у Херсонській області не вживалися заходи цивільно-правового реагування щодо визнання недійсним договору, відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.53 Господарського процесуального кодексу України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Сам факт незвернення до суду уповноважених органів з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган державної влади неналежно виконує свої повноваження щодо оскарження спірного договору та повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Зважаючи на той факт, що між ФОП Верещака С.В. та Іванівським професійним аграрним ліцеєм 18.01.2021 була укладена Угода про розірвання Договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 р. № 34, та складено Акт звільнення земельної ділянки від 18.01.2021 р. за я ким ФОП Верещака С.В. звільнив займану земельну ділянку державної форми власності площею 88 га на користь Іванівського професійного аграрного ліцею, прокурор підтримав заяву відповідачів щодо закриття провадження в справі в частині заявленої вимоги про повернення земельної ділянки.
Представником Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 25.01.2021 подано до суду письмові пояснення, з тексту яких вбачається, що позивач повністю підтримує заявлені прокурором вимоги з тих самих підстав та обґрунтувань.
В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали заявлені вимоги стосовно визнання недійсним договору з моменту його укладання.
ІІ. Позиція відповідачів:
Відповідачами подано до суду заяви про закриття провадження у справі у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю спору. Заява мотивована тим, що 18.01.2021 р. між ФОП Верещака С.В. та Іванівським професійним
аграрним ліцеєм була укладена Угода про розірвання Договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 р. № 34. На виконання даної угоди сторони склали Акт звільнення земельної ділянки від 18.01.2021 р. за я ким ФОП Верещака С.В. звільнив займану земельну ділянку державної форми власності площею 88 га на користь Іванівського професійного аграрного ліцею.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом статей 599, 604 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином або за домовленістю сторін.
Щодо заперечень прокурора проти закриття провадження в справі за вимогою про визнання недійсним договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019р. № 34 та повернення земельної ділянки, відповідач у своїх письмових поясненнях зазначив наступне.
У зв'язку з тим, що відповідачами підписано 18.01.2021 договір про розірвання Договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 р. № 34 та повернуто земельну ділянку, між сторонами жодних неврегульованих питань не існує, як і не існує будь-який інтерес чи правовідносин з третіми особами з приводу укладення, виконання та припинення цього договору, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими.
Представником відповідача наведена Окрема думка суддів Великої палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17, з якої вбачається що деякі судді вважають, що відсутні підстави від відступу правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15, оскільки «фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення, у зв'язку із чим у даному випадку визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування, пролонгації договору оренди від 31 травня 2011 року не відбулося, договір розірвано та нерухоме майно повернуто у встановленому порядку Фонду. Спору щодо цього майна не існує, відсутні підстави вважати про наявність предмета спору у даній справі».
Крім того, відповідач посилається на практику ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду вважає, що суд, розглядаючи цю справу мав би відступити від позицій Верховного Суду, обгрунтувавши свою правову позицію фактичними обставинами цієї справи.
На думку відповідача. у разі визнання недійсним Договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 № 34, з моменту його укладення, як того вимагає сторона позивача і прокурор, до правовідносин, що склалися між сторонами даного договору, слід застосувати двосторонню реституцію в порядку ст. 216 ЦК України. Адже із наданих документів вбачається той факт, що за оскаржуваним договором Іванівський професійний аграрний ліцей, підтверджено листом № 90 від 04.09.2020 р., станом на 2020 р. отримав від ФОП Верещака С.В. кошти в сумі 285 400,00 грн., в поверненні яких може стати питання.
За таких обставин відповідач-2 вважає, що в даній справі не доцільно та не раціонально відступати від правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15, яку має застосувати місцевий суд до цього спору.
ІІІ. Мотивувальна частина рішення:
Ця справа розглядається за позовом Заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області:
- визнати недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції №34 укладений 18.03.2019 між Іванівським професійним аграрним ліцеєм та фізичною особою - підприємцем Верещакою Сергієм Васильовичем;
- зобов'язати фізичну особу - підприємця Верещаку Сергія Васильовича звільнити та передати Іванівському професійному аграрному ліцею займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 88 га вартістю 4 675 000,00 грн., яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725.
Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, відповідного до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ХС № 001955 від 12.12.1995 Іванівському професійному аграрному ліцею на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 93,2048 га з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725 для ведення сільськогосподарського виробництва.
Між Іванівським ПАЛ в особі директора Дмитровського В.М. та фізичною особою - підприємцем Верещака Сергій Васильович, 18.03.2019 укладено договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції № 34.
