10 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 923/640/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
представників учасників справи:
позивача - Бєлкіна Л.М. (адвокат);
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дім марочних коньяків «Таврія»
на рішення Господарського суду Херсонської області
(суддя - Нікітенко С.В.)
від 20.12.2019
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Будішевська Л.О., судді: Таран С.В., Поліщук Л.В.)
від 24.09.2020
у справі за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства «Дім марочних коньяків «Таврія»
про визнання недійсними рішень Наглядової Ради товариства,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У липні 2019 року 30 липня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Дім марочних коньяків «Таврія» (надалі - ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія», відповідач) про визнання недійсним рішення Наглядової Ради ПАТ «Дім марочних коньяків «Таврія» щодо включення у перелік питань разом з проектом рішень, включених до проекту порядку денного, пункту 8 проекту рішення річних загальних зборів акціонерів, які відбулись 26 квітня 2019, про попереднє надання згоди на вчинення Товариством та дочірніми підприємствами значних правочинів та надання відповідних повноважень та визнання недійсним рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Дім марочних коньяків «Таврія», оформлених Протоколом №1 від 26 квітня 2019 року, в частині пунктів 2-8 цього протоколу.
1.2. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на такі обставини:
- рішення загальних зборів по пунктах 2-7 рішень щодо підсумовування результатів господарської діяльності ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія» прийняті в порушення частини 1 статті 12 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;
- Наглядова рада 11.03.2019 неправомірно винесла питання «Про попереднє надання згоди на вчинення Товариством та дочірніми підприємствами значних правочинів та надання відповідних повноважень», оскільки обізнаність у сутності цих правочинів не дозволяє ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія» застосувати частину 3 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства»;
- ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія», всупереч статті 36 Закону України «Про акціонерні товариства», перешкоджало позивачу у можливості ознайомитись з документами, які мають значення для прийняття рішень порядку денного зборів. Недотримання акціонерним товариством порядку підготовки до проведення зборів, зокрема, ненадання можливості ознайомитися з документами зборів, є самостійною підставою для визнання відповідних рішень зборів недійсними.
1.3. Заперечуючи проти задоволення позову, ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія» зазначило, зокрема, що спірні рішення прийняті без порушення вимог частини 3 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства», а зміст правочинів не міг бути відомий відповідачу, оскільки необхідність їх підписання протягом року може виникати в процесі фінансово-господарської діяльності товариства. Також відповідач зазначає, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином питання п.п. 2-8 порядку денного порушують його права та законні інтереси. Зазначеними пунктами порядку денного загальним зборам пропонувалося розглянути та затвердити звіт про фінансово-господарську діяльність, звіт Наглядової ради товариства про діяльність у 2018 році, про визнання роботи товариства та Наглядової ради задовільною, затвердження річного звіту товариства та розподіл прибутку тощо.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 у справі № 923/640/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020, позовні вимоги задоволено повністю.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов таких висновків:
- Наглядова рада ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія» неправомірно винесла питання про попереднє надання згоди на вчинення товариством та дочірніми підприємствами значних правочинів, оскільки зміст договорів та доповнень відповідачу був відомий, тобто відповідач був обізнаний у сутності правочинів, на які надавалась попередня згода;
- частина 3 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачає надання попередньої згоди тільки щодо правочинів, що вчиняються саме акціонерним товариством. Надання попередньої згоди що правочинів, які вчиняються дочірніми підприємствами, цієї нормою не передбачено. Крім того, для застосування частини 3 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» необхідна наявність одночасно трьох умов: на дату проведення зборів невідомо, які правочини вчиняються; правочини повинні вчинятися саме акціонерним товариством; повинна бути встановлена їх гранична сукупна вартість;
- відповідач не складав консолідовану фінансову звітність і не виносив її на затвердження зборів. Акціонерам перед зборами була надана лише річна інформація емітента цінних паперів та «Основні показники фінансово-господарської діяльності емітента», тому 26.04.2019 збори акціонерів прийняли незаконне рішення по пунктах 2-7 на підставі недостовірної фінансової звітності;
- відповідачем у справі не доведено дотримання ним, визначеного статтею 36 Закону України «Про акціонерні товариства», обов'язку з надання позивачу можливості ознайомитись з документами, необхідними для прийняття 26.04.2019 рішень з питань порядку денного, що є самостійною підставою для визнання відповідних рішень зборів недійсними.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
3.1. 29.10.2020 ПрАТ «Дім марочних коньяків «Таврія» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 у справі № 923/640/19, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
3.2. Підставою касаційного оскарження судового рішення в уточненій касаційній скарзі заявник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 2 частини 1 статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства», тому що, на думку заявника, підлягала застосуванню частина 3 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 21.05.2013 у справі № 07/5026/796/2012 та від 11.04.2018 у справі № 914/940/17 щодо можливості застосування акціонерним товариством правового механізму рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів у тому разі, якщо на момент проведення загальних зборів акціонерів відсутні відомості, які саме правочини будуть укладені та невідомі їх суттєві умови; стверджує, що у цих постановах Верховного Суду викладено також правову позицію, що прийняття загальними зборами акціонерів рішення про надання згоди на вчинення значного правочину кореспондує обов'язок виконавчого органу товариства вчинити конкретний значний правочин;
- неправильне застосування норми пункту 6 Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 № 1655, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 686/18993/17-ц, оскільки цей нормативно-правовий акт, на думку заявника, взагалі не регулює правовідносини між сторонами у справі та не повинен застосовуватися в цій справі;
- неправильне застосування норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 щодо способу захисту порушеного права.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти її задоволення заперечує та просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Позиція Верховного Суду
4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
4.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.3. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
4.4. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
4.5. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
4.6. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
4.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
4.8. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах № 07/5026/796/2012, № 914/940/17, № 686/18993/17-ц, № 912/1856/16 та № 910/11511/18, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
4.9. У справі № 07/5026/796/2012 за позовом акціонера до товариства про зобов'язання здійснити обов'язковий викуп належних позивачу простих іменних акцій у кількості 370000 штук, Вищий господарський суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове, яким позов задовольнив повністю .
4.10. Верховний Суд України не погодився з прийнятим рішенням та зазначив, що Вищий господарський суд України дійшов неправильного висновку, що голосування проти прийняття загальними зборами рішення про попереднє схвалення значних правочинів, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства», є підставою для здійснення обов'язкового викупу належних акціонерові акцій, якщо він цього вимагає.
4.11. Верховний Суд України скасовуючи постанову суду касаційної інстанції вказав, що законодавець розмежовує поняття «рішення про вчинення значного правочину», а також «рішення про попереднє схвалення значних правочинів». При цьому, прийняття загальними зборами акціонерів рішення про вчинення значного правочину кореспондує виконавчому органу товариства обов'язок вчинити конкретний значний правочин. У той же час, прийняття загальними зборами акціонерів рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть ним вчинятися протягом року, означає лише згоду на можливість вчинення значних правочинів у майбутньому. І це не має наслідком реального настання юридичного факту, з яким закон пов'язує виникнення в акціонерного товариства обов'язку здійснити викуп акцій акціонера.
4.12. У справі № 914/940/17 акціонер звернувся з позовом, зокрема, до ПАТ про визнання укладеним договору купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів) у редакції, запропонованій акціонером ПАТ щодо обов'язкового викупу належних йому простих іменних акцій ПАТ. Судами першої та апеляційної інстанцій цю позовну вимогу задоволено. Скасовуючи судові рішення у цій частині та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, КГС ВС зазначив таке.
4.13. Закон України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на 15.04.2014) встановлює різні правові механізми регулювання, наведені у статтях 68 та 70 цього Закону. Позовні вимоги у справі, що розглядається, стосуються ситуації, яка регулюється нормами статті 68 зазначеного Закону.
4.14. Пунктом 2 частини першої статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення загальних зборів від 15.04.2014 про попереднє схвалення значного правочину) передбачено, що кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу АТ належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про вчинення товариством значного правочину.
4.15. Відповідно до частини третьої статті 70 названого Закону, якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться АТ у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості.
