ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
18 лютого 2021 року справа №640/17148/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доМіністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, МО України)
третя особаІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - третя особа)
про1) визнання протиправним та скасування рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_2 , викладене у пункті 4 протоколу комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 березня 2020 року №41; 2) зобов'язання відповідача призначити та виплатити передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_2 , у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня року, в якому здійснюватиметься виплата батьку - ОСОБА_3
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю його сина - військовослужбовця Збройних Сил України під час виконання ним обов'язків військової служби, оскільки смерть настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, і судову практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Ухвалою від 03 серпня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/17148/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі у справі Хмельницький обласний військовий комісаріат в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Суд встановив, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_2 , батьку - ОСОБА_3 , однак відповідно до наданих позивачем доказів та по тексту позовної заяви батьком загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 є позивач ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач в прохальній частині позовної заяви допустив описку, а позовні вимоги включають прохання призначити та виплатити, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_2 , у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня року, в якому здійснюватиметься виплата батьку - ОСОБА_1 .
Третя особа надала пояснення, в яких оскаржуване рішення вважає правомірним та просить відмовити у задоволенні позовних вимог і повідомила, що Хмельницький обласний військовий комісаріат направив висновок з відповідним пакетом документів на розгляд комісії МО України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги; за результатом розгляду поданих документів комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, про що третя особа повідомила позивача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки смерть ОСОБА_2 є наслідком виконання ним обов'язків військової служби в стані алкогольного сп'яніння, що відповідно до пункту 1 статті 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є підставою для відмови у виплаті членам його сім'ї грошової допомоги; позивач не подав документи, які свідчать про те, що загибель (смерть) військовослужбовця не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій, зокрема, у стані алкогольного сп'яніння; позивач звернувся до відповідача із заявою про реалізацію свого права на отримання одноразової грошової допомоги після спливу законодавчо визначеного трирічного строку з дня виникнення такого права.
Відповідач разом із відзивом на позовну заяву надав клопотання про залучення Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у справі №240/3054/20 за позовною заявою ОСОБА_4 .
Виходячи з того, що позивачем у справі є ОСОБА_1 та відповідно до змісту поданих сторонами документів, суд дійшов висновку, що відповідач помилково долучив вказане клопотання до відзиву.
Позивач надав відповідь на відзив, у якому заперечує проти аргументів відповідача та зазначає, що:
- загибель ОСОБА_2 не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного сп'яніння, а є наслідком вчинення щодо нього умисного злочину, що підтверджується вироком Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2018 року у справі №229/3086/16-к;
- в якості документів, які свідчать про причини і обставини смерті ОСОБА_2 разом із заявою на виплату одноразової грошової допомоги надавалися: копія вироку Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2018 року у справі №229/3086/16-к, копія постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №229/3086/16-к, копія акта службового розслідування, затвердженого командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 03 листопада 2016 року, копія лікарського свідоцтва про смерть від 05 травня 2016 року №90, копія висновку судово-медичного експерта від 05 травня 2016 року №83, витяг з протоколу ЦВЛК від 07 лютого 2020 року;
- документ про причини та обставини смерті не обов'язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи;
- остаточне рішення за розглядом кримінальної справи прийнято Верховним Судом 26 лютого 2020 року, після чого посадові особи Старосинявського районного військового комісаріату погодились направити документи до розпорядника коштів, тобто затягування з направленням документів було викликано, виключно довготривалим процесом досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.
Відповідач надав заперечення на відзив, в якому повторно обґрунтував свої заперечення проти позовних вимог.
Ухвалою від 02 вересня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 є членом сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ), а саме батьком, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 20 листопада 1973 року серії НОМЕР_2 та копією паспорта позивача серії НОМЕР_3 , виданого Первомайським РВ УДМС України в Миколаївській області 17 вересня 2014 року.
ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 та з 02 вересня 2015 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою, виданою військовою частиною НОМЕР_1 від 11 жовтня 2015 року №2/41103.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 22 червня 2016 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В лікарському свідоцтві про смерть від 05 травня 2016 року №90 судово-медичним експертом ОСОБА_5 встановлена така причина смерті: травматичний субарахноїдальний крововилив, відкритий перелом основи черепу.
