Справа № 681/924/20
05 лютого 2021 року
Полонський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Горщара А.Г.
за участю секретарів судових засідань Салюк Т.М., Гром С.В.
позивача, його представника - адвоката Сенькова О.Г., відповідачки, її представника - адвоката Казарця А.Г.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Полонне за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування
встановив:
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень від 05 лютого 2021 року, просив: 1) визнати право власності на житловий будинок загальною площею 88,1 кв.м з господарськими будівлями (хлів, льох) та на земельну ділянку площею 0,0605 га, кадастровий номер 68236101100:02:005:1008, які знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме: за ним на 7/12 частин в порядку спадкування за заповітом після смерті його батька ОСОБА_3 , а за ОСОБА_2 на 5/12 частин в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_4 ; 2) припинити право власності ОСОБА_2 на 5/12 частин вказаних вище об'єктів нерухомості, визнавши на цю частку право власності за ним - ОСОБА_1 ; 3) визнати в цілому за ним право власності на увесь вказані житловий будинок та земельну ділянку.
В обґрунтування вимог вказував, що в період шлюбу його батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у 1978 році побудовано вказаний вище житловий будинок, право особистої власності на який зареєстровано на ім'я матері. За життя батьки склали заповіти, якими заповіли йому та брату ОСОБА_4 в рівних долях належне кожному з них майно.
У 2006 році померла мати та після її смерті спадщину прийняли її син (брат позивача) ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом у розмірі 5/6 частини спадкового майна та чоловік ОСОБА_3 (батько позивача) як особа, що має право на обов'язкову частку у розмірі 1/6 частини спадкового майна. Він же, позивач, пропустив строк для подання заяви для прийняття спадщини та рішенням суду йому відмовлено у визначенні додаткового строку.
У 2006 році батько склав заповіт на його ім'я та помер у 2008 році, тому він як спадкоємець за заповітом успадкував 7/12 частин житлового будинку та земельної ділянки.
У 2016 році помер його брат ОСОБА_4 , який є батьком для відповідачки та вона прийняла спадщину після його смерті як спадкоємець за законом першої черги. Однак йому, позивачу, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька, оскільки існував спір між спадкоємцями, сторонами по справі (на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 не набрало законної сили судове рішення про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 ).
При цьому вказав, що спільне володіння і користування спадковим майном ним та відповідачкою є неможливим, остання разом зі своєю сім'єю має житло і проживає у м. Одеса, а тому він згоден компенсувати для неї вартість її частки в нерухомому майні у розмірі 211125 грн., що еквівалентно 7500 доларів США, та просив припинити її право власності на 5/12 частин спірного нерухомого майна.
При підготовчому провадженні ОСОБА_1 та його представник адвокат Сеньков О.Г. позов підтримали. Позивач пояснив, що перед засіданням сплатив для відповідачки визначену в позові вартість її частки у майні, яка складає 5/12.
ОСОБА_2 в підготовчому засіданні уточнений позов ОСОБА_1 визнала та пояснила, що позивач компенсував їй вартість її частки у майні, яке вона успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_4 , про що надала суду копію відповідної письмової розписки. Також зазначила, що оскільки через неможливість спільного володіння та користування з позивачем житловим будинком і земельною ділянкою, що в АДРЕСА_1 , вона погоджується на припинення її права власності на належних 5/12 частин вказаного нерухомого майна.
Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши письмові докази, суд зазначає наступне.
Встановлено, що батькам позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , котрі з 25 листопада 1956 року перебували в зареєстрованому шлюбі, на праві спільної сумісної власності подружжя належав житловий будинок з господарськими спорудами, який розташовано на земельній ділянці в АДРЕСА_1 та введений в експлуатацію 06 грудня 1978 року, що підтверджується актом про завершення будівництва.
На підставі вказаного акта 19 грудня 1978 року на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, який був зареєстрований Полонським БТІ в реєстраційній книзі № 2 за номером 229.
Згідно з даними державного акту на право приватної власності на землю, виданого Полонською міською радою 10 грудня 1999 року на підставі свого рішення № 304 від 18 листопада 1999 року, ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 0,0605 га, кадастровий номер 68236101100:02:005:1008, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Враховуючи, що зазначений будинок був побудований батьками позивача під час шлюбу на вказаній земельній ділянці, то зазначене нерухоме майно було їх спільною сумісною власністю і кожному з них належало по 1/2 частині будинковолодіння та земельної ділянки.
26 листопада 2004 року батьки позивача склали заповіти, якими заповіли ОСОБА_1 та його брату ОСОБА_4 в рівних долях належне кожному із них майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_5 та після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину нерухомого майна.
Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч.1 ст.1217 цього Кодексу спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За положеннями ст.1218 згаданого Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відтак, спадщину прийняли ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом та чоловік спадкодавниці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особа, що має право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки вони постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
В той же час позивачу згідно рішення Полонського райсуду від 09 листопада 2016 року, яке залишено без змін ухвалами апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року, відмовлено у визначені додаткового строку для прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1223, ч.1 ст.1241 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261- 1265 цього Кодексу.