4.16. Таким чином, обов'язковий викуп акцій може застосовуватися тільки тоді, коли загальними зборами прийнято рішення про вчинення значного правочину (а не попереднє схвалення значного правочину).
4.17. З огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 у справі № 07/5026/796/2012, Верховний Суд у справі № 914/940/17 зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що голосування проти прийняття загальними зборами рішення про попереднє схвалення значних правочинів відповідно до пункту 2 частини першої статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» є підставою для здійснення обов'язкового викупу належних акціонерові акцій, якщо він цього вимагає, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
4.18. У справі, що переглядається, на відмінну від справ № 07/5026/796/2012 та № 914/940/17, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач був обізнаний у сутності правочинів, на вчинення яких загальними зборами було надано згоду на їх попереднє схвалення. Тобто, у цій справі суди встановили, що прийняте на загальних зборах рішення не було рішенням про попереднє схвалення значного правочину в розумінні частини 3 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства», а тому правові висновки щодо відсутності підстав для здійснення обов'язкового викупу акцій у випадку попереднього схвалення значного правочину, які викладені у справах № 07/5026/796/2012 та № 914/940/17, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
4.19. У справі № 686/18993/17-ц предметом спору було стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
4.20. У справі № 686/18993/17-ц Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції вказавши, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
4.21. У постанові від 03.04.2019 у справі № 686/18993/17-ц, при вирішенні спору про стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішив, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
4.22. Тобто правовідносини у справі № 686/18993/17-ц та справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та нормативно - правовим регулюванням спірних правовідносин.
4.23. Посилання заявника на те, що задоволення позовних вимог не призводить до об'єктивного поновлення прав позивача, а лише спричинює дестабілізацію суб'єкта господарювання на ринку та призводить до репутаційних втрат а також, на не врахування судами попередніх інстанцій правових позицій щодо наявності чи відсутності порушеного права та щодо ефективно обраного способу захисту, які викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, є неправильним з огляду на таке.
4.24. У справі № 912/1856/16 предметом спору було визнання недійсними рішень відповідача про відмову у поновленні договору оренди землі, визнання поновленим строком на 10 років договору оренди землі та визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.
4.25. Так, у вказаній справі Верховний Суд погодився з постановою апеляційного господарського суду, якою було скасовано рішення Господарського суду Кіровоградської області від 13.06.2017 про задоволення позову в частині визнання поновленим строком на 10 років договору оренди, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. В решті рішення Господарського суду Кіровоградської області від 13.06.2017 залишено без змін.
4.26. Суд касаційної інстанції погодився з висновком про відмову в задоволенні позову, оскільки у зв'язку з поділом земельних ділянок, які були предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об'єктивно відбулась зміна меж земельних ділянок та їх площі, припинилось існування цих земельних ділянок в дійсних межах, що унеможливило ефективний захист прав позивача шляхом поновлення договору оренди, укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди.
4.27. У справі № 910/11511/18 Верховний Суд вказав, що звертаючись з позовною вимогою про визнання правочину - договору про надання професійної правничої допомоги удаваним, позивач не обґрунтовував свої вимоги тим, що правочин, який насправді вчинили сторони, є таким, що порушує вимоги чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним або є нікчемним в силу вимог закону.
4.28. У зазначеній справі суд касаційної інстанції, посилаючись на статтю 16 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним. Верховний Суд зазначив, що оскільки у справі № 910/11511/18 предметом спору було визнання правочину удаваним і з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним позивач не звертався, то обраний останнім спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним.
4.29. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору по суті не надавали жодних висновків з посиланням на статтю 16 Цивільного кодексу України щодо обраного позивачем способу захисту.
4.30. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційні скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.31. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
4.32. З огляду на те, що висновки у справах № 07/5026/796/2012, № 914/940/17, № 686/18993/17-ц, № 912/1856/16, № 910/11511/18 та у справі, що переглядається, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Дім марочних коньяків «Таврія» на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 у справі № 923/640/19.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Дім марочних коньяків «Таврія» на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 у справі № 923/640/19 закрити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Кролевець
Л. Стратієнко