ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.02.2021Справа № 910/20048/20
За позовом Приватного підприємства «Мале підприємство Сантехмонтаж»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тродар Компані»
про стягнення 115 190, 20 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне підприємство «Мале підприємство Сантехмонтаж» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до «Тродар Компані» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 115 190, 20 грн, з яких: 91 998, 00 грн попередня оплата, 4 687, 98 грн інфляційні втрати, 3 871, 81 грн 3% річних та 14 632, 41 грн пеня.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 599, 625, 655, 662, 664, 692, 693, 712, 1212 Цивільного кодексу України, ст.193, 265 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасної поставки за договором №06/09 від 12.06.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/20048/20, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
25.01.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки про рух коштів між позивачем і відповідачем та письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася, повного або часткового погашення відповідачем боргу не відбулося.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, місто Київ, Кудрявський узвіз, будинок 3-А.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.12.2020 був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі невручення рекомендованого листа з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.
Із залученого до матеріалів справи листа, у якому відповідачу направлялась копія ухвали, убачається, що даний лист, направлений за офіційною адресою місцезнаходження відповідача згідно ЄДР, був повернутий суду поштою.
Інших адрес відповідач суду не повідомляв та в ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/20048/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
12.06.2019 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір №06/09 (надалі - договір) та специфікацію до нього, відповідно до п.2.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти продукцію виробничо - технічного призначення, в подальшому «товар», на умовах дійсного договору.
Найменування, асортимент, номенклатура, кількість, якість та ціна для кожного окремого товару визначаються в специфікації (додаток №1 до договору), що є невід'ємною частиною дійсного договору, які підписуються сторонами. Поставка товару за цим договором здійснюється постачальником шляхом одноразової поставки всього об'єму товару, який зазначається у специфікації на протязі 5-ти робочих днів після 100% оплати. Товар постачається на умовах, що визначені у договорі та відповідних специфікаціях до договору (п.3.1., 4.1., 4.2. договору).
Відповідно до п.5.2. договору загальна вартість за ним складає 91 998, 00 грн, з ПДВ.
Згідно з п.9.2. договору за порушення виконання умов передбачених розділом 4 цього договору продавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення від повної вартості товару, за кожен день прострочення, до моменту повного виконання своїх зобов'язань по поставці товару.
Дійсний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині поставки товару до повного виконання зобов'язань за цим договором.
Також сторонами підписано специфікацію до договору (додаток №1), якою погоджено товар, кількість та його ціну, всього на суму 91 998, 00 грн.
Відповідачем було виставлено рахунок №12979 від 05.07.2019 на оплату товару на суму 91 998, 00 грн.
Позивачем у свою чергу 15.07.2019 перераховано відповідачу 100% від загальної суми вартості товару, що підтверджується копіями платіжних доручень №1 та №651 від 15.07.2020.
Позивач стверджує, що відповідач не здійснив поставку товару, визначеного договором та не повернув суму попередньої оплати, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існувала заборгованість з повернення суми попередньої оплати в розмірі 91 998, 00 грн, 4 687, 98 грн інфляційних втрат, 3 871, 81 грн 3% річних та 14 632, 41 грн пені.
Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини шостої статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 4.1. договору встановлено, поставка товару за цим договором здійснюється на протязі 5-ти робочих днів після 100% оплати.
Судом встановлено, що строк поставки товару за договором, враховуючи оплату 15.07.2019 є таким, що сплив 22.07.2019.
Доказів поставки товару, в тому числі в строк визначений договором, матеріали справи не містять та відповідачем в порядку встановленому ГПК України не надано.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою та другою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу . Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №911/1958/18 та від 16.06.2020 у справі №910/10958/19.
Позивач зазначає, що 26.07.2019 направив відповідачу претензію з вимогою повернути суму попередньої оплати, однак доказів направлення такої претензії матеріали справи не містять (опис вкладення та розрахунковий документ поштового відділення). Копія конверту та рекомендованого відправлення де адресатом зазначено відповідача не свідчить про направлення йому саме претензії від 26.07.2019, яка долучена до матеріалів справи.
Разом з тим, враховуючи, що доказів поставки відповідачем товару на суму 91 998, 00 грн чи повернення попередньої оплати на вказану суму матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право на пред'явлення вимоги щодо повернення попередньої оплати шляхом пред'явлення даного позову.
Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 91 998, 00 грн попередньої оплати підлягає задоволенню повністю.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 14 632, 41 грн пені розрахованої за загальний період з 22.07.2019 по 22.01.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків поставки товару передбачена в пункті 9.2. договору, згідно із яким за порушення виконання умов передбачених розділом 4 цього договору продавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення від повної вартості товару, за кожен день прострочення, до моменту повного виконання своїх зобов'язань по поставці товару.
Перевіривши розрахунок пені в сумі 14 632, 41 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при його здійснені враховано 22.07.2019, тобто останній день строку поставки.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 23.07.2019 по 22.01.2020 підлягає до стягнення пеня в сумі 14 550, 81 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Також, позивачем в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу за порушення грошового зобов'язання з повернення попереднього платежу 3% річних у сумі 3 871, 81 грн за період з 22.07.2019 по 15.12.2020 та 4 687, 98 грн інфляційних втрат за період з серпня 2019 року по листопад 2020 року.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
У контексті ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Водночас умови укладеного між сторонами договору визначають наявність у відповідача обов'язку з поставки товару, яке не є грошовим зобов'язанням.
Як вже зазначалось судом, відповідачем не було належним чином виконано зобов'язання з поставки товару у встановлений договором строк, а тому позивач реалізував своє право на звернення до суду з вимогою про стягнення з останнього попередньої оплати.
Тобто, в постачальника, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором, припиняється зобов'язання з поставки товару за цим договором та виникає грошове зобов'язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати, невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.
Разом з тим, матеріали справи не місять доказів звернення позивача до відповідача, до подання цього позову, із вимогою повернути йому попередню оплату товару, а отже прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача в заявлений позивачем період не настало, тому підстави для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат відсутні.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 91 998, 00 грн попередньої оплати та 14 550, 81 грн пені.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тродар Компані» (04053, місто Київ, Кудрявський узвіз, будинок 3-А, ідентифікаційний код 42784269) на користь Приватного підприємства «Мале підприємство Сантехмонтаж» (45400, Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Кауркова, будинок 2Б, ідентифікаційний код 30297532) 91 998 (дев'яносто одну тисячу дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 00 коп. попередньої оплати, 14 550 (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн 81 коп. пені та 1 944 (одну тисячу дев'ятсот сорок чотири) грн 31 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань