ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 лютого 2021 року м. Київ № 640/114/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами
за позовом ОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
про скасування рішень, зобов'язання вчинити дії
Прийняв до уваги наступне :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою (з урахуванням заяви від 22.01.2020), в якій просить стягнути з Офісу Генерального прокурора 64 027,58 грн вихідної допомоги в зв'язку зі звільненням.
Позивач вважає, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку є протиправною, порушує його права, гарантовані Конституцією України та чинним законодавством, через що вони мають бути поновлені шляхом зобов'язання відповідача здійснити виплату на його користь вихідної допомоги при звільненні.
Ухвалою суду від 29.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що позивача звільнено з посади прокурора відділу забезпечення позовної діяльності управління організації представництва Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачено виплату вихідної допомоги. Крім того, стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відтак, при звільненні позивач не набула права на отримання вихідної допомоги.
09.04.2020 позивачем подано заяву про зміну предмета позову № 03-14/648303/20.
11.06.2020 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог № 03-14/79368/20.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову тощо). Тобто, збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір заявлених вимог.
Разом з тим, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не зазначалося в позовній заяві.
Із змісту заяви судом встановлено, що позивачем заявлено нову додаткову вимогу, що не відповідає меті інституту збільшення розміру позовних вимог.
Відтак подані заяви не підлягають розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури. Утім, наказом Генерального прокурора України від 21.11.2019 №1673ц ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора відділу забезпечення позовної діяльності управління організації представництва Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 25 листопада 2019 року.
Цим же наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Вказує, що на неодноразові звернення стосовно виплати вихідної допомоги, Генеральна прокуратура України не вчинила жодних дій.
Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, вважаючи своє право порушеним, звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон №1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.
Також, частиною п'ятою статті 40 КЗпП України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Частиною п'ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.
Такої правової позиції дотримується й Верховний Суд, про що вказано, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а.
Також Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, оскільки ним не було подано у встановлений строк заяву до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Відповідно до п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом №1697-VII.
При цьому, з аналізу положень Закону № 1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Випадки виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору визначені статтею 44 КЗпП України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.
З викладеного слідує, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.
Однак, позивача було звільнений виключно з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно не виплачено позивачу при звільненні вихідну допомогу, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач у даній справі виконав покладений на нього чинним законодавством обов'язок.
Оскільки у позові ОСОБА_1 відмовлено повністю відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити повністю.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, будинок 13/15, Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051)
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій