19 лютого 2021 року м. Чернівці
Справа № 723/5057/19
Провадження № 22-ц/822/77/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар - Тодоряк Г.Д.
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно колгоспного двору, скасування частково свідоцтва про право на спадщину за заповітом, головуючий у І-й інстанції - Дячук О.О.,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що її батьками були ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначала, що 31 березня 1950 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на будівлю, відповідно до якого йому на праві власності належав житловий будинок та сараї. Дане нерухоме майно знаходилося по АДРЕСА_1 . Вона проживала у вказаному житловому будинку, який відносився до майна колгоспного двору, вела з батьками спільне господарство, брала участь своєю працею та коштами в утриманні зазначеного майна.
Вказувала на те, що житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , до складу зазначеної спадщини після смерті батька не входив, оскільки був майном колгоспного двору.
Після смерті ОСОБА_3 членами колгоспного двору були вона та ОСОБА_4 , отже, майно колгоспного двору належало двом членам двору у рівних частках.
09 липня 1979 року рішенням виконавчого комітету Сторожинецької міської ради народних депутатів №11 було визнано головою колгоспного двору будинковолодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .
Також зазначала, що після смерті матері відкрилася спадщина на її Ѕ частку у майні, житловий будинок втратив статус майна колгоспного двору, ОСОБА_4 була останнім членом двору, який був колгоспним.
Вона є єдиним спадкоємцем майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , спадщину прийняла, вступивши протягом шестимісячного строку в управління спадковим майном, а саме, здійснила похорони, розпорядилася речами померлої, провела ремонт у спадковому будинку, користувалася будинком та присадибною ділянкою.
До 03 січня 2020 вона вважала, що набула право на весь спірний житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами у порядку спадкування за законом та у порядку участі у майні колгоспного двору.
Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 травня 1989 року № 894 вона дізналася про те, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом оформлене на ОСОБА_2 .. Вказаним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушується її право на частку у майні колгоспного двору, а саме на 1/2 частку та на іншу 1/2 як її частку у майні колгоспного двору. ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 , але зареєстрована у квартирі по АДРЕСА_2 .
До 2020 року вона не знала про порушення її права на частку у спірному майні, оскільки жодних конфліктних чи інших дій, ситуацій з приводу користування будинком по АДРЕСА_1 у неї не виникало.
Також посилалася на те, що перебіг строку позовної давності почався у 2020 році, а саме після того, як суд витребував свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 травня 1989 року № 894, внаслідок чого вона змогла дізнатися про порушення її права, у зв'язку з чим просила поновити їй строк для пред'явлення вказаного позову.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просила скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 16 травня 1989 року державним нотаріусом Сторожинецької державної нотаріальної контори Гуцуляк В.Н., та зареєстроване в реєстрі № 894, в частині оформлення права власності на 1/2 житлового будинку літ. «А», 1/2 сараїв літ. «Б», «В», «Г», 1/2 криниці № 1, 1/2 огорожі № 2 по АДРЕСА_1 . Визнати за нею право власності на 1/2 житлового будинку літ. «А», 1/2 сараїв літ. «Б», «В», «Г», 1/2 криниці № 1, 1/2 огорожі № 2 по АДРЕСА_1 .
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду, які викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи.
Аргументує апеляційну скаргу тим, що з моменту свого народження проживала разом з батьками у житловому будинку по АДРЕСА_1 , який відносився до майна колгоспного двору, вела з батьками спільне господарство, брала участь своєю працею та коштами в утриманні зазначеного майна.
Після смерті батька ОСОБА_3 членами колгоспного двору, до складу якого входив житловий будинок з належними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , були ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , тобто майно колгоспного двору належало двом членам двору у рівних частках по Ѕ їй та ОСОБА_4 ..
Після смерті ОСОБА_4 спірний житловий будинок втратив статус майна колгоспного двору, оскільки мати була останнім членом двору, який був колгоспний.
Вважає, що в силу вимог статті 563 ЦК України до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , входила 1/2 частка спірного житлового будинку з належними будівлями та спорудами, а інша частка житлового будинку в розмірі 1/2 належить їй, як члену колгоспного двору.
На апеляційну скаргу відзив не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано належних доказів, з яких би вбачалося, що ОСОБА_1 була членом колгоспного двору по АДРЕСА_1 , оскільки остання проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ще при житті ОСОБА_4 .
Однак повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що майно по АДРЕСА_1 складається з житлового будинку літ. «А», сараїв літ. «Б», «В», «Г», криниці № 1 огорожі № 2.
Батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_3 та ОСОБА_4
31 березня 1950 року ОСОБА_3 на підставі рішення народного суду м. Сторожинець Чернівецької області від 17 жовтня 1949 року отримав свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на будівлю, відповідно до якого йому на праві власності належав житловий будинок та сараї. Однак з даного Свідоцтва не вбачається, що нерухоме майно знаходилося по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Рішенням №ІІ виконкому Сторожинецької міської ради народних депутатів від 09 липня 1979 року за заявою ОСОБА_4 виконком міської ради народних депутатів вирішив призначити ОСОБА_4 головою колгоспного двору будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 ..
Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16 травня 1989 року підтверджено, що за заповітом, посвідченим Сторожинецькою державною нотаріальною конторою 13 червня 1986 року і зареєстрованим в реєстрі під № 998 спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ( АДРЕСА_1 ) ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 , яка проживає у АДРЕСА_2 . Вказане майно належало ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Сторожинецьким міськвиконкомом 12 липня 1979 року, зареєстрованим Чернівецьким ОБТІ 12 липня 1979 року в книзі № 4 реєстровий № 816, стор. 26.
З витягу з Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 17 лютого 2020 року приватного нотаріуса Хоміцької Н.Г. вбачається, що за вказаними параметрами запиту у спадковому реєстрі відносно ОСОБА_3 інформація відсутня.
З витягу з Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 17 лютого 2020 року приватного нотаріуса Хоміцької Н.Г. вбачається, що за вказаними параметрами запиту у спадковому реєстрі відносно ОСОБА_4 інформація відсутня.
Відповідно до вимог статті 7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об'єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.
Згідно з «Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.
Надалі порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався «Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів» (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Згідно з пунктом 9 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Відповідно до статей 120, 123 ЦК України 1963 року, чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);
б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Тобто усі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», та в підпункті г) пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах права приватної власності», правила ст. 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Згідно зі статтею 524 ЦК УРСР 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом.
Відповідно до статті 529 ЦК УРСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до статті 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Статтею 535 ЦУ УРСР 1963 року визначено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За частинами 1, 3 статті 12, частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наданий позивачем як доказ акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 16 червня 2020 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 з моменту народження та до дня смерті ОСОБА_4 проживала разом з матір'ю брала участь своєю працею та коштами в утриманні спірного житлового будинку, вела там спільне господарство, тощо, не приймається апеляційним судом до уваги, оскільки суперечить іншому акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї від 18 лютого 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 не проживала постійно та не була зареєстрована в будинку по АДРЕСА_1 .
Згідно із статтею 81 ЦПК України тягар доказування про набуття статусу члена колгоспного двору та збереження за нею цього статусу на момент смерті ОСОБА_4 лягає на позивача. ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт на спірний житловий будинок, який відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом прийняла ОСОБА_5 , а позивачкою не доведено право на обов'язкову частку в порядку ст. 535 ЦК УРСР 1963 року. Посилання на ст. 549 ЦК УРСР 1963 року в даному випадку немає ніякого правового значення, оскільки спірне майно відповідачем набуто на підставі заповіту ОСОБА_4 .
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає, що мотивувальну частину рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року необхідно змінити з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
І.Н. Лисак