Висновком експерта від 03 червня 2016 року №83 встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала від тупої травми голови з переломом основи черепа, яка ускладнилась крововиливом під м'які мозкові оболонки, в шлуночки і речовину головного мозку, набряком мозку, що спричинило зупинку функції центральної нервової системи, серцевої діяльності і дихання.
Відповідно до акта службового розслідування, затвердженого командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 03 листопада 2016 року встановлено, що смерть сержанта ОСОБА_2 настала під час виконання обов'язків військової служби та не пов'язана із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння чи навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень.
Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2018 року провадження №1-кп/229/55/2018, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року, встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_2 стоїть у причинному зв'язку з ушкодженнями, спричиненими умисними діями обвинуваченого ОСОБА_6 (далі по тексту - ОСОБА_6 ) і настала в результаті травматичного субарахноїдального крововиливу та відкритого перелому основ черепу та визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_2 .
Для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 позивач звернувся із заявою від 23 грудня 2019 року до Старосинявського районного військового комісаріату.
У відповідь на заяву позивача Хмельницький обласний військовий комісаріат в листі від 23 березня 2020 року №14/2275/15 повідомив, що комісія МО України дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі по тексту - Комісія) рішенням, викладеним у формі протоколу від 13 березня 2020 року №41, затвердженого Міністром оборони України 16 березня 2020 року, відмовила у призначенні одноразової грошової допомоги батьку загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовців , військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 поширюється, в тому числі, на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовців - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби.
Випадки, коли призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються встановлені пунктом 1 статті 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічні положення закріплені в пункті 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі по тексту - Порядок №975).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп'яніння. Сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння на час настання смерті не є підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги його членам сім'ї.
Тобто, на думку суду, в такому випадку необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між станом сп'яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).
Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №813/4502/17 та від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а.
Як встановлено судом, смерть ОСОБА_2 настала від тупої травми голови з переломом основи черепа, яка ускладнилась крововиливом під м'які мозкові оболонки, в шлуночки і речовину головного мозку, набряком мозку, що спричинило зупинку функції центральної нервової системи, серцевої діяльності і дихання та, відповідно до акту службового розслідування, настала під час виконання обов'язків військової служби, не пов'язана із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння чи навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень.
Крім того, вироком Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2018 року провадження №1-кп/229/55/2018, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року, ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.
У вказаному вироку встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні свою провину частково визнав, та пояснив, що 22 квітня 2016 року він разом зі своїм раніше знайомим військовослужбовцем ОСОБА_7 поїхав в с. Суха Балка з метою відпочити. В ніч з 22 квітня 2016 року на 23 квітня 2016 року приблизно 24 годині відвіз товариша до опорного пункту, який знаходиться біля с. Шуми на автомобілі ВАЗ 2106. Повертаючись назад та проїжджаючи повз пропускний пункт військової частини НОМЕР_1 , він під'їхав до посту і побачив чергового військовослужбовця ОСОБА_2 , який спав на посту в стані сильного алкогольного сп'яніння. Почавши його будити, почув нерозбірливу мову, після чого, знаходячись в стані злості та хвилювання, почав наносити йому удари руками та ногами по різним частинам тіла. Пізніше зателефонував своєму співслужбовцю, якому повідомив, що черговий військовослужбовець знаходиться в стані сильного алкогольного сп'яніння. Після чого на пост прийшов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які забрали вогнепальну зброю. Він стягнув ОСОБА_2 з чергового приміщення на вулицю, де стояв автомобіль ВАЗ 2106, і поклав його до багажника з метою провчити його, вивізши його за межі розташування військової частини та прив'язавши до дерева. Приїхавши до свого знайомого ОСОБА_9 , який знаходився в с. Суха Балка м. Торецька в гостях у Грановських, попросив його допомогти йому, на що отримав згоду. Приїхавши на раніше не знайоме місце поблизу с. Суха Балка, вони разом з Цимбалістим витягли з багажника ОСОБА_2 та поклали біля машини. ОСОБА_9 відійшов в сторону, а ОСОБА_2 , підвівшись на ноги, сперся на багажник та щось відповів. В цей час, відчувши гнів, він знову почав йому наносити удари кулаками та ногами, та взявши поруч палку, наніс йому приблизно два удари палицею, після чого відтягнув його від машини та покинув.
