ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.02.2021Справа № 910/20447/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК ТРІАДА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР"
про стягнення 1 061 896,83 грн,
Представники сторін: не з'явилися
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Тріада" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Буд-Партнер" про стягнення 1 061 896,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з за договором поставки № 325т/18 від 04.04.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2021, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов. Станом на час проведення підготовчого засіданні відзив від відповідача на адресу суду не надходив.
В судове засідання 25.01.2021 з'явився представник позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки повноважного представника суд не повідомив.
Суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі № 910/20447/20 від 28.12.2020 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Буд-Партнер" вказану в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Ольгинська, 3, м. Київ, 01001.
Відповідно до відмітки Укрпошти, поштовий конверт указаною ухвалою повернутий до суду у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, керуючись приписами ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі № 910/20447/20 від 28.12.2020 вважається врученою відповідачу.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.02.2021.
Представник позивача у судове засідання 17.02.2021 не з'явився, проте до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності. В даній заяві представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити позовну заяву.
В судове засідання 17.02.2021 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих листів із відміткою пошти про неможливість врученння у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.
При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представника відповідача перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась.
З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва установив таке.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Судом встановлено, що 04.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК Тріада" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг -Буд-Партнер» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №325т/18.
Згідно п. 1.1 договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача металопластикові вироби, а відповідач прийняти і оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
В п. 1.2 договору сторони встановили, що повне (детальне) найменування, конкретної партії товару, його номенклатура, вартість, кількість, асортимент, комплектність, та інші технічні характеристики та порядок оплати товару вказуються в рахунках - фактурах або зазначається сторонами в Специфікаціях на таку партію товару.
Згідно п. 3.1 вартість одиниці товару погоджується сторонами та зазнається в рахунках - фактурах або Специфікації до Договору.
Позивач зобов'язаний здійснити поставку першої партії товару у строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати за товар, в порядку та на умовах, визначених п.3.2.1 договору. Поставка наступних партій товару позивач зобов'язується здійснити протягом 6 (шести) місяців з дати попередньої оплати (п.2.2. Договору).
Відповідно до п. 3.2 Договору, порядок оплати за товар встановлюється наступним чином: попередня оплата у розмірі 85% вартості товару, сплачується відповідачем не пізніше ніж через 7 (сім) робочих днів з дати отримання рахунку - фактури або підписання Специфікації на товар; остаточні розрахунки між сторонами у розмірі 15% здійснюються протягом 7 (семи) робочих днів з моменту здійснення поставки товару в повному обсязі.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 1 841 504383 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000034 від 12.12.2018, №РН-000003 від 24.01.2029, №РН-000004 від 25.02.2019, №РН-000009 від 19.03.2019, належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.
Позивач зазначає, що відповідач не виконав у повному обсязі зобов'язання за договором поставки №325т/18 від 04.04.2018 в частині оплати за Товар. Відповідачем частково сплачено 900 000 грн. З урахуванням викладеного заборгованість відповідача перед позивачем становить 941 504, 83 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови договору в частині повної оплати вартості отриманого товару позивач просить стягнути з відповідача 941 504,83 грн. основного боргу.
Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак - між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Дослідивши подані позивачем документи, господарський суд встановив, що з урахуванням поставки товару на суму 1 841 504,83 грн., часткових сплат за поставлений товар, заборгованість відповідача перед позивачем складає 941 504,83 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення становить 941 504,83 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 941 504,83 грн.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 52 785,35 грн. та 67 606,65 грн. інфляційних.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних та інфляційних, приходить до висновку про їх правильність, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 52 785,35 грн. та 67 606,65 грн. інфляційних підлягають задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Буд-Партнер" (01001, м. Київ, вул. Ольгинська, 3, код ЄДРПОУ 39634258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Тріада» (18015, м. Черкаси, вул. Благовісна, 269, оф. 344, код ЄДРПОУ 34503363) 941 504 грн. 83 коп. основного боргу, 52 785 грн. 35 коп. 3% річних, 67 606 грн. 65 коп. інфляційних та 15 928 грн. 45 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.02.2021.
Суддя Т. Ю. Трофименко