Предметом договору сторони зазначили створення робочих місць для проведення виробничої практики; Вирощування с/г продукції із застосуванням інтенсивних технологій, високопродуктивної техніки. Ознайомлення учнів ліцею з інтенсивними технологіями вирощування та збирання с/г культур: - залучення учнів до роботи на новій техніці с/г призначення; - реалізація продукції; - раціональне і ефективне використання земель; - стажування майстрів в/н і викладачів спецдисциплін. (розділ 1 Договору).
Договором визначено наступний розподіл зобов'язань сторін:
Іванівський ПАЛ зобов'язується:
- розробити графік проведення виробничої практики;
- провести обробку с/г земель, виділених для спільної діяльності технікою;
- забезпечити наявність площ для вирощування с/г культур по даному договору в кількості 88 га;
- забезпечувати в разі необхідності зберігання дизпалива. насіння с/г продукції на складах господарства.
ФОП Верещака Сергій Васильович зобов'язується:
- надавати учням ліцею не менше 10 робочих місць для проведення виробничої практики;
- залучати учнів ліцею до роботи на новій техніці відповідно до навчальних планів та програм;
- придбати необхідний посівний матеріал;
- придбати необхідну кількість дизпалива для посіву та збирання визначеної договором кількості гектар землі;
- провести посів, обробіток, збирання с/г культур;
- реалізувати вирощену продукцію;
- провести обробку с/г земель, виділених для спільної діяльності технікою;
- виконати роботу по доведенню вирощеної с/г продукції до норм стандартизації;
- в разі необхідності забезпечити охорону і зберігання с/г продукції на складах.
Сторони відповідно до 3 розділу Договору домовились про наступний розподіл результатів спільної діяльності:
- Вирощена с/г продукція на земельній ділянці є спільною власністю обох сторін згідно із вкладом кожної із сторін.
Весь прибуток, отриманий від співпраці, розподіляється відповідно до матеріальних витрат сторін, виплачується, встановлені законодавством України, податки, а кошти, що залишись після сплати податків, розподіляються пропорційно витратам сторін. Оплата проводиться в серпні кожного року.
Термін дії зазначеного договору встановлюється з моменту підписання і діє до 31.12.2022 року.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з приписами частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформований правовий висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Звертаючись з даним позовом до суду прокурором було направлено Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області 23.12.2020 повідомлення в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
У відповідачів та у суду відсутні сумніви щодо дотримання апоркурором умов і порядку звернення до суду та наявність підстав для представництва держави.
Більш того, у цій справі прокурор виконує субсидіарну функцію, оскільки представництво інтересів позивача здійснює його уповноважений представник.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів.
Частиною другою статті 1131 ЦК України визначено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Частиною першою статті 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Зі змісту статей 1130-1133 ЦК України вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб, які завдяки своїм вкладам досягають спільної мети.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
При цьому, суд зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.
Статтями 13, 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі, договір оренди землі укладається саме на платній основі.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма та строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Судом встановлено, що відповідачем-1 отримано від Відповідача-2 отримано кошти у сумі 285 400,00 грн в результаті спільної діяльності за оскаржуваним договором, що підтверджується листом № 90 від 04.09.2020 (а.с. 69).
Такі розрахунки, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції та отримання відповідачем-1 плати за користування цією земельною ділянкою.
Порівняльний аналіз положень спірного договору з положеннями як глави 77 Цивільного кодексу України, так і ст.ст. 5, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", в частині визначення його умов, дає підстави стверджувати, що між відповідачами в даній справі фактично був укладений договір оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Частинами 1, 2 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено як окремі підстави припинення господарського зобов'язання серед інших припинення зобов'язання за згодою сторін або у разі визнання недійсним за рішенням суду, при цьому момент з якого припиняються зобов'язання та наслідки для сторін є різними. Отже припинення зобов'язання внаслідок додаткової угоди з моменту її укладення не свідчить про відсутність спору за позовною вимогою про визнання недійсним договору.
У справах про визнання правочинів (договорів) недійсними предметом спору є саме дійсність (чи недійсність) договору - тобто відповідність його умов вимогам чинного на момент укладення цього договору законодавства. Наслідком такої невідповідності є прийняття судом рішення при визнання договору недійсним, тобто про його анулювання як юридичного факту, який мав наслідком виникнення зобов'язання.
У випадку припинення договору з підстав, не пов'язаних з його недійсністю (наприклад, належним виконанням чи розірванням за згодою сторін) припиняються зобов'язання за даним договором.
Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Але це не має наслідком припинення чи будь-яке інше розв'язання спору в частині відповідності умов договору як юридичного факту вимогам законодавства на момент його укладення, за вирішенням якого звертається позивач у даній справі.
Момент недійсності правочину врегульовано статтею 236 Цивільного кодексу України та передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Враховуючи, що спірний договір почав діяти з моменту підписання - 18.03.2019 та регулював права і обов'язки, які виконувались сторонами упродовж майже 2 років, а не містив обов'язків лише на майбутнє, тому до спірних правовідносин не застосовується ч.2 ст. 236 ЦК України.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності хоча унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, проте підлягають застосуванню особливості, що чітко визначені законодавцем для такого випадку ч. І ст. 216 ЦК України. Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки недійсності правочину, а тому положення вказаної статті не можуть застосовуватись до підстав визнання правочину недійсним, що визначені ст. 215 ЦК України
За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з висновком про застосування норм права Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у постанові № 905/1227/17 від 27.11.2018 відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.
Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 208 ГК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, законодавцем передбачено виключення із загального правила щодо застосування двосторонньої реституції, які повинні застосовуватись коли одержане полягає у користуванні майном.
Отже, заява відповідача про закриття провадження у справі, в частині вимоги про визнання недійсним договору, у зв'язку з припиненням строку дії договору на момент звернення з позовом не підлягає задоволенню.
Однак суд враховує той факт, що 18.01.2021 між ФОП Верещака С.В. та Іванівським професійним аграрним ліцеєм була укладена Угода про розірвання Договору про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції від 18.03.2019 р. № 34. На виконання даної угоди сторони склали Акт звільнення земельної ділянки від 18.01.2021 за яким ФОП Верещака С.В. звільнив займану земельну ділянку державної форми власності площею 88 га на користь Іванівського професійного аграрного ліцею.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, його скасування тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
В іншій частині позовних вимог, а саме, за вимогою про визнання недійсним договору про спільну діяльність №34 від 18.03.2019 що укладені між Іванівським ПАЛ та ФОП Верещака С.В., позов підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору, суд відхиляє аргументи відповідача-2 щодо необхідності застосування реституції, оскільки до правовідносин, що грунтуються на користуванні чужим майном, зокрема оренді майна, землі, реституція не застосовується. Договорі (правочин) щодо користування майном визнається недійсним з дня його укладення, а користування об'єктом і, відповідно, плата за користування припиняються на майбутнє.
4. Розподіл судових витрат
Судовими витратами у справі є витрати органу прокуратури на сплату 4204,00грн судового збору за платіжним дорученням від 15.12.2020 № 2188.
Підстави та порядок повернення сплаченого судового збору у разі, безпосередньо, закриття провадження у справі встановлено приписами спеціального закону, а саме п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", за якими у разі закриття провадження у справі (крім закриття провадження через відмову від позову, яка визнана судом) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Відповідно ж до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Поряд з цим, у відповідності до положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, 2102,00грн судового збору підлягають стягненню з відповідачів, у зв'язку з задоволенням в повному обсязі позову в частині позовної вимоги про визнання недійсним договорів.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 185, 231, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,
1. Позовні вимоги щодо визнання недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції №34 укладений 18.03.2019 - задовольнити.
2. Визнати недійсним договір про співпрацю з організації виробничої практики, обробітку землі та вирощування сільськогосподарської продукції №34 укладений 18.03.2019 між Іванівським професійним аграрним ліцеєм (код ЄДРПОУ 02548274, вул. Соборна, 4-б, смт. Іванівка Херсонської області) та фізичною особою - підприємцем Верещакою Сергієм Васильовичем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
3. Закрити провадження у справі за вимогою про зобов'язання фізичну особу - підприємця Верещаку Сергія Васильовича звільнити та передати Іванівському професійному аграрному ліцею займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 88 га вартістю 4 675 000,00 грн., яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: 6522985900:05:001:0725, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
4. Судові витрати покласти на відповідачів.
5. Стягнути з Іванівського професійного аграрного ліцею, код ЄДРПОУ 02548274, вул. Соборна, 4-б, смт. Іванівка Херсонської області, на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120, р/р № UA 568201720343100001000002291 банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172) судові витрати у розмірі 1051,00 грн (одна тисяча п'ятдесят одна гривень 00 копійок).
6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Верещаки Сергія Васильовича, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120, р/р № UA 568201720343100001000002291 банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172) судові витрати у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна гривень 00 копійок).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
7. Повернути з Державного бюджету України користь Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120, р/р № UA 568201720343100001000002291 банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172) судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривень 00 копійок).
8. Рішення надіслати всім учасникам провадження.
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2021
Суддя П.Д. Пригуза