Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
11 лютого 2021 року № 520/15104/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мельникова Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Легостаєвої К.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Лук'янчикова О.М.,
представника відповідача - Сидоренка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення грошового відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області №203-о від 05.10.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області з 05.10.2020;
- стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу;
- стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000 грн.;
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області з 05.10.2020, в частині виплати грошового забезпечення за один місяць.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він перебував на посаді оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області та у зв'язку організаційно-штатними змінами, які відбулись в Головному управлінні ДФС у Харківській області на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» та наказу ДФС України від 30.03.2020 № 39 «Про введення в дію Структури головних управлінь ДФС в областях та м. Києві», із змінами та доповненнями, у зв'язку зі скороченням займаної посади був попереджений про можливе наступне звільнення 13 займаної посади та податкової міліції ДФС через два місяці після попередження згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114. З огляду на зазначені обставини наказом відповідача №203-о від 05.10.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з займаної посади з 05.10.2020 року. На думку позивача, наказ про його звільнення є протиправним та таким, що порушує його права, а відтак підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 09.11.2020 року заяву прийнято вищевказаний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні.
Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов, проти заявленого позову заперечував та зазначив, що звільнення позивача із займаної посади було здійснено із дотриманням встановленого законодавством порядку, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ є таким, що не підлягає скасуванню.
Позивач та представник позивача в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.
Представники відповідачів в судове засідання прибули, проти заявленого позову заперечували з підстав, викладених у письмових відзивах на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Під час судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на службу до податкової міліції та призначений на посаду оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області 22.10.2019 року відповідно до наказу Головного управління ДФС в Харківській області від 21.10.2019 № 1140-о.
Зі змісту наданого до суду представником відповідача відзиву на позов встановлено, що відповідно до штатного розпису на 2019 рік Головного управління ДФС оперативне управління, до структури якого входив третій оперативний відділ у кількості 11 штатних одиниць, нараховувало 155 штатних одиниць.
Штатним розписом на 2020 рік Головного управління ДФС, затвердженим 12.02.2020 в.о. Голови ДФС України Денисом Гутенком , у складі оперативного управління чисельністю 141 штатна одиниця було передбачено третій оперативний відділ штатною чисельністю 10 одиниць.
Згідно із штатним розписом на 2020 рік ГУ ДФС, розробленим на виконання наказу ДФС України від 30.03.2020 № 39 «Про введення в дію Структури головних управлінь ДФС в областях та м. Києві», із змінами та доповненнями, та затвердженим 07.05.2020 в.о. Голови ДФС України, замість оперативного управління було утворено управління оперативно-розшукової діяльності штатною чисельністю 91 одиниця.
Як зазначено представником відповідача, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби», постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 року №846 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів КМУ», наказу Державної фіскальної служби України від 30.03.2020 року №39 «Про введення в дію структури головних управлінь ДФС в областях та м. Києві» зі змінами, внесеними наказом Державної фіскальної служби України від 02.04.2020 №46 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.03.2020 року №39», наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 08.05.2020 року №19, «Про введення в дію Організаційної структури та штатного розпису ГУ ДФС на 2020 рік» позивача у зв'язку із скороченням чисельності оперативного підрозділу та посади, яку він обіймав, 22.06.2020 було попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади та податкової міліції ДФС через два місяці після попередження згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
При цьому, представником відповідача зазначено, що станом на дату попередження вакантні посади начальницького складу податкової міліції в Головному управлінні ДФС у Харківській області були відсутні.
Під час розгляду справи встановлено, що 20.08.2020 року, тобто до закінчення терміну попередження, до Головного управління ДФС у Харківській області надійшов рапорт ОСОБА_1 від тієї ж дати (вх. № М/246/ЗВГ від 20.08.2020), в якому містилось повідомлення про те, що з 20.08.2020 він знаходиться на лікарняному. Також у рапорті зазначалось, що після одужання ОСОБА_1 зобов'язується надати листок непрацездатності до відповідача.
Як встановлено судом, 02.10.2020 року ОСОБА_1 до відповідача були надані листки непрацездатності серії АДВ № 464869 та серії АДВ № 464981, відповідно до яких ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 20.08.2020 по 02.10.2020.
Зі змісту наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що після отримання від ОСОБА_1 листків непрацездатності, у зв'язку із закінченням терміну попередження його про наступне звільнення та відсутністю в Головному управлінні ДФС у Харківській області вакантних посад начальницького складу податкової міліції було видано наказ Головного управління ДФС у Харківській області від 05.10.2020 № 203-о «Про звільнення ОСОБА_1 » з 05 жовтня 2020 року з посади та податкової міліції ДФС України в Запас Збройних Сил України згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
В якості підстави зазначено попередження про наступне вивільнення.
Зі змісту наданого до суду представником відповідача відзиву на позов встановлено, що того ж дня із ОСОБА_1 , було проведено остаточний розрахунок.
Позивач, не погоджуючись з зазначеним наказом, звернувся до суду із даним позовом.
Положеннями ч.2 ст.38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 7 Положення "Про Державну фіскальну службу України". Державна фіскальна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС України та її територіальні органи є органами доходів і зборів. У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Згідно із п. 353.1 ст.353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Порядок та умови проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Пунктом 64 "г" Положення № 114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
При цьому, порядок звільнення осіб у зв'язку із скороченням штату Положенням не визначено.
Суд наголошує, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 31.01.2018 по справі № 803/31/16, від 30.07.2019 по справі № 804/406/16, від 08.08.2019 по справі № 813/150/16.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.03.2018 у справі № 807/211/17, під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Отже, відповідно до положень ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України.
Згідно із положеннями ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників (пункт 1).
Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Приписами частин 1 та 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку про те, що розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 356 Податкового кодексу України Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно з положеннями ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.
Згідно з п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що законодавством передбачено, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.
Водночас, суд зазначає, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами усіх складі за посадами, спеціальністю кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
Відповідно до частин 2-3 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Згідно з пунктом 4 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, встановлено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
За змістом пп. "г" пункту 64 Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі. При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Таким чином, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Отже, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.
Під час судового розгляду справи зі змісту наданих представником відповідача пояснень встановлено, що в період дії попередження про наступне вивільнення позивача вакантні посади в Головному управлінні ДФС у Харківській області були відсутні.
Надаючи оцінку зазначеним доводам суд вважає за необхідне вказати, що вказані посилання представника відповідача на відсутність вакантних посад в Головному управлінні ДФС у Харківській області є необґрунтованим та недоведеним, оскільки у наданому до суду попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 , зазначається, що вакантні посади начальницького складу податкової міліції в ГУ ДФС у Харківській області відсутні станом на дату попередження, тобто на 25.08.2020 року та на 05.10.2020 року, що не може вважатися судом належним доказом відсутності вакантних посад у період всього часу дії попередження.
Крім того, суд зазначає, що у попередженні про наступне вивільнення ОСОБА_1 зазначається про відсутність вакантних посад лише начальницького складу податкової міліції в Головного управління ДФС у Харківській області і відсутня будь-яка інформація про наявність або відсутність інших вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу.
При цьому, суд зазначає, що зі змісту позовної заяви та наданих під час розгляду справи пояснень встановлено доводи позивача стосовно того, що йому не пропонувались вакантні посади, які були наявні у Головному управлінні ДФС в Харківській області і питання можливості його подальшого використання на службі в податковій міліції жодним чином не вирішувалось.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано доказів розгляду питання щодо можливості подальшого використання позивача на службі, не зазначено обставини, які свідчили б про відсутність можливості його подальшого використання на службі. Також, відсутня інформація про застосування положень ст. 42 Кодексу законів про працю України про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, що суперечить вимогам пп. «г» п.64 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114.
Суд зазначає, що відповідач посилаючись на можливість застосування положення ст. 42 Кодексу законів про працю України не довів самого факту розгляду питання можливості подальшого використання особи на службі та доведення обставин, які свідчили б про відсутність можливості подальшого використання на службі позивача, що свідчить про допущені відповідачем порушення.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.12.2020 року по справі №814/2498/16.
Також, суд вважає необґрунтованими та недоведеними посилання відповідача на наявність негативної характеристики у позивача, оскільки остання не може бути самостійним доказом, а має бути врахована у сукупності під час дослідження питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі.
Крім того, суд зазначає, що під час розгляду справи було встановлено, що позивача було попереджено про можливе подальше звільнення зі служби 22.06.2020 року, а саме звільнення відбулось 05.10.2020 року, тобто після спливу передбаченого положеннями ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» двомісячного терміну.
При цьому, посилання представника відповідача на обставини перебування позивача на лікарняному не можуть вважатися судом належними з огляду на приписи ч.4 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію», якими передбачено, що перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про допущення відповідачем порушень під час звільнення позивача зі служби в податковій міліції з посади оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області, у зв'язку з чим наказ Головного управління ДФС у Харківській області №203-о від 05.10.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " слід вважати протиправним та скасувати.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи протиправність наказу про звільнення позивача, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області з 05.10.2020 року.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2020 року по 11.02.2021 року (90 робочих днів).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000 грн. суд зазначає наступне.
Надаючи оцінку зазначеній позовній вимозі позивача суд зазначає, що згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивачем під час розгляду справи не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Також разом із позовними вимогами позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь витрат на правову допомогу.
Під час розгляду справи позивачем було вказано на обставини понесення ним витрат на правову допомогу в розмірі 11400,00 грн.
Представником відповідача у наданому до суду відзиві на позов вказано на необґрунтованість та неспівмірність заявленої суми судового збору.
Суд зазначає, що розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Положеннями ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В той же час, положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз долучених представником позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленого клопотання до суду подано копії договору про надання правової допомоги 27.10.2020 року, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «ЛЕГАЛІСТ»; акт надання правової допомоги №1 від 02.11.2020 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1028891, акт надання правової допомоги №2 від 17.12.2020 року, опис послуг від 17.12.2020 року.
Відповідно до зазначених доказів та зі змісту позовної заяви судом встановлено, що адвокатом надано позивачу послуги (правову допомогу) у справі, а саме: усна консультація по справі з попереднім вивчення матеріалів, вивченням судової практики, зокрема: справи №№ 560/1616/19, 814/2417/16, 820/4077/17, 21-8а15 - 1000 грн. 00 коп.; складання адвокатського запиту (2 запити) - 1400 грн. 00 коп.; складання позовної заяви - 3000 грн. 00 коп.; складання відповіді на відзив - 2000 грн. 00 коп.; представництво в суді першої інстанції - 4000 грн. 00 коп.; разом - 11400 грн. 00 коп.
Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
При цьому, суд зазначає, що зі змісту норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про стягнення на користь позивача судових витрат у сумі 11400,00 грн.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення грошового відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області №203-о від 05.10.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області з 05.10.2020.
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 39599198) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2020 року по 11.02.2021 року (90 робочих днів) у сумі 26640 (двадцять шість тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму витрат на правову допомогу в розмірі 11400 (одинадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 39599198).
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого третього оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Харківській області з 05.10.2020.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 39599198) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2020 року по 11.02.2021 року в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 6216 (шість тисяч двісті шістнадцять) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено 16 лютого 2021 року.
Суддя Мельников Р.В.