18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
10 лютого 2021 року Черкаси справа № 910/13455/20 Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Юхименко О.В.,
за участю представника відповідача Крайніка Д.В., адвокат (приймає участь у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу
за позовною заявою фізичної особи-підприємця Гусак Катерини Миколаївни
до фізичної особи-підприємця Вінника Михайла
про визнання недійсним договору та стягнення 132000,00 грн,
Фізична особа-підприємець Гусак Катерина Миколаївна звернулася у Господарський суд міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Вінника Михайла, у якому просить суд: визнати недійсним попередній договір від 01.09.2019 №2019/09-Х210-731 оренди об'єкту нерухомого майна загальною площею 36,58 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 210, буд. 1, приміщення 731, який укладений між фізичною особою-підприємцем Гусак Катериною Миколаївною та фізичною особою-підприємцем Вінник Михайлом; стягнути з відповідача на користь позивача орендну плату та забезпечувальний платіж застави грошових коштів в сумі 132000,00 грн та відшкодувати судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 4204,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.09.2019 між фізичною особою-підприємцем Гусак Катериною Миколаївною (орендар) та фізичною особою-підприємцем Вінник Михайлом (орендодавець) було укладено попередній договір щодо укладення договору оренди, предметом якого є зобов'язання сторін протягом 5 календарних днів з моменту набуття орендодавцем права приватної власності на об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості та завершення робіт з його ремонту, на умовах, передбачених в цьому попередньому договорі, укласти договір оренди. Позивач зазначає, що даний договір було укладено з метою приховування іншого правочину, а саме договору оренди нерухомого майна нежитлової нерухомості загальною площею 36,58 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 210, буд. 1, приміщення 731. На виконання удаваного правочину позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти (орендну плату та «забезпечувальний платіж застави грошових коштів») у сумі 132000,00 грн. Позивач вказує, що будівлі незавершеного будівництва не можуть бути об'єктом оренди за визначенням цивільного законодавства, дане майно не можливо використовувати за цільовим призначенням, а тому фактично укладений договір оренди вищевказаного майна має бути визнано недійсним та як наслідок застосовано реституцію до матеріальних благ отриманих внаслідок виконання даного правочину.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 позовну заяву разом з доданими до неї документами передано за встановленою підсудністю на розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19.10.2020 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву та усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
06.11.2020 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому у задоволенні позову просить відмовити повністю з огляду на безпідставність позовних вимог, оскільки позивач не вірно визначив правову природу оспорюваного договору та дії відповідача щодо надання доступу до предмету договору - частини об'єкта незавершеного будівництва. Відповідач також зазначив, що фактична експлуатація позивачем об'єкту оренди здійснювалась без згоди відповідача, у якого відсутній обов'язок щодо контролю за дотриманням заборони користуватися незавершеним будівництвом, тому вимога позивача про визнання недійсним попереднього договору не підлягає до задоволення, у зв'язку тим, що договір є розірваним в односторонньому порядку, а отже визнання договору недійсним ж неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.
Відзив відповідача прийнято судом до розгляду.
25.11.2020 позивач надіслав до суду відповідь від 23.11.2020 на відзив, у якій зазначено, що оспорюваний правочин є удаваним, дійсний же договір, які сторони мали на меті, не відповідає вимогам законодавства, тому повинен бути визнаний судом як недійсний.
Протокольною ухвалою від 01.12.2020 підготовче засідання відкладено.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.01.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, суд
01.09.2019 між фізичною особою-підприємцем Гусак Катериною Миколаївною (орендарем - позивач по справі) та фізичною особою-підприємцем Вінник Михайлом (орендодавцем - відповідач у справі) було укладено попередній договір №2019/09-Х210-731 (а.с. 14-16). Предмет договору визначений у розділі 1 договору, за умовами пункту 1.1 якого, визначено, що орендар зацікавлений у користуванні нежитловим приміщенням, яке вказане у пункті 1.3 договору, а орендодавець вживає заходи із набуття зазначеного приміщення у власність та здійснення ремонту у приміщенні, підписанням цього договору орендодавець надає орендарю ексклюзивне право набути зазначене приміщення в оренду, для реалізації якого сторони зобов'язуються при настанні обумовлених цим договором обставин укласти договір оренди на умовах, встановлених цим договором.
