м. Вінниця
29 січня 2021 р. Справа № 120/2224/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Бабія М.С.,
представника позивача: Тишківського С.Л.
представника відповідачів: Колівошко С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Вінницької області, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 07.02.2008 року по 29.04.2020 року працював в органах прокуратури на різних посадах.
Перебуваючи на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області, 05.03.2020 року, відповідно до затвердженого графіку головою Другої кадрової комісії ОСОБА_2 з атестації регіональних прокуратур від 20.02.2020 року, позивач складав іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Однак, 09.04.2020 року Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення №353 про неуспішне проходження ним атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
28.04.2020 року прокуратурою Вінницької області видано наказ №401к про звільнення позивача з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач вважає прийняті рішення протиправними, оскільки другою кадровою комісією допущено порушення процедури проведення іспиту у формі анонімного тестування.
Також позивач вказує на невмотивованість та необґрунтованість рішення комісії про неуспішне проходження ним атестації, а також на відсутність підстав для звільнення відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не мали місця ані ліквідація, ані реорганізація органу прокуратури, а також не було скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
У зв'язку із цим позивач звернувся до суду з позовом із наступними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 2 від 09.04.2020 № 353 про неуспішне проходження прокурором атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року № 401к про звільнення з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.04.2020 року;
- поновити позивача на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області з 29.04.2020 року або на рівнозначній посаді;
- визнати недійсним запис № 14 від 29.04.2020 року про звільнення з посади, яку обіймав та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», зроблений на підставі наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- стягнути з прокуратури Вінницької на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.04.2020 року по дату винесення судового рішення;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді і в органах прокуратури та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 03.06.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою призначено підготовче засідання та встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
25.06.2020 року представником прокуратури Вінницької області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 25.09.2019 року (надалі - Закон №113-ІХ) прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. При цьому, атестація здійснюється відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ). Відповідачем зазначено, що відповідно до вимог вказаного Порядку позивачем подано Генеральному прокурору заяву про намір пройти атестацію, в зв'язку з чим його допущено до проходження атестації. Однак, за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, оскільки набрано 90 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту.
Крім того, відповідно до підпункту 9 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відтак, відповідно до вказаних вимог Закону №113-ІХ позивача на підставі наказу прокуратури Вінницької області від 28.04.2020 року №401к звільнено з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області.
Окрім того, у відзиві йдеться про те, що відповідно до пункту 19 частини 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора.
Також у відзиві зазначено, що особливості застосування до прокурорів положень Кодексу законів про працю України встановлюються Законом України "Про прокуратуру", частиною 5 статті 51 якого визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пункту 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Крім того, зазначає, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв'язку із загостренням ситуації, пов'язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №256 на працівників органів прокуратури, звільнення яких відбувається у встановленому спеціалізованим законодавством порядку, не поширюється. Таким чином, за наведених обставин, на думку представника відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.
29.07.2020 року представником Офісу Генерального прокурора подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що пунктом 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. При цьому, передбачено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту затверджений наказом Генерального прокурора від 21.02.2020 року на рівні 93 балів. Оскільки за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки позивач набрав 90 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, кадровою комісією №2 з атестації прокурорів регіональних прокуратур 09.04.2020 року прийнято рішення № 353 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Також відповідач зазначив про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо відсутності повноважень Генерального прокурора на прийняття наказу від 17.10.2019 року № 233 «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій», оскільки підпунктом 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що Генеральний прокурор визначає перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.
Крім того, помилковими вважає твердження позивача щодо неналежного розгляду кадровою комісією його заяв від 05.03.2020 року та від 06.03.2020 року про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички у зв'язку з технічними несправностями під час здавання іспиту.
Так, пунктом 17 розділу II Закону № 113-ІХ та пунктом 7 розділу І Порядку № 221 передбачено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається.
За наслідками розгляду заяв позивача другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур 09.04.2020 року відмовлено у призначенні нового дня для складання позивачем іспиту, що підтверджується протоколом № 5 від 09.04.2020 року, оскільки листом ТОВ «Сайметрікс-Україна» від 02.03.2020 року № 20320-1, яке надавало послуги з оцінки загальних здібностей під час атестації прокурорів регіональних прокуратур, повідомлено про виникнення технічної несправності під час проведення тестування на загальні здібності та навички лише 02.03.2020 року. У наступні дні з 03.03.2020 року по 05.03.2020 року не було зафіксовано жодної технічної проблеми, що могло б вплинути на результати тестування на загальні здібності та навички. Вказане підтверджується протоколом комісії від 09.04.2020 року № 5.
Також частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, переважного права на залишення на роботі, переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та період відрядження.
Таким чином, норми Закону України "Про прокуратуру" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.
З огляду на викладене, представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 04.08.2020 року витребувано у прокуратури Вінницької області та зобов'язано надати суду до 01.09.2020 року довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , розраховану у відповідності до статті 27 Закону України "Про оплату праці" та пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, за два календарних місяці, що передували звільненню позивача з займаної посади.
17.08.2020 року на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 04.08.2020 року, представником прокуратури Вінницької області надано витребувані докази.
21.08.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, позивач зазначив, що законодавець виділяє декілька окремих підстав для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме: у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Відтак, посилання прокурора Вінницької області в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без зазначення конкретної підстави для звільнення породжує для нього негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
01.09.2020 року позивачем подано клопотання про витребування додаткових доказів.
01.09.2020 року у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву для надання представнику відповідачів часу для ознайомлення із клопотанням позивача про витребування доказів.
28.09.2020 року справу знято з розгляду у зв'язку із перебуванням головуючого судді на розгляді виборчої справи, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
12.10.2020 року від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову, у якій останній, не змінюючи підстав позову, просить змінити позовні вимоги за порядковим номером № 4 та № 6 прохальної частини позовної заяви у справі №120/2224/20-а та викладає їх у наступній редакції:
4. Поновити ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Вінницької області, з 29.04.2020 року.
6. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.04.2020 року по дату винесення рішення суду.
Решту позовних вимог залишив без змін.
Ухвалою суду від 04.11.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено.
Ухвалою суду від 09.12.2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено відповідача в особі прокуратури Вінницької області правонаступником, яким є Вінницька обласна прокуратура.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В ході судового засідання 29.01.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Натомість, представник відповідачів заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзивах на позов.
Заслухавши позивача та його представника, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 26.08.2015 року призначений на посаду прокурора відділу підтримання державного обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
25.09.2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX, відповідно до якого усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації на підставі Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 року №221.
11.10.2019 року позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
З метою реалізації вимог щодо проведення атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури наказом Генерального прокурора від 07.02.2020 року №78 утворено Другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 02.06.2020 року № 259 визнано такими, що втратили чинність, накази Генерального прокурора, у тому числі від 07.02.2020 року № 78 "Про створення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур".
За результатами проведення першого етапу атестації прокурорів Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення від 09.04.2020 року № 353 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. У рішенні зазначено, що ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки набрав 90 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв'язку із чим він не допускається до етапу проходження співбесіди.
На підставі вказаного рішення наказом прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року №401к позивача звільнено з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України.
При цьому, статтею 222 Кодексу законів про працю України передбачено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII (надалі - Закон №1697-VII).
Статтею 16 Закону №1697-VII встановлено особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону №1697-VII.
Так, пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відтак, аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавцем передбачено самостійні підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, а саме:
- у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;
- у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25.09.2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX (надалі - Закон №113-IX), відповідно до пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 10 розділу ІІ Закону №113-IX визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" відбувається, зокрема, за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. При цьому, застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII має обов'язковою умовою наявність факту або ліквідації, або реорганізації органу прокуратури, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Слід звернути увагу на тому, що у разі, якщо б застосування підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в такому випадку втрачав би сенс посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII.
В ході судового розгляду встановлено, що наказом прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року №401к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
При цьому, вказаний наказ не містить деталізації підстави такого звільнення, адже, як зазначено вище, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII передбачає декілька самостійних підстав для звільнення.
