Справа № 342/1123/19
Провадження № 2/342/14/2021
10 лютого 2021 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Гайдич Р.М.
секретаря судового засідання Сьомкайло І-М.І.,
за участю
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городенка справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль в порядку спадкування за законом,
Позивач звернувся до суду із позовом в якому просить визнати за ним право власності на автомобіль AUDI A6, тип кузова: легковий седан - В, 1995 року випуску, зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Позовні вимог мотивовані тим, що згідно баз даних Єдиного державного реєстру МВС України автомобіль AUDI A6, тип кузова: легковий седан - В, 1995 року випуску, зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 належав на праві приватної власності матері позивача ОСОБА_2 згідно реєстрації від 28.11.2003 року. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповітного розпорядження на випадок своєї смерті ОСОБА_2 не залишила. рішенням Городенківського районного суду від 03.11.2017, яке набрало законної сили, позивачу визначено додатковий строк для прийняття спадщини за законом. З метою реалізації своїх спадкових прав позивач звернувся до приватного нотаріуса Городенківського РНО Яшана Р.Р. де була заведена спадкова справа № 122/2017. 27 березня 2018 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на належну мамі земельну ділянку. Однак, нотаріус відмовив позивачу у видачі документів на спадщину на автомобіль через відсутність свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу у спадкодавця, що стверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 06.09.2019. Відповідно, позивач опублікував оголошення в Городенківській районній газеті "Край" про його втрату. У зв'язку з тим, що спадкодавцем втрачено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу позивач позбавлений будь яких позасудових способів захисту своїх майнових прав.
Ухвалою суду від 16.12.2019 в підготовчому засіданні залучено до участі в справі як співвідповідача ОСОБА_4 , жителя АДРЕСА_1 , батька ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
17.02.2020 відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву. В поданому відзиві відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити у зв'язку з тим, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають до задоволення. ОСОБА_2 була дружиною відповідача з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі в період з 05.05.1981 по день її смерті. До дня смерті, відповідач та його дружина ОСОБА_2 проживали разом однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 . Після укладення шлюбу та до дня смерті дружини вони постійно проживали разом як одна сім'я, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, крім цього за час шлюбу у них народилося двоє синів, які в даний час повнолітніми і одним з яких є позивач. Все придбання меблів, електротехніки, предметів домашнього вжитку та інше вони здійснювали за кошти подружжя. Крім цього, ними за час шлюбу за кошти подружжя було придбано автомобіль AUDI A6, тип кузова: легковий седан - В, 1995 року випуску, зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Таким чином, вказане майно є нажитим під час шлюбу та не може підлягати поділу між позивачем та відповідачем, оскільки є власністю подружжя, так як даний автомобіль був придбаний в період їхнього перебування з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, тому на підставі ст.ст.60,63 СК України даний автомобіль належить їм двом на праві спільної сумісної власності і їхні частки в цьому майні є рівними. Також, відповідач, як спадкоємець за законом після смерті своєї дружини ОСОБА_2 фактично вступив в управління спадковим майном та користується ним.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив. В даній відповіді позивач зазначив, що ОСОБА_2 не надав суду правовстановлюючих документів. якими підтверджувалася б правомірність володіння ним транспортним засобом, не надано також і належних доказів про придбання транспортного засобу за спільні кошти подружжя. Саме відсутність (або свідоме приховування ОСОБА_2 ) правовстановлюючих документів на автомобіль стало причиною обгрунтованої відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на нього, та відповідно, звернення позивача в суд за захистом порушених прав. Відповідачу чудово відомо, що автомобіль для матері позивача ОСОБА_2 придбав дід позивача ОСОБА_4 і зареєстрував право власності на автомобіль на свою доньку. У 2005 році в Канаді помер рідний брат ОСОБА_5 мами ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , який не мав сім'ї, а тому залишив спадщину найближчим родичам. Дід позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_8 отримали по 50 тисяч доларів США спадкових грошей. Операція здійснювалась через компанію "Укрінюрколегія" у м. Київ, а кошти перераховувалися через "Райффайзен банк Аваль" (тоді він називався АТ "Банк Аваль". Відразу після отримання спадкових грошей ОСОБА_4 купив машину для мами. ОСОБА_2 добре відомо. що він не дав жодної копійки для придбання цього автомобіля. Отже, він зловживаючи процесуальними правами, повідомляє суду завідомо неправдиві факти. Твердження відповідача про те, що частка у спільній сумісній власності того з подружжя, який пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини, суперечить вимогам ст.1226 ЦК України, згідно з якою частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Згідно матеріалів спадкової справи, позивач та його дід ОСОБА_4 є спадкоємцями ОСОБА_2 першої черги за законом, атому твердження відповідача про відсутність у позивача підстав для успадкування автомобіля є безпідставними.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Ігнатюк Л.В. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти позову. ствердив, що він ціле життя працював і працює, заробляв кошти. Машину 1995 року випуску вони придбали з дружиною в 2003 році, ніяких претензій до нього ні від кого не було з цього приводу. ОСОБА_9 дав кошти із отриманого спадку дочці, але автомобіль вони купили самі, оплачували за авто разом із дружиною. Машина коштувала 8 тисяч доларів США. Вони мали трохи своїх грошей, решту позичили, а потім віддали.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Батьками позивача ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_2 та померла ОСОБА_2 . Мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До моменту смерті матері позивача, його батьки перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу, зокрема на час придбання спірного автомобіля в 2003 році, вони обоє працювали в школі, вели спільне господарство.
Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 . Після її смерті ним було успадковане майно, а саме земельні ділянки. З приводу спадкування автомобіля який було зареєстровано на маму позивача, то нотаріус відмовив у зв'язку із відсутністю документа про реєстрацію автомобіля.
Після смерті дружини її чоловік ОСОБА_2 продовжив користуватись даним автомобілем і користується ним на даний час. Також свідоцтво про реєстрацію на вказаний автомобіль знаходиться в нього, що ним було стверджено, під час розгляду справи.
До нотаріуса після смерті ОСОБА_2 , для оформлення спадщини, звертався тільки позивач ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_4 , який є батьком померлої ОСОБА_2 , ствердив, що він не заперечує проти спадкування автомобіля його внуком ОСОБА_3 .
Дані факти ніким не спростовано під час розгляду справи.
Позивач ОСОБА_10 не вважає, що автомобіль марки Ауді А6, 1995 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 відноситься до майна подружжя його батьків, а вважає його майном яке належить його матері, оскільки автомобіль було придбано за кошти відповідача ОСОБА_4 , який є його дідусем.
Судом критично оцінюються твердження відповідача ОСОБА_4 допитаного, як свідка в судовому засіданні з приводу того, що саме він придбав автомобіль, який було зареєстровано на його дочку - ОСОБА_2 , і, що цей автомобіль не було придбано за кошти подружжя - чоловіка ОСОБА_2 та дружини ОСОБА_2 . Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту не надано. А твердження відповідача, про отримання ним спадку у значній сумі, та передача частини цих коштів померлій дочці, також не підтверджують цього факту. Хоча ніким не спростовано тверджень відповідача ОСОБА_4 з приводу передачі коштів ним померлій дочці та факту купівлі після цього автомобіля, однак не надано належних та допустимих доказів, що саме за ці кошти було придбано автомобіль марки Ауді А6 1995 р.в в 2003 році в якості подарунку дочці від батька, а не за кошти подружжя відповідача ОСОБА_2 та його померлої дружини ОСОБА_2 , які на час придбання автомобіля та до її смерті перебували в зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи вказані норми законодавства суд приходить до переконання, що батьки позивача ОСОБА_3 - батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_2 , придбали спірний автомобіль марки Ауді в 2003 році перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, а відповідно даний автомобіль відносився до спільної сумісної власності подружжя та належав їм в рівних частинах і позивач не довів, що цей автомобіль був у власності тільки його померлої матері, оскільки придбаний за подаровані кошти його дідуся.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Позивач ОСОБА_3 , скориставшись своїм правом, звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 . Інші спадкоємці не звертались до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_4 ствердив, що не заперечує проти визнання права власності на автомобіль після смерті його дочки на користь позивача ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з заявлених позовних вимог, пояснень сторін, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в про визнання права власності на автомобіль за позивачем в 1/2 частині.
Відповідно до ч. 1 та ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину автомобіля AUDI A6, тип кузова: легковий седан - В, 1995 року випуску, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду або через Городенківський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Місце проживання позивача ОСОБА_3 - АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Місце проживання відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 .
Місце проживання відповідача ОСОБА_4 - АДРЕСА_1
Повне судове рішення складене 18.02.2021.
Суддя: Гайдич Р. М.