Користування ексклюзивним правом на укладення договору оренди на визначених в цьому договорі умовах орендар зобов'язується щомісячно до 05 числа кожного наступного місяця сплачувати орендодавцю 16000,00 грн у місяць без ПДВ до моменту укладення договору оренди або спливу строку дії цього договору. Розмір цієї плати підлягає щомісячній індексації за правилами, передбаченими пунктом 5.2 форми договору оренди у додатку №1 до цього договору (пункт 1.2 договору).
Договором оренди регулюватимуться правовідносини, що пов'язані із переданням орендодавцем орендареві для здійснення господарської діяльності останнього, за плату у строкове користування індивідуально визначене майно: об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - офіс (в літ.А), загальною площею 36,58 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 210, буд. 1, приміщення 731 (надалі - майно) (пункт 1.3 договору).
Договір буде укладений, а майно буде передане в оренду протягом 5 календарних днів з моменту набуття орендодавцем права приватної власності на нього та завершення робіт з його ремонту. Майно буде передане в оренду для здійснення орендарем незабороненої законодавством господарської діяльності, зокрема, розміщення магазину магазину-кафе, закладу громадського харчування надання супутніх інших послуг. Строк користування майном за договором оренди становитиме 35 календарних місяців 29 днів з дня підписання договору оренди та передачі майна у користування орендарю (строк оренди) (пункти 1.4-1.6 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) та діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань, якщо інше не передбачено його умовами або чинним законодавством України (пункт 2.1 договору).
Чинність цього договору може бути припинена внаслідок, у тому числі, дострокового розірвання у односторонньому порядку за ініціативою орендодавця у разі виявлення фактів неналежного виконання орендарем зобов'язань зі внесення передбаченої пунктом 1.2 договору плати за користування ексклюзивним правом на укладення договору оренди (пункт 3.2 договору).
Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі, або у чинному в Україні законодавстві (пункт 2.4 договору).
У Додатку 1 до договору сторони погодили форму договору оренди №2019/09-Х210-731 (а.с. 17-20).
01.09.2019 між позивачем (заставодавцем) та відповідачем (заставодержателем) укладено договір застави (а.с. 21-22), за умовами якого заставодавець у строк до 05.09.2019 зобов'язався передати заставодержателю в заставу грошові кошти в сумі 16000,00 грн без ПДВ (далі - предмет застави).
Предмет застави передається на зберігання заставодержателю на весь строк дії цього договору. Заставою забезпечуються наступні зобов'язання заставодавця: за попереднім договором та майбутнім договором оренди між заставодержателем та заставодавцем №2019/09-Х210-731 від 01.09.2019 (пункти 1.2, 1.3 договору).
За Актом прийому-передачі приміщень від 01.09.2019, який підписаний позивачем та відповідачем, згідно з попереднім договором №2019/09-Х210-731 позивач прийняв у користування об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - офіс (в літ.А), загальною площею 36,58 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 210, буд. 1, приміщення 731 (а.с. 23).
Позивачка протягом періоду з вересня 2019 року до травня 2020 року сплатила відповідачу 132000,00 грн за попереднім договором №2019/09-Х210-731, що підтверджується квитанціями та довідками банку (а.с. 27-39).
За Актом прийому-передачі приміщень від 30.05.2020 позивачка повернула відповідачу об'єкт нерухомого майна нежитлової нерухомості - офіс (літ. А), загальною площею 36,58 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, Харківське шосе, 210, буд. 1, приміщення 731 (а.с. 24).
Позивачка надіслала відповідачу претензію з вимогою добровільно повернути безпідставно отримані за недійсним правочином грошові кошти, а саме орендну плату та «забезпечувальний платіж застави грошових коштів» у сумі 132 000,00 грн, у зв'язку з тим, що будівлі незавершеного будівництва не можуть бути об'єктом оренди за визначенням цивільного законодавства (а.с. 46-48).
У відповіді на претензію від 13.07.2020 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків з внесення передбаченої договором плати за користування ексклюзивним правом на укладення договору оренди, керуючись пунктом 3.2 попереднього договору, договір припинив свою чинність (а.с. 49-52).
За доводами позивачки, будівлі незавершеного будівництва не можуть бути об'єктом оренди та використовуватись за цільовим призначенням, тому виникла потреба звернутися до суду для захисту порушених прав шляхом визнання попереднього договору недійсним та повернення сплачених коштів.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним договору, який був укладений між сторонами у справі, з підстав його удаваності.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до положень частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Як підтверджено матеріалами справи, між фізичною особою-підприємцем Гусак Катериною Миколаївною та фізичною особою-підприємцем Вінник Михайлом було укладено попередній договір, предметом якого є надання орендарю ексклюзивного права набути приміщення в оренду, для реалізації якого сторони зобов'язуються при настанні обумовлених цим договором обставин укласти договір оренди на умовах, встановлених цим договором.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі статтею 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору.
До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Отже, положеннями статі 182 Господарського кодексу України та статті 635 Цивільного кодексу України передбачено, що наслідком укладання попереднього договору є зобов'язання для його сторін укласти в майбутньому основний договір на умовах, викладених у попередньому договорі.
Як вбачається зі змісту спірного договору відповідач гарантував відповідачеві, що договір оренди буде укладений протягом 5 календарних днів з моменту набуття орендодавцем права приватної власності на майно та завершення робіт з його ремонту, при цьому зазначаючи, що строк користування майном за договором оренди становитиме 35 календарних місяців 29 днів з дня підписання договору оренди та передачі майна у користування орендарю. За можливість, у майбутньому, користуватися визначеним у договорі нерухомим майном, позивачка зобов'язувалась сплачувати відповідну плату.
Нормами статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), а відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Позивачка вважає, що попередній договір вчинено з метою приховання іншого правочину, тобто він є удаваним, насправді сторони уклали договір оренди нерухомого майна, який не відповідає законодавству, що регулює вказані правовідносини.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).
Оренда майна у сфері господарювання, урегульована Параграфом 5 Глави 30 Господарського кодексу України. Так, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання (стаття 283 Господарського кодексу).
Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, яка затверджена Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
Крім того, умовами договору оренди визначаються основні права та обов'язки орендаря, а також порядок визначення та розмір плати за користування орендованим майном, строки її внесення (статті 284-286 Господарського кодексу України).
Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (стаття 177 Цивільного кодексу).
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (статті 179, 181, 182 Цивільного кодексу).
Умовами спірного договору визначено, що нерухоме майно, яке буде передане позивачці у користування, після набуття його у власність відповідачем, планується використовуватись позивачкою для здійснення її господарської діяльності, зокрема, розміщення магазину, магазину-кафе, закладу громадського харчування надання інших супутніх товарів.
Водночас, як свідчать надані позивачкою та відповідачем докази, об'єкт майбутньої оренди, приміщення, розміщене у складі житлового комплексу «Харківський», який не введено у експлуатацію, у зв'язку з чим у ньому відсутнє опалення, що ставить під сумнів можливість позивачки використовувати приміщення з наведеною вище метою для здійснення господарської діяльності та використання майна за його призначенням.
Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору, укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди майна, оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі позивачці індивідуально визначеного майна, об'єкту нерухомого майна нежитлової нерухомості, саме для використання його у господарській діяльності за плату, не наділяє її правом користувача, а також не передбачає обов'язків останньої з його використання.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що за оспорюваним договором не відбулося переходу права користування індивідуально визначеним майном, оскільки вказане майно не набуло ознак об'єкту цивільних прав, що підтверджують надані сторонами докази
Наведена свідчить про недоведеність удаваного характеру оспорюваного правочину, а відтак і про відсутність правових підстав для визнання його недійсним як такого, що вчинений з порушенням закону.
Щодо доводів позивачки, які пов'язані з фактичною передачею їй майбутнього об'єкта оренди, то за поясненнями представника відповідача така передача відбулася з метою підготовки цього приміщення для його використання за призначенням, зокрема, встановлення системи сигналізації, послуг Інтернета та інше.
Інших обставин, які б стали підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, а також порушення будь-яких прав позивачки внаслідок укладення цього правочину, судом встановлено не було.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача орендної плати та забезпечувального платежу у сумі 132000 грн, то суд зазначає, що оскільки судом не встановлено підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, відтак наслідків такої недійсності не виникає, тому вказана вимога не підлягає до задоволення.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений позивачем за подання позову судовий збір покладається на позивача та йому не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене 22.02.2021.
Суддя О.І.Кучеренко