Відтак, посилання у наказі прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року №401к на положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" як на підставу звільнення позивача є безпідставним.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17 пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Колегія суддів наголосила, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Також Верховний Суд вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.
Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.
Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
У свою чергу, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні то самого лише, що особа ліквідується є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з'ясувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинення виконання функцій ліквідованого органу чи покладення виконання цих функцій на інший орган.
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04.03.2014 року у справі № 21-8а14, від 28.10.2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21.03.2018 року у справі № 802/651/16-а та від 24.09.2019 року у справі № 817/3397/15.
При цьому, суд враховує положення пункту 3, 4 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, згідно з якими до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Згідно з наказом Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" від 03.09.2020 року № 410 перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Прокуратуру Вінницької області на Вінницьку обласну прокуратуру, тобто, відповідач має нову назву. Цей наказ набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
На виконання пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що юридична особа з ідентифікаційним кодом 02909909 має найменування "Вінницька обласна прокуратура", місцезнаходження: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницька область, 21050.
Тобто, виходячи зі змісту наказів Генерального прокурора, вбачається лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, Прокуратури Вінницької області - на Вінницьку обласну прокуратуру, без процедури ліквідації чи реорганізації.
Разом із тим, відповідачами не надано доказів того, що під час звільнення позивача із займаної посади мали місце або ліквідація, або реорганізація прокуратури Вінницької області, або скорочення кількості прокурорів прокуратури Вінницької області.
Наведене свідчить про ненастання події, з якою пов'язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У зв'язку з цим, суд погоджується з доводами позивача про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 24.04.2019 року у справі № 815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
В контексті зазначеного слід звернутись до прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо якості закону, яка характеризує її наступним чином:
1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;
2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;
3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;
4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте, надання законом виконавчій владі, нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;
5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;
6) жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;
7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;
8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.
Вказані принципи знайшли своє відображення у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Ґавенда проти Польщі" від 14.03.2002 року, у справі "Броньовський проти Польщі" від 22.06.2004 року, у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000 року, у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 року тощо.
З огляду на викладене суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо невідповідності наказу про його звільнення вимогам Закону України "Про прокуратуру", оскільки має місце порушення принципу юридичної визначеності щодо підстави звільнення, який є однією із складових принципу верховенства права.
Разом із тим, суд зауважує, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мав би діяти відповідач, не може бути підставою для прийняття незаконних рішень, оскільки статтею 19 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, наказ прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу правомірності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, то варто врахувати наступне.
Відповідно до пунктів 7, 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
На розвиток пунктів 7-17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (надалі - Порядок №221).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу I Порядку №221 проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Пунктом 6 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Згідно з пунктами 7-9 розділу І Порядку №221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Пунктом 5 розділу III Порядку визначено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Судом встановлено, що відповідно до цих вимог прохідний бал для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички встановлено наказом Генерального прокурора від 21.02.2020 року № 105 та становить 93 бали.
За результатами анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки позивачем набрано 90 балів.
У той же час, рішенням Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 № 353 позивача визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
Таке рішення було мотивовано тим, що ОСОБА_1 за результатами тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки набрав 90 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, через що позивача не допущено до етапу проходження співбесіди.
Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку №221 у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.
Разом з тим, порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора (пункт 4 розділу І Порядку №221).
Наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (надалі - Порядок №233), абзацом 2 пункту 2 якого визначено, що комісії забезпечують проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Пунктом 3 Порядку №233 передбачено, що для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями.
Водночас, склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря (пункт 4 Порядку №233).
Відтак, аналіз наведених положень свідчить про те, що з метою проведення атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури утворюються комісії, склад яких затверджує Генеральний прокурор, а такі комісії функціонують при Офісі Генерального прокурора та при обласних прокуратурах відповідно.
