ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.02.2021Справа № 910/17783/20
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (03134, місто Київ, ВУЛ. СИМИРЕНКА, будинок 17)
до за участю проФізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 97) дострокове розірвання договору та зобов'язання повернути майно
Представники: без повідомлення представників сторін
Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни (надалі також - «Відповідач») про дострокове розірвання договору та зобов'язання повернути майно.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 року позовну заяву Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни про дострокове розірвання договору та зобов'язання повернути майно залишено без руху.
27.11.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/17783/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
28.12.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Позивача - Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 року заяву Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Позивача від 28.12.2020 року задоволено, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію.
26.01.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшли пояснення по справі.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.12.2020 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 21.12.2020 року уповноваженій особі Позивача та поверненням на адресу суду поштового конверту, надісланого на адресу Відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцем проживання Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни є АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/17783/20 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до п.п. 91, 117, 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.
При цьому, відповідно до п. 99-1 вказаних Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Таким чином, факт не звернення Відповідача для отримання листів до підприємства зв'язку протягом місяця та повернення останніх на адресу суду за закінченням терміну зберігання, застосовуючи принцип аналогії закону, свідчить про те, що Відповідач відсутній за вказаною адресою, тому Суд вважає судові рішення врученими в порядку ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Суд зазначає, що жодної іншої адреси або адреси електронної пошти відповідача суду не повідомлено.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (Орендодавець), Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (Підприємство - Балансоутримувач) та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною (Орендар) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 11.122018 № 56/132. передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежилу окремо стоячу будівлю), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б для розміщення: перукарні - 18,70 кв.м, торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 54,70 кв.м. (а.с.6-9)
Відповідно до п.2.4 Договору Орендар вступає в строкове платне користування об'єктом у термін, визначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акту приймання - передачі об'єкта.
Орендар зобов'язаний використовувати об'єкт відповідно до його призначення та умов цього Договору. (п.4.2.2 Договору)
Орендодавець має право відмовитися від договору у разі невиконання або порушення Орендарем умов договору оренди, в тому числі в частині своєчасної сплати орендної плати, цільового використання, страхування об'єкта оренди тощо. (п.5.1.3 Договору)
У п.5.2.3 Договору зазначено, що Підприємство - Балансоутримувач має право у разі несплати Орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу або виявлення факту використання об'єкта оренди не за цільовим призначенням, вжити необхідних заходів для примусового виселення Орендаря та стягнення заборгованості з орендної плати та інших платежів.
Пунктом 7.5 Договору зазначено, що у разі закінчення, припинення дії цього Договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт Підприємству - Балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.
Об'єкт оренди повинен використовуватися Орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим пп.1.1 цього Договору. (п.8.3 Договору)
У п.8.5 Договору зазначено, що у разі виявлення факту використання об'єкта не за цільовим призначенням Договір може бути розірвано.
Відповідно до п.9.1 Договору він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.03.2018 р. до 28.03.2021 р.
Згідно з п. 9.3 Договору одностороння відмова від Договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього Договору. Лист з відмовою від Договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням ОРЕНДАРЯ, вказаним у Договорі. Договір є розірваним з дати одержання ОРЕНДАРЕМ повідомлення ОРЕНДОДАВЦЯ про відмову від Договору, або з дати повернення ОРЕНДОДАВЦЮ відмови від Договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність ОРЕНДАРЯ за вказаною адресою.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року Орендодавець та Підприємство - Балансоутримувач передали, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду нерухоме майно (нежилу окремо стоячу будівлю), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б для розміщення: перукарні - 18,70 кв.м, торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 54,70 кв.м., що підтверджується Актом приймання - передачі від 17.01.2019 року. (а.с.10)
22.08.2019 року комісією Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» проведено обстеження нежитлових приміщень за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б, за результатами якого складено Акт обстеження від 22.08.2019 року, яким встановлено, що приміщення використовуються Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною для розміщення: перукарні, торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів на підставі договору оренди №923 від 17.01.2019 року та виявлено, що в магазині проводиться торгівля підакцизними товарами. (а.с.25)
Листом №271 від 22.08.2019 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» просило Відповідача подати документи на внесення змін до договору оренди в частині використання відповідно до фактичного, в іншому випадку договір буде розірваний в судовому порядку, що підтверджується копією фіскального чеку від 22.08.2019 р. (а.с.11-12)