Смерть потерпілого ОСОБА_2 стоїть у причинному зв'язку переліченими вище ушкодженнями і настала в результаті травматичного субарахноїдального крововиливу та відкритого перелому основ черепу.
Отже, зазначеними документами підтверджується, що смерть загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 настала під час виконання службових обов'язків військової служби внаслідок одержання, тілесних ушкоджень, нанесених сержантом ОСОБА_6 та не є наслідком перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, оскільки ним не вчинялось певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до події, що спричинила його загибель.
З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги твердження відповідача, що позивач не подав документи, які свідчать про те, що загибель (смерть) військовослужбовця не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій, зокрема, у стані алкогольного сп'яніння, оскільки законодавством чітко не визначено, який конкретно документ має бути поданий заявником про те, що загибель (смерть) військовослужбовця не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій, у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства, а тому до уваги мають бути взяті всі інші достовірні документи.
Також, суд при вирішення спору враховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України.
Щодо розміру виплати одноразової грошової допомоги суд зазначає таке.
В частини дев'ятій статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком №975.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Отже, порядок виплати одноразової грошової допомоги та розмір їх виплати визначаються нормами чинними на день виникнення права на отримання грошової допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі №127/12061/17.
Як встановлено судом, відповідно до свідоцтва про смерть, день смерті ОСОБА_2 01-02 травня 2016 року.
Пунктом «а» частини першої статті 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на дату виникнення права на отримання позивачем одноразової грошової допомоги, визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Згідно із підпунктом 1 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на дату виникнення права на отримання позивачем одноразової грошової допомоги, одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби.
Судом встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала під час виконання обов'язків військової служби.
Аналогічна норма міститься в пункті 5 Порядку №975, в редакції чинній на дату виникнення права на отримання позивачем одноразової грошової допомоги, відповідно до якої одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Таким чином, позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі, а саме - станом на 01 травня 2016 року.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивач не скористався своїм правом і не звертався до уповноваженого органу за отриманням одноразової грошової допомоги у визначений законом суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 8 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Хмельницького обласного військового комісаріату через Старосинявський районний військовий комісаріат 23 грудня 2019 року.
Проте, позивач стверджує, що він неодноразово звертався до Старосинявського районного військового комісаріату за місцем його проживання з клопотанням направити необхідні документи до розпорядника бюджетних коштів для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, на які отримав роз'яснення, що документи будуть направлені після прийняття остаточного судового рішення в кримінальному провадженні.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи такі звернення позивача відсутні, проте, відповідач та третя особа не спростовують зазначеного.
Разом з тим, Дружківським міським судом Донецької області вирок у кримінальній справі №229/3086/16-к (кримінальне провадження №1-кп/229/55/2018) винесений 02 жовтня 2018 року, який залишений без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року.
Отже, остаточне судове рішення, яким встановлені обставини, підстави загибелі (смерті) військовослужбовця ОСОБА_2 та відсутність причинно-наслідкового зв'язку між станом сп'яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю) прийнято 26 лютого 2020 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги після спливу трирічного строку з дня смерті його сина ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З наведеного вище можна дійти висновку, що у випадку, коли суб'єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
При цьому, слід зазначити, якщо дії відповідного органу визнані судом протиправними, а іншого варіанта поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб, на дату загибелі (смерті) - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність його поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_2 , викладене у пункті 4 протоколу комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 березня 2020 року №41.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв'язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_2 , у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті) - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 );
Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022);
Хмельницький обласний військовий комісаріат (29000, м. Хмельницький, вул. Героїв Майдану, буд. 64; ідентифікаційний код 08202826).
Суддя В.А. Кузьменко