Номер провадження 2/754/511/21
Справа №754/150/20
Іменем України
18 лютого 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Гергель В.А.
за відсутності сторін
розглянувши позов Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулось до суду до ОСОБА_1 із позовною заявою про стягнення помилково сплачених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 13.05.2009 року у справі № 2а-796/09 було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 715 грн. 23 коп.
14.01.2015 року Головне управління Казначейства отримало від Управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві згідно акту № 1 приймання- передавання за IV квартал 2014 (перша черга) наступні виконавчі документи:
- постанову Деснянського районного суду м. Києва від 13.05.2009 року у справі № 2а-796/09 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 715 грн. 23 коп.;
- виконавчий лист Деснянського районного суду м. Києва від 13.10.2014 року у справі № 2а-796/09 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 715 грн. 23 коп.
Зазначені виконавчі документи надійшли окремими пакетами під порядковими номерами 887 та 1737 відповідно.
Це призвело до помилкового подвійного перерахування коштів на користь Відповідача на виконання одного і того ж судового рішення, що підтверджується платіжними дорученнями від 09.08.2017 року № 887 та №1737 на суму 715 грн. 23 коп. кожне та копією виконавчого листа Деснянського районного суду м. Києва з відміткою «Оплачено у розмірі 715,23 грн.», а також копією постанови Деснянського районного суду м. Києва з відміткою «Оплачено у розмірі 715,23 грн.»
Дана помилка була виявлена працівниками Головного управління Казначейства під час опрацювання даних, внесених до реєстру судових рішень в АС «Є-Казна».
05.09.2018 року до Головного управління Казначейства надійшов лист Державної казначейської служби України від 02.03.2018 року, яким було зобов'язано органи Казначейства опрацювати випадки подвійного внесення даних до реєстру судових рішень в АС «Є-Казна».
Головне управління Казначейства, листом від 14.03.2018 року № 14- 08.10/435-2526 повідомило Позивача про помилкове подвійне перерахування їй коштів та пропонувало повернути неналежні їй кошти у розмірі 715 грн. 23 коп. Відповіді на цей лист Головне управління Казначейства не отримувало.
У телефонній розмові із працівниками Головного управління Казначейства Відповідач повідомила, що кошти повертати не буде.
25.06.2018 року на адресу Відповідача Головним управлінням Казначейства повторно був направлений лист № 14-08.10/1224-6631 з пропозицією повернути кошти, однак вказаний лист повернувся до Головного управління Казначейства з поштовою відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Станом на день подання позову, Відповідачем не подано жодної відповіді на два вищезазначені листи і помилково перераховані кошти не повернуто.
Посилаючись на викладені обставини справи, представником позивача заявлені наступні вимоги:
-прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі;
-стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , помилково сплачені кошти у сумі 715 грн. 23 коп. в дохід Державного бюджету України за наступними платіжними реквізитами: Отримувач: УК у Шевченк.р-ні/Шевченк.р-н/24060300 Код ЄДРПОУ 37995466 Банк: Казначейство України Код класифікації доходів бюджету - 24060300 р/р UA978999980313080115000026011;
-судові витрати стягнути з відповідача.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року відкрито провадження в справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.
Представником позивача - ОСОБА_2 було подано заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Не заперечив щодо розгляду справи в порядку заочного провадження.
Відповідач в судове засідання не з'явився, заяв або клопотань до суду не надходило.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд, повно та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Судом встановлено, що Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 13.05.2009 року у справі № 2а-796/09 було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 715 грн. 23 коп.
В матеріалах справи наявні наступні копії платіжних доручень: № 887 та №1737 від 09.08.2017 року на суму 715 грн. 23 коп. кожне та копією виконавчого листа Деснянського районного суду м. Києва з відміткою «Оплачено у розмірі 715,23 грн.», а також копією постанови Деснянського районного суду м. Києва з відміткою «Оплачено у розмірі 715,23 грн.». Що призвело до помилкового подвійного перерахування коштів на користь Відповідача на виконання одного і того ж судового рішення.
05.09.2018 року до Головного управління Казначейства надійшов лист Державної казначейської служби України від 02.03.2018 року, яким було зобов'язано органи Казначейства опрацювати випадки подвійного внесення даних до реєстру судових рішень в АС «Є-Казна».
Як вбачається із матеріалів справи,шляхом направлення Позивачем листів від 14.03.2018 року № 14- 08.10/435-2526 та № 14-08.10/1224-6631 від 06.2018 року на адресу Відповідача з пропозицією повернути неналежні їй кошти, але відповідь на неодноразові звернення надано не було.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Сума бюджетних асигнувань за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду щорічно визначається законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Пунктом 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440, визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом (пункт 13 Порядку № 440).
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ч.2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно п.1.23 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено , що помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника га/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.
Згідно ст.1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідачем не надано до суду доказів на спростування заявлених вимог Позивачем.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2,10,76-81,89,141,354,1173 ЦПК України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
Позов Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (м. Київ, вул.. Терещенківська, 11А, ЄДРПОУ 37993783) безпідставно набуті кошти в розмірі 715 гривень 23 копійок та судовий збір в розмірі 1921 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення виготовлено 22 лютого 2021 року.
Суддя І.А. Галась