Справа № 185/12411/14-ц
Провадження № 4-с/185/1/21
09 лютого 2021 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Врони А.О., за участю секретаря судового засідання - Ольхової К.А., за участю скаржника - ОСОБА_1 , державного виконавця - Панасенка О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця,
16 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить суд визнати розрахунок заборгованості згідно виконавчого листа № 185/12411/14 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, починаючи з 17.12.2014 року та до досягнення дітьми повноліття у розмірі 129204 грн незаконним; визнати постанову ВП № 47913804 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 01.08.2019 року, винесену державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Сіренком Андрієм Дмитровичем незаконною та скасувати її.
Скарга мотивована тим, що розмір щомісячного заробітку скаржника становить близько 4000 грн, натомість, в розрахунку заборгованості по аліментах державним виконавцем взята середня заробітна плата по регіону м.Павлограду, що суперечить нормам Сімейного кодексу України; крім того, з січня 2015 року по теперішній час позивач отримувала та продовжує отримувати в рахунок аліментних зобов'язань тимчасову державну допомогу на дітей, яка надавалась Управлінням праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому вважає, що заборгованості по сплаті аліментів перед стягувачем по виконавчому провадженню він не має, а має заборгованість перед державою, яка за нього сплатила відповідні аліменти ОСОБА_6 ; описана частка його майна не є співмірною із розміром заборгованості, яку він оскаржує та не визнає.
Державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Сіренко А.Д. надав суду відзив на скаргу, в якій просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на те, що державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а також виконано розрахунок заборгованості по сплаті аліментів відповідно до вимог законодавства.
ОСОБА_1 у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у скарзі, просив задовольнити скаргу, в судовому засіданні 09 лютого 2021 року вказав, що після пояснень державного виконавця погоджується з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, проте вважає, що його обов'язок щодо сплати аліментів перед матір'ю дітей відсутній, оскільки вона отримувала державну допомогу саме у зв'язку з несплатою аліментів боржником.
Державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Панасенко А.Л. у судовому засіданні пояснив, що у зв'язку з відсутністю достатнього доходу у боржника, розмір аліментів розраховувався з розміру прожиткового мінімуму для дитини встановленого на дату стягнення.
Суд, вислухавши учасників справи, оглянувши та перевіривши матеріали скарги прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Згідно з частиною першою, другою статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою та третьою статті 71 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України “Про виконавче провадження” спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого державним виконавцем: ОСОБА_6 має заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.08.2019 року у розмірі 161941 грн.
У судовому засіданні 09.02.2021 року ОСОБА_6 погодився з вказаним розрахунком.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.
Згідно інформаційної довідки Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради: ОСОБА_6 перебуває на обліку в управлінні, як отримувач державних соціальних допомог, зокрема, допомоги малозабезпеченим сім'ям, для розрахунку якої, взято в розрахунок отримані ОСОБА_6 аліменти на дітей від ОСОБА_1 .
Таким чином, грошова допомога, яка надається ОСОБА_6 , не носить компенсаторний характер для платника аліментів, а надається сім'ї для забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму, тобто отримання ОСОБА_6 соціальної допомоги не звільняє ОСОБА_1 від обов'язку сплати аліментів на утримання дитини у встановленому рішенням суду розмірі.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2014 року у справі №185/12411/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку (доходу) на користь ОСОБА_6 , на утримання його неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з дня подачі до суду позовної заяви, тобто з 17 грудня 2014 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Рішення суду набрало законної сили.
Як пояснив ОСОБА_1 в судовому засіданні, жодних рішень щодо припинення стягнення аліментів з нього судом не приймалось.
Тобто рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2014 року у справі №185/12411/14-ц є таким, що є обов'язковим для виконання.
Відповідно до ст.129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактичною перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 6, 7 ч.3 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Також ч.4 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що арешт з майна у наведених випадках знімається державним виконавцем в межах виконавчого провадження. Зокрема, пунктом 7 частини четвертої даної статті передбачено, що підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що арешт коштів боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець, 12.07.2018 року, встановивши наявність заборгованості боржника за аліментами, приймаючи постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 47913804, діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Законом України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до ч.3 ст.59 Закону України “Про виконавче провадження” у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Судом встановлено, що з розрахунків заборгованості по аліментам, що містяться в матеріалах виконавчого провадження, вбачається, що дійсно станом у ОСОБА_1 є заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 161941 грн., яка не була погашена. У ОСОБА_1 утворилась заборгованість за сплати аліментів у розмірі 161941 грн., яку боржник поступово погашав, сплачуючи при цьому у повному обсязі поточні нарахування аліментів.
Так, суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що погашення боргу за аліментами ОСОБА_1 після винесення державним виконавцем постанови від 12 липня 2018 року, вказує на те, що арешт став дієвим способом, який спонукав боржника виконувати рішення суду про стягнення з нього аліментів.
Будь-яких інших даних про можливість забезпечення виконання рішення в інший спосіб в матеріалах справи не міститься.
Наявність заборгованості зі сплати аліментів у боржника, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, станом на 01.08.2019 року підтверджує наявність підстав для винесення державним виконавцем постанови про опис та арешт майна боржника.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову задоволенні скарги.
Керуючись ст. 260, 450-451 ЦПК України, суд,-
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця - відмовити у повному обсязі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання до Дніпровського апеляційного суду апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Учасник справи, якому ухвалу не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Ухвала в повному обсязі складена 12 лютого 2021 року.
Ухвала знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: А. О. Врона