За приписами пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Судом встановлено, що позивач того ж дня (05.03.2020 року) звернувся з відповідною заявою до голови кадрової комісії з проханням надати можливість перездати іспит на загальні здібності та навички через порушення роботи комп'ютерної техніки, що мало вплив на результати іспиту. Вказану заяву було отримано 05.03.2020 року Департаментом кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора, про що свідчить відмітка на заяві.
06.03.2020 року позивачем було подано ще одну заяву щодо порушення роботи комп'ютерної техніки.
З наданих суду копій протоколів засідання Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №5 від 09.04.2020 року вбачається, що на її адресу надійшло 131 звернення прокурорів, в тому числі і позивача, які не пройшли в другий етап тестування 05.03.2020 року, щодо технічних збоїв під час виконнання іспиту, що мав місце 05.03.2020 року. Однак, з огляду на відсутність відповідного акту, відповідачем не було встановлено підстав для повторного проходження етапу тестування, передбачених у п.7 Порядку та ухвалено рішення про неуспішне проходження такими прокурорами атестації.
21.02.2020 року Генеральним прокурором було погоджено зразок тестових питань та правила складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур (https://www.gp.gov.ua/userfiles/Pravila_zrazok_test_pitan.pdf).
Як вбачається з таких Правил тестування побудовано на завданнях різного типу, рівня складності та оснащене адаптивним механізмом вибору системою запитань. Усього іспит складається з 60 питань (кожен блок включає 30 питань), що обираються системою респондентові у довільному порядку за допомогою адаптивного механізму.
Хоча в кожному з блоків по 30 завдань, необхідно зосередитись на правильності відповідей, а не на тому, аби пройти їх усі. На блоки вербальний інтелект виділено 8 хвилин та на абстрактно-логічний - 20 хвилин.
Зі спливом часу кожен блок тесту автоматично завершується, система блокується для подальшого надання відповідей і проводиться автоматичний підрахунок результатів.
Адаптивний механізм передбачає вибір системою кожного наступного питання з урахуванням індексу складності попереднього. Таким чином, при наданні правильної відповіді на запитання наступне буде запропоноване із підвищеним рівнем складності. Це забезпечує більш точне вимірювання здібностей кожного респондента.
Суд зазначає, що ні вказаними Правилами, ні Порядком не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту, на які посилалася кадрова комісія у протоколі №5 від 09.04.2020 року, не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена.
Отже, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення щодо позивача та розгляді його звернень від 05.03.2020 року та від 06.03.2020 року не вжив жодних заходів щодо перевірки обставин, викладених в них, пославшись виключно на факт відсутності існування акту, який не передбачений Порядком та Правилами, зважаючи на те, що оцінка результату та перебігу такого тестування здійснюється не безпосередньо членами відповідної комісії.
Окрім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що з вказаного приводу існування технічних збоїв в системі тестування, крім позивача, того ж дня (05.03.2020 року), до відповідача звертався ще 131 прокурор, що приймав у ньому участь, а можливість існування таких проблем при роботі відповідної програми підтверджується листом ТОВ «Сайметрікс Україна», що мало місце раніше - 02.03.2020 року та яке мало наслідком його перенесення на інший день.
Поряд з цим жодних доказів, які б свідчили про перебіг іспиту (тестування) на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, який відбувався за участю позивача 05.03.2020 року, Офісом Генерального прокурора надано не було, а відтак суб'єктом владних повноважень не спростовано доводи ОСОБА_1 , що під час проведення вказаного іспиту (тестування) на загальні здібності та навички постійно відбувалися технічні збої в роботі комп'ютера.
За змістом пункту 5 розділу 1 Порядку №221 предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок), професійної етики та доброчесності прокурора.
Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством
У відповідності до Порядку №221 рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації ухвалюється комісією за результатами співбесіди щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, під час якої члени комісії досліджують, у томі числі у формі запитань і відповідей, матеріали атестації та обговорюють питання виконаного прокурором практичного завдання.
Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
Однак рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 353 таким вимогам не відповідає, оскільки у рішенні кадрової комісії вказано лише кількість отриманих за результатами іспиту балів. Натомість, аргументи комісії щодо виставлення саме такої кількості балів відсутні та не вказано з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Відтак, за наведених підстав позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії №2 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09.04.2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки підлягає задоволенню.
Однак, не заслуговують на увагу доводи позивача про неможливість звільнення під час дії карантину, оскільки положення постанови Кабінету Міністрів України №256 від 25.03.2020 року "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв'язку із загостренням ситуації, пов'язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV2", якими рекомендовано не допускати звільнення працівників на час карантину, носять рекомендаційний характер та не підлягають обов'язковому виконанню. Крім того, приписи даної постанови стосуються працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, встановлених пунктами 3, 4 і 5 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а не працівників органів прокуратури, звільнення яких відбувається у встановленому спеціальним законом порядку.
З приводу посилань на недотримання прокуратурою Вінницької області приписів щодо попередження про наступне вивільнення, то слід врахувати пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, яким визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Доводи позивача щодо неправомірного його звільнення під час тимчасової непрацездатності, суд також не враховує, оскільки за приписами пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №113-ІХ перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора.
Вирішуючи позовну вимогу щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, то суд зважає на те, що положеннями Закону України "Про прокуратуру" не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.
З метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора підтримання обвинувачення у суді прокуратури Вінницької області.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Статтею 10 Закону передбачено, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі обласної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи.
Відповідно пункту 13 частини 1 статті 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є прокурор обласної прокуратури.
Керуючись частиною 2 статті 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Отже, враховуючи скасування наказу про звільнення позивача, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді, що рівнозначна тій, яку позивач обіймав до звільнення, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
При цьому рівнозначною посадою є посада, що належить до однієї підкатегорії посад та однієї групи оплати праці.
Обираючи саме такий спосіб захисту порушеного права, суд зважає на те, що за умови неможливості поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено і якої (формально) вже немає, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, що аналогічна тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.
Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 року у справі №817/860/16, від 28.02.2018 року у справі №817/280/16.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою прокуратури Вінницької області вих. №18-ф-376 від 07.08.2020 року про суму заробітної плати ОСОБА_1 підтверджується те, що у лютому 2020 року та у березні 2020 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 11924,28 гривню та 12388,86 гривні відповідно. При цьому, позивач у лютому 2020 року фактично відпрацював 20 днів, а у березні 2020 року - 21 днів. У довідці також зазначено, що середньоденний заробіток у вказаному періоді становив 1057,09 гривні.
Перевіривши вірність проведення прокуратурою Вінницької області розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, суд пересвідчився у його правильності, адже при формуванні враховано усі вимоги Порядку №100.
Відтак, на користь позивача з Вінницької обласної прокуратури слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня по 29.01.2021 року у розмірі 198732,92 гривень.
Стосовно позовних вимог про визнання недійсним запису про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", що зроблений на підставі наказу прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року у трудовій книжці НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 року №58, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Таким чином, суд вважає, що після поновлення позивача на посаді законодавством передбачено обов'язкове внесення зазначених відомостей до трудової книжки. Вказані обставини є передбачуваними та не потребують додаткового встановлення у рішенні. Відтак позовні вимоги в частині визнання недійсним запису від 29.04.2020 року №14 у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 є передчасними та не підлягають задоволенню.
Окрім того, з урахуванням положень пунктів 2 та 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, що рівнозначна тій, яку він обіймав до звільнення, з 29.04.2020 року, а також в частині стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця слід допустити до негайного виконання.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації регіональних прокуратур від 09.04.2020 року № 353 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області від 28.04.2020 року № 401к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.04.2020 року.
Поновити ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 30.04.2020 року.
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.04.2020 року по 29.01.2021 року у розмірі 198732,92 (сто дев'яносто вісім тисяч сімсот тридцять дві гривні 92 копійки) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051),
Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 02909909)
Друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур (вул. Різницька, 13/15, м. Київ)
Повний текст рішення суду складено 22.02.2021 року, у зв'яку із перебування головуючого судді на лікарняному.
Суддя Мультян Марина Бондівна