просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
22 лютого 2021 року м.Харків Справа № 913/89/21
Провадження №7/913/89/21
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Тацій О.В.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс і комерція» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, буд. 27, кв. 12, ідентифікаційний код 13380553)
відповідача-2 - Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби народів, буд. 32, ідентифікаційний код43748368)
про скасування рішення загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації та визнання права власності
Без повідомлення та виклику учасників справи,
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс і комерція», Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області про скасування рішення загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації та визнання права власності, в якому просить:
- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Автосервіс і комерція», оформлені протоколом загальних зборів учасників товариства від 19.07.2018 року;
- визнати протиправними дії державного реєстратора Сєвєродонецької міської ради щодо здійснення 30.07.2019 року реєстраційного запису №13831050008001592 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, зміну складу або інформації про засновників товариства;
- скасувати реєстраційний запис державного реєстратора Сєвєродонецької міської ради №13831050008001592 від 30.07.2018 року;
- визнати право власності ОСОБА_1 на частку в статутному капіталі товариства в розмірі 37% в порядку спадкування за законом за померлим ОСОБА_2 ;
- визнати право власності ОСОБА_1 на частку в статутному капіталі товариства в розмірі 12,5 % в порядку розподілу статутного капіталу за померлим ОСОБА_3 .
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що вона є спадкоємцем першої черги за померлим ОСОБА_2 , а тому має право на спадкування належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція». Однак, внаслідок прийняття загальними зборами учасників товариства незаконних рішень вона позбавлена права на належну їй в порядку спадкування спірну частку чоловіка ОСОБА_2 , а також на 12,5 % частки померлого учасника ОСОБА_3 у порядку розподілу в статутному капіталі товариства.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Згідно з ч. 4 ст. 173 ГПК України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Однак, заявником під час звернення з позовною заявою до суду вказаних вимог процесуального законодавства дотримано не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що 12.12.2016 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Луганській області складено відповідний актовий запис №2069 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
З доданих до позовної заяви документів вбачається, що за життя ОСОБА_2 був учасником ТОВ «Автосервіс і комерція» та йому належало частка в статутному капіталі у розмірі 37%.
Крім того, ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу між ними 10.12.1976 року серії НОМЕР_3 , виданого 10.12.1976 року.
Згідно довідки Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області від 19.07.2018 року №451/01-16, виданої на підставі відомостей спадкової справи, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом першої черги, що фактично прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 .
Згідно з статтями 1218, 1219 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
- особисті немайнові права;
- право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
А тому позивач ОСОБА_1 вважає, що має право на спадкування належної ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція», а також на оскарження рішення загальних зборів учасників ТОВ «Автомервіс і комерція», оформленого протоколом загальних зборів учасників від 19.07.2018 року.
Даним рішенням було вирішено питання про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_2 та набуття товариством права власності на частку ОСОБА_2 в статутному капіталі.
У зв'язку з цим позивач посилається на те, що вона позбавлена права на частку в статутному капіталі товариства та права на вступ до складу учасників.
Отже, з приводу визнання за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 права власності на частку в статутному капіталі товариства існує спір.
Даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки зумовлений порушенням майнового права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі № 635/9053/18.
Крім того, суд відзначає, що вимога про визнання в порядку спадкування права власності на частку в статутному капіталі спрямована на захист прав позивача на спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок чого даний спір не підлягає віднесенню до господарської юрисдикції.
Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.03.2020 року у справі №759/8866/18.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, згідно з положеннями ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
На підтвердження вказаної позиції господарський суд також зазначає, що чинним законодавством встановлено можливість набуття права власності на спадкове майно як у нотаріальному, так і судовому порядку.
З огляду на це суд звертає увагу, що Главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема, ЗУ «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, де зазначено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Тобто без первісного звернення спадкоємців до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини відбувається порушення встановленого законодавством позасудового порядку отримання права на спадщину.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, при розгляді справ даної категорії слід перевіряти наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Так, з доданих до позовної заяви документів вбачається, що позивач дійсно зверталася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак, державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори було винесено постанову про відмову у здійсненні нотаріальної дії від 27.06.2017 року №694/02-31, якою відмовлено у здійсненні нотаріальної дії ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 .
В подальшому постановою Луганського апеляційного суду від 21.12.2020 року у справі №428/8623/19 вказану постанову було визнано протиправною та скасовано.
