08 лютого 2021 р.Справа № 520/11534/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кухар М.Д.) від 26.10.2020 року (повний текст рішення складено 26.10.20 року) по справі №520/11534/2020
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації №3 від 07.07.2020 незаконною;
- зобов'язати Міністерство юстиції України надати відповідь на запит на отримання публічної інформації №3 від 07.07.2020;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до Міністерство юстиції України із запитом на отримання публічної інформації, проте у визначений законом строк відповіді надано не було. Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо відмови у задоволенні запиту №3 на отримання публічної інформації ОСОБА_1 .
Зобов'язано Міністерство юстиції Україниповторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації №3 від 07.07.2020 з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що звертаючись до суду позивач просив визнати незаконною саме бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації. Натомість, відповідач надав відповідь на запит позивача, що було встановлено судом. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції надав оцінку відповіді та дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у задоволенні запиту. Вважає вказані висновки суду помилковими, оскільки надаючи відповідь на запит позивача, відповідач діяв відповідно до наданих повноважень, в межах компетенції та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації №3 від 07.07.2020 року, в якому просив надати копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за період з 01.02.2019 по 31.12.2019. Відповідь просив надати поштою ( АДРЕСА_1 ), електронною поштою ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Як вказує позивач, запит направлено засобами поштового зв'язку 09.07.2020 та отримано відповідачем 13.07.2020 року.
Оскільки у визначений законодавством термін відповіді отримано не було, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність бездіяльності Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації, оскільки відповідь направлено на електронну адресу позивача та засобами поштового зв'язку. При цьому, надаючи оцінку відповіді на запит, суд дійшов висновку, що відповідач, обмежуючи доступ до запитуваної позивачем інформації відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", діяв з порушенням норм чинного законодавства України, а тому дії Міністерства юстиції Українищодо відмови у задоволенні запиту (відмову у наданні інформації) є протиправними.З метою відновлення порушених прав позивача суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача повторно розглянути запит на отримання публічної інформації з урахуванням висновків суду.
Перевіряючи правомірність висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно дост. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст.ст. 5,7 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Згідност.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації"публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Як визначено ч. 1ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно дост. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації",розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Тобто, позивач у порядку, визначеному Законом, є запитувачем інформації та наділений правом одержувати публічну інформацію, яка знаходиться у володінні відповідних розпорядників, зокрема, Міністерства юстиції України.
Положеннямистатті23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно достатті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно доКАС України.
Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в рішенні від 26.06.2018 року по справі № 800/369/17.
Відповідач під час розгляду справи вказував, що відповідь на запит позивача у визначений строкбула підготовлена та направлена позивачу як на електронну пошту, так і на адресу, яку вказано у запиті.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Положеннями статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
У запиті на отримання публічної інформації позивач просив надати відповідь на запит на електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Однак, відповідачем не надано доказів направлення відповіді на електронну адресу позивача.
Надана відповідачем під час розгляду справи роздруківка з електронної пошти (а.с.37-40) не свідчить про належне виконання розпорядником інформації свого обов'язку щодо повідомлення позивача про наслідки розгляду запиту, оскільки відповідь була направлена на електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка є іншою, ніж вказана позивачем у запиті (ermakovkir@ukr.net).
Відповідно ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Оскільки відповідач, маючи відповідний обов'язок щодо всебічного та повного розгляду звернення позивачата своєчасне надання за його наслідками відповіді, не зробив вказаних дій, колегія суддів дійшла висновку, що ним було допущено протиправну бездіяльність.
Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки вказаним обставинам, в зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість вказаної частини позовних вимог.
При цьому, враховуючи встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу відповіді на запит, відсутні правові підстави для надання правової оцінки висновкам відповідача, що були покладені в основу відповіді, оскільки вони не були предметом спору.
В зв'язку з чим, рішення суду в частині визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо відмови у задоволенні запиту №3 на отримання публічної інформації ОСОБА_1 є помилковим.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каічта інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеногостаттею 8 Конституції Українипринципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС Українизавдань суду як державної правозахисної інституції, враховуючи встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу відповіді на запит, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів особи, є зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації №3 від 07.07.2020 з урахуванням висновків суду.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо відмови у задоволенні запиту №3 на отримання публічної інформації та в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині нового судового рішення про визнання протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації №3 ОСОБА_1 від 07.07.2020 року.
В іншій частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції скасування не підлягає.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року по справі №520/11534/2020 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо відмови у задоволенні запиту №3 на отримання публічної інформації та в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації №3 ОСОБА_1 від 07.07.2020 року.
В іншій частині задоволених позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 по справі № 520/11534/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 17.02.2021 року