Справа 556/1548/20
Номер провадження 2/556/18/2021
(ЗАОЧНЕ)
16.02.2021 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Котик Л.О.,
при секретарі- Басик Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Володимирець в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог вказували, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір №б/н від 24.11.2009 року.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета -заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в Анкеті -заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 3.2, п.3.3 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.6.7 Умов та правил надання банківських послуг.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, станом на 08.09.2020 року у нього утворилась заборгованість перед банком в загальній сумі 318408.05 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 3376.62 грн.; загального залишку заборгованості за відсотками в сумі 312574.45 грн., заборгованості за пенею в сумі 2456.98 грн. та судові витрати по справі.
Однак, згідно чинного законодавства, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь - яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 132206,16 грн., яка складається: із заборгованості за кредитом в сумі 3376,62 та заборгованості за процентами за користування кредитом з 24.11.2009 року по 31.07.2018 року в сумі 128829,54 грн.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 17.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи у їх відсутності . Не заперечують щодо ухвалення заочного рішення.
Належним чином повідомлена відповідачка, шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України , повторно в судове засідання не з"явилася без повідомлення причин неявки, відзив на позов не подала, позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи. А тому судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Як вбачається з письмових доказів, досліджених судом, 24.11.2009 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 складена та підписана Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У вказаній Анкеті з заяві зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом в розмірі 2,5 % на місяць на залишок заборгованості та встановлено кредитний ліміт у сумі 2000 грн.
Згідно інформації викладеної у вказаній Анкеті-заяві ОСОБА_1 висловила свою згоду з тим, що ця Анкета-заява разом Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. При цьому вона ознайомилася і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору позивач додав також Витяг з «Тарифів банку» та Витяг до Умов та Правил надання банківських послуг, які не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження, підписану відповідачем довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» , 55 днів пільгового періоду від 24.11.2009 року та Паспорт споживчого кредиту.
Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 08.09.2020 року становить 318408.05 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 3376.62 грн.; загальний залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованістьв сумі 312574.45 грн., заборгованості за пенею в сумі 2456.98 грн. Заборгованість до стягнення становить - 132206,16 грн., яка складається: із заборгованості за кредитом в сумі 3376,62 та заборгованості за процентами за користування кредитом з 24.11.2009 року по 31.07.2018 року в сумі 128829,54 грн
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 гл.71 Цивільного Кодексу України щодо договору позики.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" ).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За правилами ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Анкетою -заявою від 24.11.2009 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, 55 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, 55 днів пільгового періоду та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати: складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору - Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ( Розстрочка ) (Стандарт) та встановлення в пункті 5.5 цих Умов, строків позовної давності тривалістю в п'ять років, оскільки Умови не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Велика Палата Верховного Суду у постанові №342/180/17 від 03.07.2019 року зазначила, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Враховуючи позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду №342/180/17 від 03.07.2019 року, суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна Універсальна, 55 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.11.2009 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про зазист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Так, у підписаних відповідачем заяві та довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" від 24.11.2009 року зазначено, що розмір відсоткової ставки становить 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів в році.
В тому числі довідкою про умови кредитування визначені пільговий період, розмір та строк внесення щомісячних платежів, розмір та порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань.
Проте визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування про які йдеться в підписаних заяві та довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості, виписки із договору №б/н станом на 10.09.2020 року позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому довідкою розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме 2,9 та 3,6 відсотки на місяць, тощо.
З наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що загальна сума кредитних коштів, якими вона користувалась, становить 4875 гривень.
При цьому банком нараховувалася заборгованість за договорами страхування "Захист на кожен день", хоча відносини страхування повинні бути врегульовані спеціальним законом, яким є Закон України "Про страхування", а також окремим договором і здійснення страхових платежів за таким договором жодним чином не може бути пов'язане із наявністю заборгованості за кредитним договором.
Також банк неправомірно здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості, адже згоди на списання цих грошових коштів позичальник не надавала, Умови та правила надання банківських послуг нею не підписані і довідкою про умови кредитування такої кредитної операції не передбачено.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції).
Отже, безпідставно нараховуючи відсотки за користування кредитом, погашаючи їх та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення відсотки, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та накладаючи за її несплату штрафи і повторно нараховуючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Також не може бути прийнятий до уваги при вирішенні спірних відносин доданий до позовної заяви паспорт споживчого кредиту, оскільки фактично цей документ становить собою інформацію, яка надається споживачу до укладення кредитного договору, а тому є очевидним, що цей доказ не підтверджує обставини погодження між сторонами умов кредитного договору.
Окрім того, відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту 25 червня 2020 року, тобто більше ніж на 10 років пізніше, аніж виникли кредитні права і обов'язки, що додатково вказує на відсутність юридичної сили цього документу як складової правовідносин.
Паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті, зберігає чинність та є актуальною до 10 липня 2020 року. Зі змісту цього паспорту йдеться, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрем, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 800 000 гривень, однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Оскільки позивач не надав до суду жодного первинного документа на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а за відсутності допустимих доказів на підтвердження виконаних за день фінансових операцій чи руху грошових коштів за кредитним договором, одним із яких є виписка по рахунку, надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки та Паспорт споживчого кредиту не є належним доказом в справі.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги щодо стягнення відсотків є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для їх задоволення, оскільки зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій практиці Верховного Суду.
А тому, повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд приходить до висновку про відмовив банку в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, адже правомірність нарахування цих сум банк не довів.
Що стосується заборгованості за кредитом, судом встановлено, що ОСОБА_1 не виконала належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернула, не подано відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 3376,62 грн., в той же час в задоволенні інших позовних вимог в частині стягнення відсотків в загальній сумі 128829,54 грн. слід відмовити за їх безпідставністю.
З приводу стягнення судових витрат судом встановлено наступне.
Згідно з п.3) ч.2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 132206,16 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 3376,62 грн., що становить 2,55 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 53.60 грн., що складає 2,55 % від 2102,00 грн.
Керуючись ст. ст. 207, 509, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд. 1Д, за кредитним договором № б/н від 24.11.2009 року заборгованість за кредитом 3376 (три тисячі триста сімдесят шість) грн. 62 коп. та судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 53 (п'ятдесят три) грн. 60 коп., а всього стягнути 3430 (три тисячі чотириста тридцять) грн. 22 коп.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд.
Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суддя: Котик Л.О.