вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.02.2021м. ДніпроСправа № 904/6716/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської Ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Адресъ", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за Договором про постачання теплової енергії № 473 від 28.09.2009
Без виклику (повідомлення) учасників.
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Адресъ» заборгованості за Договором про постачання теплової енергії № 473 від 28.09.2009 у сумі 314 618,39 грн., яка складається з суми основного боргу - 272 311,44 грн., 15 693,79 грн. - 3% річних, 20 966,86 грн. - інфляційних втрат та 5 646,30 грн. - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору №473 про постачання теплової енергії від 28.09.2009, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги з теплопостачання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2020, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач відзив на позов не надав, ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: м. Дніпро, вул. Дзержинського, б. 15 Б-2, квартира 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
Також Відповідач правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору, встановлення факту постачання теплової енергії, встановлення факту невиконання відповідачем умов договору в частині оплати теплової енергії та правомірності вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2009 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Адресъ" (далі - Споживач, Відповідач) укладено договір № 473 на відпуск теплової енергії для потреб опалення (далі - договір).
Згідно із розділом 1 вказаного договору, Постачальник здійснює відпуск теплової енергії для потреб центрального опалення Споживачу по його об'єктах, розміщених за адресами: вул. Дзержинського,15б, кВ.1; 5; 5-А від джерела теплопостачання: вул. Дзержинського,19/21.
Відповідно до п.2.1. договору, Постачальник (позивач у даній справі) надає Споживачу (відповідачу) теплову енергію у вигляді гарячої води в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору з дотриманням споживчих властивостей, якісних показників і режимів:
- центральне опалення:
- безперебійне теплопостачання протягом усього опалювального періоду, який відповідно до вимог БНіП 2.01.01.-82 «Будівельна кліматологія і геофізика» починається при стоянні середньодобової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб +8°С (восени) і закінчується при підвищенні середньодової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб +8°С (навесні) на підставі розпорядження органів місцевого самоврядування; для місця Дніпропетровська опалювальний період становить 175 діб, у випадку збільшення опалювального періоду вартість додаткових днів сплачується окремо;
- внутрішня температура повітря залежить від призначення громадських будівель та приймається згідно БНіП.
Додаток № 1 є невід'ємною частиною цього договору і не може бути змінений у односторонньому порядку.
Ціна одиниці теплової енергії згідно тарифів, затверджених Рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.05.2009 р. № 1345 складає (разом з ПДВ) - 744,50 грн. (ч.5. договору).
Згідно п.6.1. договору, споживач щомісячно здійснює оплату за теплову енергію у розмірі 80% від планового місячного нарахування.
Споживач зобов'язаний щомісячно, до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим, отримати рахунок за фактично надані послуги. Кінцевий розрахунок споживач здійснює до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим шляхом безготівкового перерахування або через касу постачальника (п.6.2 договору).
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012 року та вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії, про припинення не буде письмової заяви однієї із сторін (п.10.1, п.10.6 договору).
31.10.2013 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Адресъ" укладено додаткову угоду до спірного договору, в якій сторони, у зв'язку з виникненням обставин, які впливають на витрати, необхідні для виконання обов'язків за договором про постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання на діючих умовах, а саме , на підставі змін планової середньої температури (tс.о = - 0,2є) зовнішнього повітря, та кількість діб (172) в опалювальному періоді для міста Дніпропетровська, згідно ДСТУ-Н Б В.1.-27:2010, а також згідно Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21.08.2013 за № 333 про затвердження норм споживання теплової енергії, відповідно до статей 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, керуючись 188 Господарського кодексу України, Сторони дійшли згоди щодо необхідності внесення змін в Додаток №1 до Договору «Розрахунок обсягу та вартості теплової енергії» з 01.10.2013.
Згідно Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Додаткової угоди, плановий розрахунок вартості теплової енергії на рік складає 80 176,67 грн.
Виконуючи умови договору, позивач здійснив постачання теплової енергії відповідачу у спірний період, з листопада 2017 року по квітень 2020 року, на загальну суму 272 311,44 грн., про що свідчать акти приймання-передачі теплової енергії за вказаний період (а.с.58-75), Актами спожитої теплової енергії (а.с. 120-138).
Позивачем відповідачеві виставлено рахунки на оплату на загальну суму 272 311,44 грн. (а.с. 40-57).
Відповідач за спожиту теплову енергію не розрахувався, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 272 311,44 грн.
Заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 272 311,44 грн. підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків від 08.07.2020, який підписаний сторонами без заперечень (а.с. 34).
Позивачем на адресу відповідача направлено досудову вимогу з проханням оплатити суму заборгованості (а.с. 35).
Зазначена вимога отримана відповідачем 10.07.2020, що підтверджується підписом представника відповідача на вимозі.
Однак відповідач відповіді на вимогу не надав суму боргу не оплатив, що і стало підставою виникнення спору.
Вивчивши матеріали справи та надані сторонами документи, суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).
Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги теплопостачання за період з листопада 2017 року по квітень 2020 року у сумі 272 311,44 грн.
З огляду на положення умов договору, строк оплати теплової енергії є таким, що настав.
На момент розгляду справи борг відповідача складає 272 311,44 грн., докази погашення якого в матеріалах справи відсутні, внаслідок чого суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 20 966,86 грн. - інфляційних втрат, 15 693,79 грн. - 3% річних, 5 646,30 грн. - пені.
Пунктом 7.3. договору встановлено, що за неналежне виконання грошового зобов'язання - споживач має сплатити пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов'язання споживачем , алн не більше подвійної облікової ставки НБУ.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіривши розрахунки пені за загальний період з 21.12.2019 по 10.12.2020 судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню становить 5 646,30 грн.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.
3 % річних за період з 21.12.2017 по 10.12.2020, що підлягають стягненню становлять 15 693,79 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати за період з січня 2018 року по жовтень 2020 року, що підлягають до стягнення складають 20 966,86 грн.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 272 311,44 грн. - основного боргу, 20 966,86грн. - інфляційних втрат, 15 693,79 грн. - 3% річних та 5 646,30 грн. - пені.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Адресъ" про стягнення заборгованості за Договором про постачання теплової енергії № 473 від 28.09.2009 - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Адресъ" (49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 15 Б-2, кв. 1, код ЄДРПОУ 32701804) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29, оф. 504, код ЄДРПОУ 32688148) 272 311,44 грн. - основного боргу, 20 966,86 грн. - інфляційних втрат, 15 693,79 грн. - 3% річних, 5 646,30 грн. - пені та витрат по сплаті судового збору - 4 719,28 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.02.2021
Суддя Н.Г. Назаренко