вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 760/12997/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1431/2021Головуючий у суді першої інстанції - Букіна О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
10 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Матвієнко Ю.О., Крижанівська Г.В.,
секретар Ющенко Я.М.
за участю:
представника третьої особи Топчія П.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2020 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування розпорядження,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солом'яньскої районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.02.2019 року № 140 «Про визначення місця проживання дитини».
Свої вимоги обґрунтовував тим, що Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією, як органом опіки та піклування, 21.02.2019 року прийняте розпорядження № 140 «Про визначення місця проживання дитини», яким визначено місце проживання його малолітнього сина, ОСОБА_3 , 2015 року народження, з матір'ю, ОСОБА_2 .
Позивач вважав, що вказане вище розпорядження місцевої державної адміністрації є таким, що прийняте в порушення ст.ст. 3, 5, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 5, 7, 19, 141, 161 СК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 3, 6, 7, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», а також п.п. 72, 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (далі - Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності) та п. 8 Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини (далі - Типового положення про комісію), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866.
Так, позивач посилався на те, що розглядаючи питання визначення місця проживання його малолітнього сина, ОСОБА_3 , Службою та Комісією Солом'янського району, органом опіки та піклування цього району не було дотримано встановленого порядку розгляду таких спорів, належним чином та в повному обсязі не з'ясовано та не досліджено обставини, які є обов'язковими для прийняття законного, обґрунтованого рішення, яке б в повній мірі задовольняло інтереси дитини, а саме: не підтверджено наявність спору між батьками дитини, пропозиції батька дитини щодо можливості проживання сина з ним, як батьком ОСОБА_3 , не проведено бесіди з приводу тих обставин, які зумовили звернення ОСОБА_2 із заявою про визначення місця проживання сина з нею, а також, не з'ясовано позиції батька з приводу місця проживання дитини, не проведено обстеження житлово-побутових умов проживання позивача та не перевірено спроможність позивача виховувати дитину, не з'ясовано стан здоров'я дитини, та не враховано випадки недбалого ставлення ОСОБА_2 до дитини, що створювало загрозу її здоров'ю та життю, не з'ясовано наявність наркотичної або алкогольної залежності у ОСОБА_2 , її психічного та психологічного стану, її ставлення до виконання своїх материнських обов'язкі щодо дитини, не з'ясовано майновий стан ОСОБА_2 та не підтверджена її спроможність виконувати обов'язки матері з виховання дитини та догляду за нею.
Також вважав, що органом опіки та піклування на взято до уваги та не перевірено той факт, що ОСОБА_2 безпідставно достроково вийшла на роботу з відпустки по догляду за дитиною, а через рік, у жовтні 2017 року, її було звільнено з роботи, і протягом подальшого року, до жовтня 2018 року, вона була безробітною, не перевірено доводи позивача щодо проживання ОСОБА_2 окремо від дитини та неправомірної зміни, без згоди позивача, місця проживання сина, у зв'язку з чим погіршилися його житлово-побутові умови, не з'ясовано наявність письмової згоди усіх власників та зареєстрованих у кв. АДРЕСА_1 на проживання в цій квартирі дитини.
Окрім того, звертає увагу, що розглянувши питання визначення місця проживання дитини лише в присутності матері, тобто за відсутністю позивача, органом опіки та піклування Солом'янського району м. Києва було порушено принцип рівності прав і обов'язків батьків щодо дитини та дискримінацію щодо позивача як батька дитини.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.07.2020 року у задоволенні позову відмовлено (т. 3, а.с. 81-88).
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2020 року заяву представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3005 грн. 00 коп. В іншій частині поданої заяви відмовлено (т. 3, а.с. 204-207).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Так, на думку позивача, судом першої інстанції було проігноровано всі докази, які ним надавалися на підтвердження заявлених позовних вимог, а також неправильно витлумачено та застосовано положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини (т. 3, а.с. 211-225).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16.11.2020 року цивільну справу повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків її оформлення (т. 3, а.с. 236, 237).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30.11.2020 року апеляційну скаргу на рішення залишено без руху (т. 3, а.с. 244, 245).
У грудні 2020 року до суду надійшла апеляційна скарга позивача на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2020 року, в якій він, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, просив додаткове рішення в частині задоволення заяви сторони відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати, та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог (т. 4, а.с. 1-11).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08.12.2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження додаткового рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 4, а.с. 20, 21).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18.12.2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 4, а.с. 31-33).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.12.2020 року справу за апеляційними скаргами призначено до розгляду (т. 4, а.с. 37).
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином засобами телефонного зв'язку, про що складена відповідна довікда про одержання телефонограми за номером телефону, указаним скаржником. При цьому, слід наголосити, що позивач був обізнаний про розгляд його справи судом апеляційної інстанції, про що свідчить його заява про усунення недоліків та інші матеріали справи. Будучи обізнаним про розгляд справи, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи у судовому засіданні щодо апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.
Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також строки розгляду справи та її значення для захисту прав інтересів дитини, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника третьої особи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 05.05.2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що до вересня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в квартирі, що належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та її батькові, ОСОБА_5 , яка розташована у АДРЕСА_2 .
Починаючи з кінця вересня 2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають окремо, зокрема, ОСОБА_2 разом з дитиною проживає у помешканні своїх батьків, яке знаходиться у АДРЕСА_1 .
В той же час, ОСОБА_1 мешкає у своїй квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.02.2019 року за № 140 за зверненням ОСОБА_2 було визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, ОСОБА_2 .
Так, відповідно до ст.ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Як проголошено у Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1).
Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Частиною 2 ст. 161 СК України визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до Конвенції ООН про права дитини діти мають право на належне спілкування та допомогу. Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.
Так, зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 150 СК України батьки повинні поважати дитину; ст. 155 цього ж Кодексу встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них.
При цьому, відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" для розв'язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає заяву службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст.ст. 160,161 СК України п.72 Положення, орган опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 15.12.2018 року прийняв до розгляду заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина, ОСОБА_3 , 2015 року народження.
Зі змісту заяви ОСОБА_2 від 15.12.2018 року вбачається, що підставою для звернення до органу опіки, мати дитини зазначила відмову батька дитини сприяти в питанні реєстрації малолітнього за місцем проживання.
До заяви матір'ю дитини долучено документи, необхідні для розгляду питання, вичерпний перелік яких встановлено інформаційною карткою адміністративної послуги «Видача копії розпорядження про визначення місця проживання малолітньої дитини», затвердженої розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.12.2016 року за №1011.
З матеріалів справи встановлено, що на момент подання матір'ю дитини заяви про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 разом з сином мешкали за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Солом'янського району м. Києва та підтверджено актом обстеження житлово-побутових умов від 19.11.2018 року, складеного працівниками служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.
Про розгляд питання щодо визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, позивача було повідомлено та запрошено на засідання комісії 17.01.2019 листом відповідача від 26.12.2018 року №108/24-4658, який позивач отримав особисто 29.12.2018 року.
Відповідно до заяви позивача від 16.01.2019 року розгляд зазначеного питання перенесено для надання йому часу для підготовки та збору документів.
Як вбачається зі змісту поданої заяви від 16.01.2019 року, позивач заперечував щодо визначення місця проживання сина з матір'ю.
Разом з цим, документів щодо виконання ним батьківських обов'язків та, відповідно, документів, у підтвердження своїх доводів щодо необґрунтованості вимог, ОСОБА_2 , ним надано не було.
Крім того, з заявами та необхідним переліком документів щодо визначення місця проживання сина із позивачем до органу опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та/чи до суду, позивач не звертався.
Також, як вбачається з матеріалів справи, про дату та час наступного засідання, яке відбулось 07.02.2019 року, позивача було повідомлено в телефонному режимі 18.01.2019 року та листом служби від 17.01.2019 № 108/24-250, який було отримано членом сім'ї позивача 29.01.2019 року.
Однак, 06.02.2019 року позивач повторно подав заяву та просив перенести розгляд питання, посилаючись на його зайнятість на роботі.
07.02.2020 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації зазначене питання було розглянуто у присутності матері дитини.
При цьому, як свідчать матеріали справи, зокрема, протокол засідання від 07.02.2019 року та надані до суду матеріали справи ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини, пояснення та письмові звернення, які надавалися позивачем були враховані комісією в ході розгляду спірного питання.