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги та увесь склад спадщини.
Відтак, після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями за законом першої черги були непрацездатний вдівець ОСОБА_3 та сини ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , кожний з яких мав право на спадкування 1/3 частини спадкового майна.
Виходячи із зазначеного, незалежно від змісту заповіту розмір обов'язкової частки ОСОБА_3 у спадщині складала половину частки, яка належала б кожному із спадкоємців, тобто 1/6 (або 1/12 від усього майна в цілому), тому для нього стало належати 7/12 частин житлового будинку та земельної ділянки. Решту частину спадщини, а саме 5/6, успадкував ОСОБА_4 і йому стало належати 5/12 частин від усього нерухомого майна.
26 травня 2008 року батько позивача ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_1 все належне йому майно.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Враховуючи зазначені вимоги закону, новий заповіт складений батьком позивача повністю скасував його заповіт від 26 листопада 2004 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 7/12 частин всього будинковолодінні та земельної ділянки.
Позивачу, на підставі рішення Полонського райсуду від 09 листопада 2016 року, яке залишено без змін зазначеними вище ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій, визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька.
Відтак він, як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину на 7/12 частин спадкового майна шляхом подачі нотаріусу, у встановлений ч.3 ст.1272 ЦК України строк у два місяці після вступу судового рішення в законну силу, заяви про прийняття спадщини та 27 квітня 2017 року для нього в.о. завідувача Полонської районної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Однак, в послідуючому дане свідоцтво було визнано недійсним згідно рішення Полонського районного суду від 27 листопада 2018 року (справа № 681/436/18).
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер брат позивача ОСОБА_4 та після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входило 5/12 частин будинковолодіння та земельної ділянки, на якій воно знаходиться, котру прийняла відповідачка як спадкоємиця за законом першої черги шляхом подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини у встановлений ч.1 ст.1270 ЦК України строк у шість місяців з дня відкриття спадщини.
В даний час через наявність спору між спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо розміру їх часток у будинковолодінні та земельній ділянці, які знаходяться в АДРЕСА_1 , нотаріус відмовляє позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а тому іншого шляху оформити право власності на спадкове майно позивач немає.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За положеннями ч.2 ст.328 цього Кодексу право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту належним способом, суд знаходить обґрунтовані підстави для захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання за ним права власності на належних йому на праві спадкування за заповітом після смерті батька 7/12 частин зазначеного вище нерухомого майна, а за відповідачкою - на 5/12 частин після смерті її батька.
Щодо вимоги про припинення права власності ОСОБА_2 на належну їй частину успадкованого майна після смерті ОСОБА_4 суд вказує про таке.
Відповідно до вимог ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
річ є неподільною;
спільне володіння і користування майном є неможливим;
таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Враховуючи, що спільне володіння і користування сторонами зазначеним нерухомим майном є неможливим, при цьому припинення права власності відповідачки не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 та членам її сім'ї, оскільки вони мають житло і проживають в м. Одесі, також відповідачка 05 лютого 2021 року отримала від ОСОБА_1 в якості компенсації вартості її частки грошові кошти в розмірі 7500 доларів США, про що свідчить письмова розписка, тому суд вбачає підстави для припинення її права власності на 5/12 частин спірного нерухомого майна і визнання права власності на цю частку та вцілому на домоволодіння і земельну ділянку за позивачем.
Таким чином, суд не знаходить підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання відповідачкою позову та, з урахуванням наведених обставин, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.1 ст.142 цього Кодексу у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При подачі позову ОСОБА_1 мав би сплатити судовий збір в розмірі 2463,61 грн. (1555,61 грн. за вимогу майнового характеру та 908 грн. за вимогу немайнового характеру), однак на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як учасник бойових дій він від сплати судового збору звільнений.
За положеннями ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, з ОСОБА_2 у дохід держави підлягає стягненню 50 відсотків судового збору, що становить 1231,80 грн., який, у зв'язку з визнанням позову відповідачкою до початку розгляду справи по суті, мав би бути повернутий для позивача з державного бюджету (у разі його сплати).
Керуючись наведеним, ст.ст.13, 81, 141, 142, 200, 206, 263-265, ч.6 ст.268, ст.ст.273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати право власності на житловий будинок загальною площею 88,1 кв.м з господарськими будівлями, а саме: хлів та льох, та на земельну ділянку площею 0,0605 га, кадастровий номер 68236101100:02:005:1008, які знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме:
на 7/12 частин - за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті його батька ОСОБА_3 ,
на 5/12 частин - за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_4 .
Припинити право власності ОСОБА_2 на 5/12 частин вказаних вище об'єктів нерухомості, визнавши на цю частку право власності за ОСОБА_1 .
Визнати в цілому за ОСОБА_1 право власності на увесь житловий будинок загальною площею 88,1 кв.м з господарськими будівлями, а саме: хлів та льох, та на земельну ділянку площею 0,0605 га, кадастровий номер 68236101100:02:005:1008, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1753 грн. 78 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Полонський районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено - 15.02.2021 року.
Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідачка - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Головуючий: