Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201
Іменем України
23.07.2007
Справа №2-26/4492-2007
23.07.2007р. № 2-26/4492-2007
За позовом СВК «Надія» (м. Феодосія, вул.. Гарнаєва, 9)
До відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
Про визнання недійсною угоди
Суддя О. Л. Проніна
За участю представників:
Від позивача - Шам М.Л., дов. у справі
Від відповідача - ОСОБА_2, дов. у справі
Сутність справи:
Позивач - СВК «Надія» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та просить суд визнати угоду - договір купівлі - продажу складу, розташованого в с. Токарево Кіровського району, б/н від 05.07.2006р. недійсним з дати його укладення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваного договору порушені ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 658, 657, 203 Цивільного кодексу України.
Відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги безпідставні, посилаючись на те, що при укладенні спірного договору сторонами були дотримані всі вимоги чинного законодавства.
18.05.2007р. сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення даного спору, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Постановою Господарського суду АР Крим від 30.01.2006р. у справі № 2-29/1346-2006 за заявою Феодосійської МДПІ, до боржника - СВК «Надія» про порушення справи про банкрутство, боржника - СВК «Надія» визнано банкрутом, у відношенні боржника відкрито ліквідаційну процедуру відповідно до ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» строком на шість місяців, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 26.09.2006р. у справі № 2-29/1346-2006 продовжено строк ліквідаційної процедури на 6 місяців, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого ОСОБА_4, припинені повноваження ліквідатора боржника - арбітражного керуючого ОСОБА_3, зобов'язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_4 всі документи боржника, запити та отримані відповіді, зроблені в ході ліквідаційної процедури, а також, інші документи, отримані ним при проведенні ліквідаційної процедури.
06.11.2006р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підписаний акт прийому - передачі документів.
Так, 05.07.2006р. між СВК «Надія» в особі ліквідатора ОСОБА_3, який діяв на підставі ухвали Господарського суду АР Крим від 30.01.2006р. у справі № 2-29/1346-2006 - Продавець, з одного боку, та ОСОБА_1- Покупець, з іншого боку, укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав шляхом прямого викупу будівельні матеріали, отримані від запланованого демонтажу будівлі складу, розташованої в с. Токарево, Кіровського району.
Відповідно до п. 2 договору покупець прийняв та оплатив вказане у п.1 договору майно за накладноюНОМЕР_1.
Пунктом 3 договору встановлено, що вартість придбаного покупцем майна складає 1420,00 грн., згідно експертної оцінки на 01.06.2006р.
05.07.2006р. між сторонами за договором купівлі - продажу складений та підписаний акт прийому - передачі майна - будівельних матеріалів від запланованого демонтажу будівлі складу.
Суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;
Отже, враховуючи те, що повноваження ліквідатора боржника - арбітражного керуючого ОСОБА_3 припинені лише ухвалою Господарського суду АР Крим від 26.09.2006р., суд дійшов висновку про те, що на момент укладення спірного договору, арбітражний керуючий ОСОБА_3 мав необхідний обсяг повноважень щодо укладення відповідної угоди.
У відповідності зі ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Статтею 29 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.
Так, відповідно до наданого суду звіту незаявленої експертизи з визначення ринкової вартості будівельних матеріалів, отриманих при запланованому демонтажу будівлі складу, розташовані в с. Токарево, Кіровського району, з урахуванням витрат на демонтаж, ринкова вартість будівельних матеріалів на дату оцінки - 01.06.2006р. - складає 1420,00 грн., тобто, вказана у договорів ціна майна, що продається.
Відповідно до п. 10 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
Крім того, суд не може погодитись із посиланнями позивача на приписи ст. 657 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Однак, слід звернути увагу на те, що предметом оспорюваного договору було придбання відповідачем будівельних матеріалів, отриманих від запланованого демонтажу будівлі складу, розташованої в с. Токарево, Кіровського району, які не можуть бути прирівняні до об'єкту нерухомого майна у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) відносяться земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення і зміни їх призначення.
Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщати в просторі.
Залежно від того, як переміщаються речі в просторі, вони діляться на рухомі і нерухомі. Таке ділення речей на рухомі та нерухомі грунтується на їх природних властивостях.
Нерухомі речі, за загальним правилом, не можуть бути вільно переміщені в просторі, є індивідуально визначеними.
До нерухомості слід віднести, по-перше, об'єкти природного походження - земельні ділянки, ділянки з надрами, водні об'єкти. По-друге, до нерухомості слід віднести всі об'єкти, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення і зміни цільового призначення.
Ст. 181 Цивільного кодексу України визначає дві ознаки, які визначають відносини речі до нерухомого майна: якщо переміщення речі неможливе без її знецінення і зміни її призначення; якщо у речі є зв'язок із землею.
Згідно Указу Президента "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно" від 16.06.1999р. N 666/99 нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки і все, що розташоване на них і тісно пов'язане з ними, тобто об'єкти, переміщення котрих без непропорційної шкоди їх призначенню неможливо, зокрема будівлі, приміщення і квартири, розташовані в них, а також споруди, підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси.
Таким чином, нерухомість - визначається як фізична ділянка землі та що відносяться до нього виконані людиною поліпшення (у т.ч. й прибудови); земельні ділянки, а також міцно пов'язані з ним об'єкти (грунт, замкнуті водоймища, чагарники, будівлі, будови, споруди та ін.), переміщення яких без невідповідного збитку неможливо.
Крім того, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ст.. 215 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для визнання правочину недійсним, а саме: Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Свобода договору визнається однією із основних засад цивільного законодавства України (п. 3 ст. 3 Цивільного Кодексу України). Ст.. 627 Цивільного Кодексу України розкриває зміст засади договору шляхом зазначення на те, що суб'єкти цивільного права є вільними: 1) при вирішенні питання про укладення договору; 2) при виборі контрагента; 3) при погодженні умов договорів.
Отже, суд при розгляді справи щодо визнання вказаного правочину недійсним, не встановив яких - небудь порушень свободи договору та прав суб'єктів (контрагентів) по договору на волевиявлення щодо укладення вказаного правочину.
За такими обставинами, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору оренди та задоволення позовних вимог.
Приймаючі до уваги викладене, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Проніна О.Л.