Як вбачається з висновку служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації, комісія, виходячи з наявних матеріалів справи та інтересів малолітньої дитини вбачала за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 .
Враховуючи рекомендації комісії органом опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю, про що видане розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.02.2019 року №140 «Про визначення місця проживання дитини», копія якого позивачу була надіслана листами від 22.02.2019 року №108/24/С- 273841 та №108-108/С-287/1-720.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що розглядаючи питання визначення місця проживання його малолітнього сина, ОСОБА_3 , Службою та Комісією Солом'янського району, органом опіки та піклування цього району не було дотримано встановленого порядку розгляду таких спорів, належним чином та в повному обсязі не з'ясовано та не досліджено обставини, які є обов'язковими для прийняття законного, обґрунтованого рішення, яке б в повній мірі задовольняло інтереси дитини.
Разом з тим, відповідно до положень ст. 81 ЦПК України обов'язки доказування і подання доказів кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з приписами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Проте, жодних належних та допустимих доказів того, що вказане вище розпорядження є таким, що прийняте в порушення вимог чинного законодавства та не відповідає інтересам дитини, позивачем не надано.
Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, при вирішенні спірного питання, у відповідності до ст. 161 СК України та п. 72 Порядку працівниками служби проведено бесіду з батьками, зокрема матір'ю дитини; відвідано дитину за місцем проживання, про що складено відповідний акт обстеження від 19.11.2019 року; Солом'янським районним у місті Києві центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснено оцінку потреб сім'ї ОСОБА_2 , що підтверджується актом та висновком, який є додатком №1 до акту оцінки потреб сім'ї 28.01.2019 року; з'ясовано ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного із батьків, що підтверджується висновком психологічного обстеження, наданого психологом Міського центру 26.12.2019 року); з'ясовано вік дитини та стан її здоров'я.
Також, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача щодо прийняття оскаржуваного рішення за його відсутністю суттєво вплинуло на результати оскаржуваного рішення та порушило права позивача, є необґрунтованими, оскільки доказів на спростування того, що проживання дитини з матір'ю суперечить інтересам дитини чи несе загрозу її життю, суду надано не було.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення в інтересах дитини.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції вимог ст. 141 ЦПК України при ухваленні додаткового рішення, слід зазначити наступне.
Як встановлено ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідно заяву.
Частиною 12 статті ЦПК України встановлено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того чи заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За приписами ч.3ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, про захист прав людини заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №301/1894/17.
Так, оскаржуючи додаткове рішення в частині задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач, серед іншого, посилався на порушення третьою особою строків та порядку для такого звернення.
Проте, вказані посилання апелянта є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2020 року у судовому засіданні під час судових дебатів представником третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_4 було зроблено усну заяву про надання протягом 5 днів після ухвалення рішення доказів про розмір витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, а 21.07.2020 року, тобто у строк, встановлений процесуальним законом, - подано до суду відповідну заяву.
Крім того, колегія суддів вважає необгрунтованими посилання відповідача на те, що договір, на підставі якого ОСОБА_4 надавав правничу допомогу третій стороні у даній справі, втратив чинність, оскільки, як вбачається, 17.08.2019 року між адвокатом Топчієм П.І. та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) від 01.02.2020 року про представництво та захист останньої у Солом'янському районному суді м. Києва та Київському апеляційному суді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування розпорядження № 140 від 21.02.2019 року.
Також, в матеріалах справи міститься детальний опис робіт від 16.06.2020 року, акт на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.07.2020 року та копія платіжного доручення № 57154660 від 17.07.2020 року, згідно з яким третя особа сплатила на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 5 000 грн. 00 коп. згідно з договором про надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) від 01.02.2020 року у справі № 760/12997/19.
Тобто, ураховуючи наведені положення процесуального законодавства, дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи, ціну позову та значення справи для сторони, кількість судових засідань, присутність на них адвоката відповідача, а також тривалість судових засідань, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що третя особа має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 005 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, ухвалюючи рішення та додаткове, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
При цьому, у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2020 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2020 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування розпорядження - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 17 лютого 2021 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді Ю.О. Матвієнко
Г.В. Крижанівська