Заявою від 27.08.2019 року Фізична особа - підприємець Кокарева Тетяна Олександрівна просила Орендодавця внести зміни в договір оренди №923 від 17.01.2019 р. в частині цільового використання приміщення. (а.с.22)
Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації №832 від 14.11.2019 року вирішено внести зміни до істотних умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року. (а.с.23-24)
Листом №34 від 18.02.2020 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» направило на адресу Відповідача на підпис 3 примірники угоди про внесення змін до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року, який був отриманий останнім, що підтверджується відповідним підписом на листі. (а.с.21)
Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація надіслала на адресу Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни лист №107-30/4786 від 29.07.2020 року про відмову від договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року відповідно до п.9.3 договору у зв'язку з порушенням умов п.5.1.3 договору, що підтверджується копіями фіскальних чеків від 04.08.2020 р. (а.с.29-30)
Листом №107/56-1868 від 10.09.2020 р. Позивач вимагав від Відповідача звільнити та передати за актом приймання - передачі нежитлове приміщення балансоутримувачу, що підтверджується копіями фіскальних чеків від 10.09.2020 р. (а.с.31-33)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що договір оренди є розірваним з 07.09.2020 року. За таких підстав, просить Суд визнати розірваним укладений 17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923; зобов'язати Фізичну особу - підприємця Кокареву Тетяну Олександрівну повернути нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б, шляхом його звільнення та передачі майна за актом приймання - передачі Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що провадження у справі в частині позовних вимог про визнання розірваним укладеного 17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 підлягає закриттю, інші позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року Орендодавець та Підприємство - Балансоутримувач передали, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду нерухоме майно (нежилу окремо стоячу будівлю), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б для розміщення: перукарні - 18,70 кв.м, торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 54,70 кв.м., що підтверджується Актом приймання - передачі від 17.01.2019 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.10)
Відповідно до п.9.1 Договору він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.03.2018 р. до 28.03.2021 р.
Орендар зобов'язаний використовувати об'єкт відповідно до його призначення та умов цього Договору. (п.4.2.2 Договору)
Об'єкт оренди повинен використовуватися Орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим пп.1.1 цього Договору. (п.8.3 Договору)
22.08.2019 року комісією Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» проведено обстеження нежитлових приміщень за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б, за результатами якого складено Акт обстеження від 22.08.2019 року, яким встановлено, що приміщення використовуються Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною для розміщення: перукарні, торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів на підставі договору оренди №923 від 17.01.2019 року та виявлено, що в магазині проводиться торгівля підакцизними товарами. (а.с.25)
Листом №271 від 22.08.2019 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» просило Відповідача подати документи на внесення змін до договору оренди в частині використання відповідно до фактичного, в іншому випадку договір буде розірваний в судовому порядку, що підтверджується копією фіскального чеку від 22.08.2019 р. (а.с.11-12)
Заявою від 27.08.2019 року Фізична особа - підприємець Кокарева Тетяна Олександрівна просила Орендодавця внести зміни в договір оренди №923 від 17.01.2019 р. в частині цільового використання приміщення. (а.с.22)
Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації №832 від 14.11.2019 року вирішено внести зміни до істотних умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року. (а.с.23-24)
Листом №34 від 18.02.2020 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» направило на адресу Відповідача на підпис 3 примірники угоди про внесення змін до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року, який був отриманий останнім, що підтверджується відповідним підписом на листі. (а.с.21)
Проте, Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять, а Сторонами в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження внесення змін до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року в частині можливості цільового використання об'єкту оренди з продажу товарів підакцизної групи.
Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору
Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі №910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі №910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що в порушення умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною використовується об'єкт оренди - нерухоме майно (нежила окремо стояча будівля), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б не за цільовим призначенням, а саме замість розміщення перукарні - 18,70 кв.м, торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів - 54,70 кв.м., здійснюється діяльність з продажу підакцизними товарами, у зв'язку з чим Суд прийшов висновку, що неотримання Позивачем очікуваного при укладенні договору встановлює істотність порушення Відповідачем умов договору.
У п.8.5 Договору зазначено, що у разі виявлення факту використання об'єкта не за цільовим призначенням Договір може бути розірвано.
Орендодавець має право відмовитися від договору у разі невиконання або порушення Орендарем умов договору оренди, в тому числі в частині своєчасної сплати орендної плати, цільового використання, страхування об'єкта оренди тощо. (п.5.1.3 Договору)
Згідно з п. 9.3 Договору одностороння відмова від Договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього Договору. Лист з відмовою від Договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням ОРЕНДАРЯ, вказаним у Договорі. Договір є розірваним з дати одержання ОРЕНДАРЕМ повідомлення ОРЕНДОДАВЦЯ про відмову від Договору, або з дати повернення ОРЕНДОДАВЦЮ відмови від Договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність ОРЕНДАРЯ за вказаною адресою.
Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація надіслала на адресу Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни лист №107-30/4786 від 29.07.2020 року про відмову від договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року відповідно до п.9.3 договору у зв'язку з порушенням умов п.5.1.3 договору, що підтверджується копіями фіскальних чеків від 04.08.2020 р. (а.с.29-30)
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Судом встановлено, що лист Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації №107-30/4786 від 29.07.2020 року про відмову від договору не був вручений під час доставки уповноваженій особі Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни, що підтверджується даними за відстеженням поштового відправлення 0313409729205, розміщеними на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта». Проте, приймаючи до уваги п.9.3 Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року, даний договір є розірваним з дати повернення ОРЕНДОДАВЦЮ відмови від Договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність ОРЕНДАРЯ за вказаною адресою, тобто з 09.09.2020 року.
За таких підстав, Суд зазначає, що Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року є розірваним з 09.09.2020 року на підставі п.9.3 Договору у зв'язку з відмовою Орендодавця від договору з причин нецільового використання Орендарем об'єкта оренди.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив суд визнати розірваним укладений 17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923.
Згідно з положеннями статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Приписами статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За змістом положень вказаних норм правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Як зазначалося вище, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Разом з тим, під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Проте, вимога визнати розірваним укладений договір не може бути предметом позову, оскільки вона підтверджує наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Отже, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди відкривають провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена Позивачем у цій справі вимога про визнання розірваним укладеного 17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто, провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість справи господарському суду (стаття 12 цього ж Кодексу).
За таких підстав, провадження у справі №910/17783/20 в частині позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни про визнання розірваним укладеного 17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.
Що стосується позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» в частині зобов'язання Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни повернути нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б, шляхом його звільнення та передачі майна за актом приймання - передачі Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», Суд зазначає.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Разом із тим за змістом статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Судом встановлено, що орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також і дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у частині 1 статті 2 якого наведено аналогічне визначення оренди.
Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов'язками є наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Пунктом 7.5 Договору зазначено, що у разі закінчення, припинення дії цього Договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт Підприємству - Балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.
Листом №107/56-1868 від 10.09.2020 р. Позивач вимагав від Відповідача звільнити та передати за актом приймання - передачі нежитлове приміщення балансоутримувачу, що підтверджується копіями фіскальних чеків від 10.09.2020 р. (а.с.31-33)
Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Таким чином, у разі розірвання цього Договору, у Відповідача виникає обов'язок повернути Орендодавцю майно з оренди, оскільки Договір припинив свою дію, внаслідок чого Орендар втратив право на користування об'єктом оренди.
Суд зазначає, що Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року є тристороннім, за умовами якого Орендодавцем є Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, а Орендарем - Фізична особа - підприємець Кокарева Тетяна Олександрівна.
Третьою стороною зазначеного договору є балансоутримувач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», на якого згідно із зазначеним договором покладено лише обов'язок забезпечувати додержання вимог нормативно-правових актів із пожежної безпеки та контролювати виконання орендарем умов договору щодо сплати орендарем орендної плати та інших платежів і у разі виникнення заборгованості вживати відповідних заходів (пункти 4.3.1, 4.3.2 спірного договору).
Суд зазначає, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто, лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб'єктів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.
Оскільки чинне законодавство не надає Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» права виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов'язання орендаря повернути орендоване майно.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, однак положення договору, який укладено між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, зокрема тому, що лише у наймодавця (орендодавця) є право звертатися до суду з позовом про повернення об'єкта оренди.
Наявність у Договорі про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923 від 17.01.2019 року пункту 7.5, за змістом якого у разі закінчення/припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути за актом приймання-передачі об'єкт оренди балансоутримувачеві, не впливає на те, що саме орендодавець має право звертатися до суду з позовом про повернення орендованого майна.
Згідно з пунктом 9.7 договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід'ємною частиною цього договору.
У цьому випадку балансоутримувач, а не орендодавець надіслав заяву-попередження про припинення договору оренди та вимогу про виселення, повідомивши відповідачеві про необхідність звільнення спірного нежитлового приміщення та передачі балансоутримувачеві за актом приймання-передачі ключей від приміщення.
Оскільки чинне законодавство України не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, відповідно, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов'язання орендаря повернути орендоване майно, як і повідомляти відповідачеві про відсутність наміру продовжити договір. Отже, балансоутримувач не має права замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18.
Також відповідну правову позицію стосовно прав орендодавця і балансоутримувача згідно з договором оренди комунального майна викладено у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16, від 07.06.2017 у справі № 910/9482/16.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» в частині зобов'язання Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни повернути нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б, шляхом його звільнення та передачі майна за актом приймання - передачі Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі № 910/17783/20 в частині позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни про визнання розірваним укладеного 17.01.2019 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та Фізичною особою - підприємцем Кокаревою Тетяною Олександрівною Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №923, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
2. У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни про зобов'язання Фізичної особи - підприємця Кокаревої Тетяни Олександрівни повернути нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Синьоозерна, 4А. літ.Б, шляхом його звільнення та передачі майна за актом приймання - передачі Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» - відмовити у повному обсязі.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12 лютого 2021 року.
Суддя О.В. Чинчин