ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 лютого 2021 року м. Київ № 640/5090/20
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Офісу Генерального прокурора (далі також - Офіс ГП, відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1263-вк від 28 грудня 2019 року, в частині увільнення від виконання службових обов'язків за посадою у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України Ступника В.М.;
поновити позивача на відповідній посаді в органі прокуратури України;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення, виходячи з середнього заробітку за листопад та грудень 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він займав посаду прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора №1263-вк від 28 грудня 2019 року позивача було протиправно увільнено від виконання службових обов'язків за посадою в Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано в розпорядження Генерального прокурора до вирішення питання про звільнення з військової служби, за відсутності будь-яких правових підстав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 16 березня 2020 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Суд звертає увагу, що дана справа не належить до переліку, визначеного ч. 4 статті 257 КАС України, а тому її розгляд не має відбуватись в порядку загального позовного провадження. Так само, враховуючи предмет і підстави позову, вона не належить до справ незначної складності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, у тому числі з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуваний наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
13 жовтня 2020 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог від 09 жовтня 2020 року, в якій ОСОБА_1 просить доповнити позов наступними вимогами:
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року № 1489ц в частині звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби в запас;
зобов'язати Генерального прокурора внести зміни у наказ від 11 червня 2020 року №1489ц в частині звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби та привести вказаний наказ у відповідність до наказу Міністра оборони України від 23 січня 2020 року № 26 та статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказана заява подана суду в одному примірнику без доказів її скерування відповідачу, а також без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 1 статті 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 2 статті 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 статті 122 КАС України).
Дослідивши заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому наявні підстави для відмови в її прийнятті.
При цьому, обставина винесення наказу Генерального прокурора від 11 червня 2020 року № 1489ц, після відкриття провадження у справі № 640/5090/20 та початку її розгляду по суті не може бути підставою для прийняття заяви позивача про збільшення позовних вимог поза межами строку встановленого ч. 1 статті 47 КАС України, та з порушенням строків визначених ч. 5 статті 122 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив спочатку військову службу в Збройних Силах України, а потім військову службу в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора від 28 грудня 2018 року № 770-вк ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 28 грудня 2019 року № 1263-вк, зокрема, увільнено від виконання службових обов'язків за посадою в Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано в розпорядження Генерального прокурора до вирішення питання про звільнення з військової служби полковника юстиції ОСОБА_1 , керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 7 та 18 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктами 82, 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року.
15 січня 2020 року позивачем подано рапорт на ім'я Генерального прокурора, в якому ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про хворобу № 4443 військово-лікарської комісії (т. 1 а.с. 106-108) ОСОБА_1 не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Під час бесіди, яка мала місце 20 січня 2020 року, позивач виявив бажання звільнитися з військової служби.
Супровідним листом від 20 січня 2020 року № 06/1/1-129вх20 директору Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України було скеровано подання про звільнення з військової служби полковника юстиції ОСОБА_1 у відставку відповідно до статті 26 частини 5 пункту 2 підпункту «б» (за станом здоров'я) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, до якого було додано: довідку ВЛК, рапорт ОСОБА_1 , аркуш бесіди та розрахунок вислуги років військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 23 січня 2020 року № 26 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Генерального прокурора, колишнього прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури.
Наказом Генерального прокурора від 29 січня 2020 року № 401ц полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Генерального прокурора, з 04 лютого 2020 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), виключивши зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату.
Доручено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби.
Доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Офісу Генерального прокурора провести повний розрахунок у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби до його виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
В подальшому, наказом Генерального прокурора від 11 червня 2020 року № 1489ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 29 січня 2020 року № 401ц, а саме викладено пункт 1 у такій редакції:
«полковника юстиції ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України від 23 січня 2020 року № 26 з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), який перебуває в розпорядженні Генерального прокурора, з 04 лютого 2020 року виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату.
Не погоджуючись з наказом Генерального прокурора №1263-вк від 28 грудня 2019 року, в частині увільнення від виконання службових обов'язків за посадою у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України Ступника В.М. і вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно правові акти наведені в редакції, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 38, 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України).
Відповідно до статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
При цьому, згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 7 статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі також - Положення).
Абзацом 2 п. 9 Положення встановлено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» (далі також - Закон).
Частинами 1 та 2 статті 7 Закону (в редакції до 19 вересня 2019 року) встановлено, що систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.
Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, зокрема, внесено зміни до частин 1-2 статті 7 Закону, після чого вона має наступну редакцію:
«Систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури.
Перелік, утворення, реорганізація та ліквідація спеціалізованих прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором».
Суд звертає увагу на п. 6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX (далі також - Закон №113-IX), яким передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 1 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, встановлено що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 2, 4 - 7, 9, 11 - 15, 17, 18, підпункту 1 пункту 19, пункту 20, пунктів 22 - 27 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня початку роботи відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
Офіційне опублікування Закону №113-IX - Голос України, 2019, 09, 24.09.2019 № 182, Урядовий кур'єр, 2019, 09, 26.09.2019 № 184, Офіційний вісник України, 2019, № 76 (04.10.2019), ст. 2631, Відомості Верховної Ради України, 2019, № 42 (18.10.2019), ст. 238.
Наказом Генерального прокурора № 351 від 23 грудня 2019 року визначено 02 січня 2020 року днем початку роботи Офісу Генерального прокурора.
У той же час, наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 100-шц було затверджено штатний розпис Офісу Генерального прокурора, з якого вбачається скорочення посади, прокурора відділу роботи з оперативною інформацією управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, яку обіймав ОСОБА_1 .
При цьому, за правилами ч. 4 статті 27 Закону (в редакції до 19 вересня 2019 року), військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
В окремих випадках за наказом Генерального прокурора на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п'ятої цієї статті.
Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.
Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.
Військові звання офіцерського складу військової прокуратури відповідають класним чинам працівників прокуратури. При звільненні офіцерів військової прокуратури (до полковника включно) з військової служби і призначенні на посади прокурорів в територіальні чи спеціалізовані прокуратури їм присвоюються відповідні їх військовим званням класні чини, а при прийнятті на військову службу у військову прокуратуру прокурорів, які мають класні чини (до старшого радника юстиції включно), їм присвоюються відповідні військові звання згідно із законодавством.
Відтак, з огляду на те, що позивач проходив військову службу в органах прокуратури, до правовідносин, які виникли між ним та органом прокуратури, де він проходив військову службу, підлягають застосовуванню як Закон України «Про прокуратуру», так і Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також і інші законодавчі акти, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Як встановлено судом, станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, затвердженим Президентом України, відсутній.
За приписами п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Водночас, відповідно до пп. 1 п. 21 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, установлено, що з дня набрання чинності цим Законом військові прокуратури, прокурори та слідчі військових прокуратур припиняють виконувати свої повноваження у порядку та строки, визначені Генеральним прокурором.
У зв'язку із відсутністю військових посад у штатному розписі Офісу Генерального прокурора, затвердженому наказом від 21 грудня 2019 року №100-шц, позивача оскаржуваним наказом було увільнено від виконання службових обов'язків за посадою у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України та зараховано в розпорядження Генерального прокурора до вирішення питання про звільнення з військової служби військовослужбовця.
Внаслідок прийняття оскаржуваного наказу позивача не звільнено з органів прокуратури і його правовідносини з Генеральною прокуратурою України тривали, оскільки наведене випливає зі змісту ч. 4 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті (тобто звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора) не припиняє його повноважень прокурора.
Позивач був лише увільнений від виконання посадових обов'язків, однак правовідносини між ним та Генеральною прокуратурою внаслідок такого «увільнення» не припинилися, що підтверджується, зокрема, табелем робочого часу за грудень 2019 року - січень-лютий 2020 року (т. 1 а.с.116-121) та розрахунковими листами за грудень 2019 року - січень-лютий 2020 року (т. 1 а.с. 122-124).
За наведених обставин наказ Генерального прокурора №1263-вк від 28 грудня 2019 року, в частині увільнення від виконання службових обов'язків за посадою у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України Ступника В.М. є правомірним, тому підстави для визнання його протиправним і скасування в цій частині у суду відсутні.
Матеріалами справи встановлено, що позивача фактично було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 04 лютого 2020 року на підставі наказу Генерального прокурора від 29 січня 2020 року № 401ц за станом здоров'я.
Як зазначив відповідач та не спростував позивач належними та допустимими доказами, наказ Генерального прокурора №1263-вк від 28 грудня 2019 року є чинним та в судовому порядку не оскаржувався.
За вказаних обставин, позовні вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного наказу на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, доходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний наказ відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають розподілу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк