17 лютого 2021 р.Справа № 480/5763/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , П'янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 р. (постановлену суддею Шаповалом М.М.) по справі № 480/5763/20
за позовом ОСОБА_1
до Сумського науково дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України
про визнання наказів протиправними, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, в якій, з урахуванням уточнень до позовних вимог просив: визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 19.09.2018 р. № 76 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Сумського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_1 " та від 04.03.2019 р. № 17 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Сумського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_1 "; зобов'язати відповідача вчинити відповідні записи про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності в особовій справі; визнати протиправними накази відповідача від 18.06.2018 р. № 79-н "Про розподіл працівників сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують Сумського НДЕКЦ МВС України між територіальними органами з надання сервісних послуг МВС України в Сумській області" в частині залучення позивача до участі у державній реєстрації транспортних засобів у територіальному сервісному центрі № 5946 м. Суми, послідуючий наказ відповідача від 31.01.2019 р. № 21-н "Про розподіл працівників сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують Сумського НДЕКЦ МВС України між територіальними органами з надання сервісних послуг МВС України в Сумській області" в частині залучення позивача до участі у державній реєстрації транспортних засобів у територіальному сервісному центрі № 5946 м. Суми та наказ від 08.04.2019 р. № 42-н "Про віділення працівника для проведення експертизи з криміналістичного дослідження транспортних засобів" в частині визначення робочого місця позивача в адміністративній будівлі Сумського НДЕКЦ за адресою: м. Суми, вул. Промислова, 8; зобов'язати відповідача здійснити переведення позивача на попереднє місце роботи, за місцем проживання та реєстрації, до Територіального сервісного центру № 5943 м. Охтирки Регіонального сервісного центру МВС в Сумській області, з метою виконання тих же посадових обов'язків, які були покладені на позивача до переведення; зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 р. в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків звернення до суду по справі № 480/5763/20 відмовлено, в зв'язку з неповажними причинами їх пропуску. Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 480/5763/20, в зв'язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин - задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Сумського науково дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про визнання наказів протиправними, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
У судовму засіданні відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з не обґрунтованості посилання позивача, на те що він не мав змоги звернутися до адміністративного суду з позовом у встановлені законом строки, у зв'язку із незадовільним фізичним станом та перебуванням на лікуванні, виходячи з наступного оскільки поважними причинами можуть бути визнані лише такі обставини, які об'єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами, однак такі докази позивачем до суду не надано, а навпаки, встановлено, що позивач після ознайомлення з наказами продовжував працювати (за виключенням випадків нетривалої хвороби, яка підтверджується листками непрацездатності перебування на листках непрацездатності) у звичному режимі та виконувати визначені посадовою інструкцією обов'язки, тому суд визнає, що він фактично мав можливість подати позовну заяву до суду без порушення строків звернення, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позивача відсутні поважні причини щодо пропуску строку звернення до суду із оскарженням наказів відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з наступних підстав.
Відповідно до ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно із ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами слід розуміти лише і обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що з наказами Сумського НДНКЦ МВС, ОСОБА_1 ознайомлений своєчасно, а саме: з наказом від 19.09.2018 р. №76 о/с - дата ознайомлення 20.09.2018 р.; з наказом від 04.03.2019 р. № 17 о/с - дата ознайомлення 04.03.2019 р.; з наказом від 18.06.2018 р. № 79-н - дата ознайомлення 18.06.2018 р.; з наказом від 31.01.2019 р. № 21-н - дата ознайомлення 30.01.2019 р.; з наказом від 08.04.2019 р. № 42-н - дата ознайомлення 08.04.2019 р.
Разом з цим, позов направленим ОСОБА_1 на адресу суду засобами поштового зв'язку лише 01.09.2020 р., тобто із значним пропуском строку, установлений законом, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті (а.с. 78) та вхідний реєстраційний номер і дата Сумського окружного адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Проте, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не наводить будь-яких інших обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Таким чином, позов ОСОБА_1 поданий після закінчення строку, встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відсутність доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачає обов'язок суду залишити позовну заяву без розгляду, зокрема, у разі визнання судом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, після відкриття провадження в адміністративній справі, що і було вчинено судом першої інстанції у даній справі.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що у суду першої інстанції на день винесення оскаржуваної ухвали були всі підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з відсутністю доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 р. про залишення позову без розгляду - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 21, 170, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 р. по справі № 480/5763/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Я.В. П'янова
Повний текст постанови складено 19.02.2021 року