Проте, позивач після скасування даної постанови повторно до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину не зверталася.
Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ним було виконано відповідні вимоги законодавства та використано встановлений законом обов'язковий позасудовий, нотаріальний порядок прийняття спадщини.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.01.2019 року у справі № 2-390/2006, зверненню до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування має передувати вирішення питання про видачу особі нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Однак, як вже було зазначено, відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано та, відповідно, матеріали справи їх не містять.
При цьому, ненадання суду доказів про неможливість оформити право власності на спадкове майно у нотаріальному порядку свідчить і про відсутність спору про право, вирішення якого і має відбуватися під час судового розгляду справи.
Лише у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За відсутності такої відмови нотаріуса у видачі свідоцтва і перешкод для його отримання немає, а тому позов не підлягає судовому розгляду (постанова Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 2-6322/04).
До того ж Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 наголосив на тому, що спори про спадкування підлягають розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, зважаючи на те, що позивач не підтвердив наявність у нього саме права власності на частку в статутному капіталі товариства у розмірі 37 % та не скористався визначеним законом нотаріальним порядком отримання свідоцтва про право на спадщину, яким би підтверджувалося виникнення у останнього права власності на спірну частку в статутному капіталі, то суд констатує, що наразі існує спадковий спір про майнове (цивільне) право позивача на неї, який підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Тобто, позивач помилково звернувся з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування до суду господарської юрисдикції.
При цьому, постановою Луганського апеляційного суду від 21.12.2020 року у справі №428/8623/19 було тільки визнано недійсною та скасовано постанову про відмову у здійсненні нотаріальної дії, але права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 на частку в статутному капіталі у розмірі 37% за останньою визнано не було.
Разом з тим, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
А тому суд погоджується з викладеною у змісті постанови Луганського апеляційного суду від 21.12.2020 року у справі №428/8623/19 мотивами суду про те, що ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 .
Позаяк, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на майно». У даному випадку внаслідок прямої дії норми ч. 3 ст. 1268 ЦК України у позивача дійсно виникло право спадщину, проте, наразі жодними документами не підтверджується виникнення у позивача права власності саме на частку в статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція» у розмірі 37%, - у зв'язку з чим суд на даний момент позбавлений можливості встановити у позивача наявність реальних речових та майнових прав на даний об'єкт.
Крім того, аналіз положень статей 1296 та 1298 ЦК України дає підстави для висновку, що документом, що підтверджує спадкові права є свідоцтво про право на спадщину, яке підтверджує перехід до спадкоємця прав та обов'язків на майно, зазначене у свідоцтві. Законодавство не обмежує право спадкоємців на оформлення свідоцтва певними строками. Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право звернутися із заявою про одержання свідоцтва у будь-який час після прийняття спадщини.
Таким чином, підтвердження права на спадщину у виді конкретних майнових прав, зокрема, права власності на частку в статутному капіталі товариства, з'явиться у позивача лише після отримання свідоцтва про право на спадщину із зазначенням у ньому відомостей про те, що спадщина складається із частки ОСОБА_2 в статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція» у розмірі 37%.
Таких правових висновків дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 13.03.2020 року у справі №924/852/19.
При цьому, за ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 ЗУ «Про нотаріат», на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з ч. 1 ст. 68 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.
Проаналізувавши положення даної норми слід дійти висновку, що саме свідоцтвом про право на спадщину підтверджується конкретний склад спадкового майна.
За таких обставин, до отримання позивачем у встановленому законом досудовому, нотаріальному порядку, свідоцтва про право на спадщину з визначенням у нього спірної частки у статутному капіталі товариства або підтвердження виникнення відповідного права у порядку цивільного судочинства не можна стверджувати про набуття позивачем права власності на відповідну частку, та, як наслідок, набуття останньою корпоративних прав на участь у діяльності ТОВ «Автосервіс і комерція».
До моменту виникнення у позивача права власності на частку в статутному капіталі товариства взагалі не можна говорити про виникнення будь-яких корпоративних відносин та розгляд інших викладених у прохальній частині позовної заяви вимог у порядку господарського судочинства.
Разом з тим, здійснюючи аналіз наявності підстав для розгляду у порядку господарського судочинства вимоги позивача про визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства, суд бере до уваги наступне.
Згідно з положеннями ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», в редакції яка була чинна до 17.06.2018 року, при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.
При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
Отже, з 09.12.2016 року року (момент відкритя спадщини після смерті ОСОБА_2 ) по 16.06.2018 включно діяла норма, яка передбачала переважне право спадкоємця на вступ до товариства та згоду учасників на його вступ, - у зв'язку з чим спадкоємець не міг набути корпоративних прав на участь в діяльності товариства без згоди останнього (установчих зборів товариства, його учасників тощо).
17.06.2018 року набрав чинності ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ч. 1 ст. 23 якого встановлює, що у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.
Отже, з 17.06.2018 року та станом на момент прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів учасників ТОВ «Автосервіс і комерція», оформленого протоколом загальних зборів учасників товариства від 19.07.2018 року, згода учасників товариства на вступ у товариство спадкоємця учасника, що помер, не вимагається.
Водночас, п. 3 Глава VIII. Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Згідно з пунктом 1.2 Статуту в редакції чинній на момент відкриття спадщини та станом на дату прийняття спірного рішення, товариство керується у своїй діяльності у тому числі Установчим договором та даним Статутом.
Тобто, норми Статуту товариства підлягають застосуванню з урахуванням положень Установчого договору, який фактично доповнює його та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до умов п. 2.4 Установчого договору, у разі смерті учасника, спадкоємець користується переважним правом на вступ у товариство, зі згоди інших учасників.
Тобто, Статутом передбачено надання згоди учасників на вступ спадкоємця (позивача по справі) до товариства.
Крім того, ч. 5 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції з 17.06.2018 року) визначено перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю. Зокрема встановлено, що у випадку, якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вступ до товариства, подається також така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.
В подальшому положення ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» щодо документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю були змінені.
Так, пп. в п. 3 ч. 5 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції з 02.11.2019 року) встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "в" цієї частини, засвідчується нотаріально, з обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Разом з таким документом подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину. На підтвердження правонаступництва юридичної особи використовуються відомості Єдиного державного реєстру, у тому числі установчі документи такої юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
З аналізу вищевикладених положень закону та статуту вбачається, що з моменту відкриття спадщини 09.12.2016 року, станом на час прийняття оскаржуваного рішення 19.07.2018 року та до моменту реєстрації змін до статуту не було передбачено права спадкоємця на автоматичний вступ до товариства внаслідок прийняття спадщини, тоді як обов'язковою була наявність згоди інших учасників товариства.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку, що прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ «Автосервіс і комерція» на час виникнення спірних правовідносин належало до компетенції вищого органу товариства.
Отже, лише після прийняття вищим органом товариства позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі міг стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство могло відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне у період з моменту відкриття спадщини та на час прийняття спірного рішення законодавство не обмежувало товариство у такому праві (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 392/1213/17).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 року у справі № 925/1321/16 зазначив, що корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.
З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 392/1213/17).
Не набуваються вони і у випадку наявності не реалізованого права на спадкування.
Так, у даному випадку враховуючи невикористання позивачем позасудового, нотаріального порядку прийняття спадщини, одержання свідоцтва про право на спадщину, яке підтверджувало б факт набуття останньою саме права власності на спірну частку в статутному капіталі товариства у відповідному розмірі, а не тільки про факт прийняття нею спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 без визначення та підтвердження конкретного переліку успадкованого майна, а також не визнання свого майнового права у випадку відмови нотаріуса у його оформленні за результатами розгляду судом у порядку цивільного судочинства спадкового спору, свідчить про не набуття позивачем права на спірну частку статутного капіталу.
Таким чином, спір у даній справі стосується не корпоративних прав позивачки, оскільки законодавством не передбачено їх автоматичного переходу у разі відкриття спадщини, а реалізації позивачкою свого права на спадкування (прийняття спадщини, визнання її цивільного, майнового права на спадкове майно) частки у статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція», належної померлому чоловікові ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У зв'язку з прийняттям відповідачем рішення від 19.07.2018 року, згідно з яким вирішено питання виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_2 та набуття товариством права власності на частку ОСОБА_2 в статутному капіталі, позивач може бути позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування усіх прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а саме, належної ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція» у розмірі 37 %, оскільки спірна частка може не увійти до спадкового майна саме у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення.
У свою чергу слід відзначити, що сам лише факт обґрунтування позивачкою своїх вимог порушенням її корпоративних прав не може свідчити про те, що спір є корпоративним. У даному випадку першочергово має бути встановлено чи наявні у позивачки корпоративні права взагалі, та лише у випадку їх наявності встановлювати чи має місце порушення таких прав.
В даному випадку, позивачка не набула корпоративних прав, а спір щодо визнання за нею права власності на частку в статутному капіталі товариства, яка за життя належала її померлому чоловіку ОСОБА_2 , може виникнути у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з певних підстав та стосуватиметься виключно її спадкових, цивільних (майнових) прав. При цьому, наразі, до моменту реалізації позивачем нотаріального порядку отримання права власності на спадкове майно, суд позбавлений можливості стверджувати про можливість відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Тобто звернення позивача до суду господарської юрисдикції з відповідним позовом з огляду на можливість порушення корпоративних прав позивача є передчасним, позаяк, спір безпосередньо стосується спадкових правовідносин.
Подібних правових висновків дійшов Північний апеляційний господарський суд у постанові від 27.02.2020 року у справі № 911/1334/19.
Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За положеннями ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Категорії справ, що відносяться до предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів визначено ст. 20 ГПК України, згідно якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України.
З огляду на викладене, до юрисдикції господарських судів віднесено саме справи, що виникають з корпоративних правовідносин.
Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин визначено ст. 167 ГК України.
Корпоративними правами, згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України, є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства, суд зазначає, що суб'єктом корпоративних прав відносно господарського товариства є саме учасник (засновник, акціонер) вказаного товариства.
До того ж, згідно з ст. 20 ГПК України, до підвідомчості господарських судів віднесено справи за участю саме учасників господарського товариства, а у спірних правовідносинах позивач такого статусу не має.
У зв'язку з цим, суд звертає увагу на положення абз. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 року № 13, відповідно до якого спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.
Отже, спір у даній справі не підвідомчий господарським судам України.
При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК не підлягає розширеному тлумаченню щодо справ, які виникають з корпоративних відносин та підлягають розгляду господарськими судами.
Разом з тим, суд ще раз звертає увагу на те, що вирішення питання про порушення корпоративних прав позивача можливе тільки після одержання останньої свідоцтва про право на спадщину або підтвердження наявності у неї права власності на спірну частку у статутному капіталі товариства у судовому порядку (вирішення спадкового спору у порядку цивільного судочинства).
Більш того, аналіз положень ч. 1 ст. 66, ч. 1 ст. 68 ЗУ «Про нотаріат» та ч. 5 ст. 17 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у їх взаємозв'язку та взаємозалежності дозволяє дійти висновку, що незалежно від факту прийняття спадщини у встановленому чинним законодавством порядку, здійснити вступ до складу учасників товариства спадкоємець може тільки після отримання свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців (зазначене узгоджується з висновками Північно-західного апеляційного господарського суду у постанові від 01.07.2020 року у справі 924/852/19).
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, оскільки корпоративних прав позивач не набула через не підтвердження отримання у порядку спадкування права власності на спірну частку в статутному капіталі товариства та відсутність згоди інших учасників товариства на її вступ до нього, а вимоги позивачки ґрунтуються на порушенні права останньої на спадкування, а саме на частку у статутному капіталі відповідача, то суд доходить висновку про те, що спір щодо наявності у позивача права власності на спірну частку стосується спадкових правовідносин, а вимога про визнання права власності останньої на частку в статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція» в розмірі 37% в порядку спадкування за законом за померли ОСОБА_2 має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Щодо вимоги позивача про визнання за нею права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Автосервіс і комерція» в розмірі 12,5 % в порядку розподілу капіталу за померлим ОСОБА_3 , суд зазначає, що дана вимога випливає з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду в суді господарської юрисдикції за правилами господарського судочинства.
За таких обставин, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем було порушено правила об'єднання позовних вимог, а саме, об'єднано в одній позовній заяві позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства (цивільного та господарського).
Як зазначалося вище, ст. 174 ГПК України передбачено, зокрема, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Таким чином, враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що заявником порушено правила об'єднання позовних вимог, що суперечить вимогам 173 ГПК України, внаслідок чого дана позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
В той же час, суд вважає необхідним і доцільним довести до відома заявника, що, відповідно до ч. 8 ст. 174 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Разом з тим, позивач одночасно з пред'явленням позову до суду подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- заборонити державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та іншим посадовим особам, які відповідно до закону наділені повноваженнями державних реєстраторів, здійснювати реєстраційні дії та вносити записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Автосервіс і комерція».
Обгрунтовуючи необхідність застосування визначеного у прохальній частині заяви заходу забезпечення позову, заявник посилається на необхідність запобігання негативним наслідкам до набрання чинності судовим рішенням у справі. Заявник вважає, що загальні збори учасників товариства, 63% статутного капіталу якого на даний час за даними ЄДРПОУ належать ОСОБА_4 , до вирішення справи по суті можуть прийняти рішення щодо остаточного розподілу частки статутного капіталу, переданого товариству в результаті виключення померлого ОСОБА_2 , реалізувати, в тому числі безоплатно передати корпоративні права та майно товариства третім особам, вчинити інші дії, що унеможливлюють виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся.
Вирішуючи питання про прийняття даної заяви до розгляду, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вимоги до форму і змісту заяви про забезпечення позову встановлені ст. 139 ГПК України. Згідно з ч. 1 даної статті, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Даною ухвалою суду вирішено позовну заяву повернути заявнику на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, у зв'язку з неправильним об'єднанням позовних вимог у цій справі, які належить розглядати в порядку різного судочинства, а забезпечення позову відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПК України потребує встановлення предмету позову та обґрунтування необхідності його забезпечення, однак, самостійне визначення судом підстав позову виходить за межі повноважень суду, оскільки вказаним правом відповідно до ст. 46 ГПК України наділений лише позивач.
А тому зважаючи на факт повернення позовної заяви з означеної вище підстави та те, що наразі суд позбавлений можливості самостійно визначити, який предмет позову буде обрано позивачем та з огляду на нього наведене обґрунтування необхідності забезпечення позову, суд доходить висновку про невідповідність поданої заяви вимогам вказаної норми.
При цьому, в порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 138 ГПК України заявником не зазначено пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 139 ГПК України, до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Підпунктом 3 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду, зокрема, заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову ставка судового збору становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень, встановлених статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", прожитковий мінімум з 01.01.2021 для працездатних осіб становить - 2 270,00 грн.
Відтак, за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову має бути сплачений судовий збір в розмірі 1 135,00 грн.
Згідно доданої до заяви квитанції №18 від 01.06.2019 року за подання до суду заяви про забезпечення позову заявником було сплачено судовий збір у розмірі 960,50 грн.
Тобто заявником не здійснено оплату судового збору у встановленому законом розмірі, недоплата становить 174,50 грн. (1 135,00 грн. - 960,50 грн.)
Наразі зазначене свідчить про недотримання заявником вимог ч. 5 ст. 139 ГПК України.
За приписами ч. 7 ст. 140 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що заява про забезпечення позову подана без дотримання вимог ст. 139 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення даної заяви заявнику на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України.
Заявник не позбавлений можливості повторно звернутися з заявою про забезпечення позову після приведення її у відповідність до вимог ст. 139 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 139, 140, 173, 174, 234 ГПК України, господарський суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс і комерція», Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області про скасування рішення загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації та визнання права власності - повернути.
Додаток: (тільки заявнику) - позовна заява б/н від 17.02.2021 року (від 19.02.2021 року за вх. № заяви 913/89/21) на « 8» аркушах з додатками на « 106» аркушах, у тому числі: квитанція №19 від 01.06.2019 року про сплату судового збору у розмірі 1 921,21 грн., всього на « 114» аркушах.
2. Роз'яснити заявнику, що згідно ч. 8 ст. 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
3. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс і комерція», Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області про скасування рішення загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації та визнання права власності - повернути.
Додаток: (тільки заявнику) - заява про забезпечення позову б/н від 17.02.2021 року (від 19.02.2021 року за вх. № заяви 422/21) на « 8» аркушах з додатками на « 3» аркушах, у тому числі: квитанція №18 від 01.06.2019 року про сплату судового збору у розмірі 960,50 грн., всього на «11» аркушах.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 22.02.2021 року та може бути оскаржена в порядку та строк встановлені ст.ст. 254-256 ГПК України.
Ухвалу суду складено та підписано 22.02.2021 року.
Суддя О.В. Тацій