Справа №579/1812/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Моргун О. В.
Номер провадження 33/816/45/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
16 лютого 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю. , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 579/1812/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Кролевецького районного суду Сумської області від 03.11.2020, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
за ч. 2 ст. 130 КУпАП підданий стягненню у виді штрафу в сумі 20400 грн без оплатного вилучення т/з,
установив:
У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки відсутні докази того, що саме він керував т/з, протокол складений з порушеннями, від керування мопедом він відсторонений не був.
Постановою судді Кролевецького районного суду Сумської області від 03.11.2020 ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 130 КУпАП підданий стягненню у виді штрафу в сумі 20400 грн без оплатного вилучення т/з. Стягнуто на користь держави 420,40 грн судового збору.
Згідно постанови судді, ОСОБА_4 16.10.2020 о 15:20 в м. Кролевець по вул. Островського керував мопедом Альфа з ознаками наркотичного сп'яніння. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння в присутності двох свідків відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР.
Апеляційний розгляд справи з додержанням вимог ст. 268, 277-2, 294 КУпАП був призначений в режимі відеоконференції з Кролевецьким районним судом Сумської області (як найбільш наближеним судом до місця проживання) спочатку на 07.12.2020, однак ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до цього місцевого суду не з'явився та клопотання про відкладення судового засідання не надав, внаслідок чого розгляд справи був відкладений на 24.12.2020. Будучи знову своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про розгляд апеляційної скарги, ОСОБА_4 повторно в судове засідання не з'явився, подавши клопотання про перенесення судового засідання за станом здоров'я. Втретє судове засідання було призначене на 16.02.2021, однак у черговий раз, також будучи своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про розгляду справи, ОСОБА_4 до суду не з'явився і клопотання про перенесення судового засідання не надав.
Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у § 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати § 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96).
У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності ОСОБА_4 , оскільки це не суперечить положенням ст. 268, 294 КУпАП. При цьому ОСОБА_4 не надано документів на підтвердження його неявки в судове засідання 24.12.2020, а відтак такі дії неодмінно перешкоджають справедливому розгляду справи і спрямовані на свідоме затягування судового процесу, що є проявом зловживання процесуальним правом, незважаючи на відсутність у КУпАП загального положення (визначення) про заборону зловживання процесуальними правами, так як така заборона є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права. Підлягає врахуванню і той факт, що ОСОБА_4 21.12.2020 уклав договір про надання правової допомоги із захисником Котлубаєм В. А., який також повідомлявся у встановленому законом порядку про судове засідання в апеляційному суді 16.02.2021, однак не з'явився.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази і доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 212026 від 16.10.2020, суддя суду першої інстанції цілком вірно дійшов висновку, що ОСОБА_4 , повторно протягом року, керував т/з із ознаками наркотичного сп'яніння та відмовився від проходження огляду на відповідний стан у передбаченому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об'єктивно підтверджується доказами у справі, зокрема:
- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , згідно яких у їх присутності ОСОБА_4 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку;
- письмовою заявою свідка ОСОБА_6 , наданою апеляційному суду, в якій свідок підтримав свої письмові пояснення при складанні протоколу про адміністративне правопорушення;
- відеозаписами, зробленими працівником поліції, на яких зафіксовано факт відмови ОСОБА_4 у присутності двох свідків пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі;
- відеозаписом з камери вуличного спостереження, з якого вбачається як водій мопеда у верхній одежі червоного кольору пересікає на т/з дорогу та продовжує рух по ґрунтовій дорозі. Майже одразу після цього службовий автомобіль працівників поліції здійснює рух у тому ж самому напрямку;
- записами з відеореєстратора т/з поліцейських, згідно яких вони перетинають дорогу та рухаються по ґрунтовій дорозі, на узбіччі якої невдовзі виявлений ОСОБА_4 біля мопеда;
- копією постанови судді Кролевецького районного суду Сумської області від 05.05.2020, згідно якої ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130 КУпАП підданий стягненню у виді штрафу в розмірі 10200 грн (рішення набрало законної сили 16.05.2020).
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як доказ вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об'єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що ці свідки, будучи повідомленим в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у їх письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з'являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і п.п. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючі фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винуватою, і лише об'єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності. При цьому необхідно зауважити, що ОСОБА_4 не оскаржувався факт присутності двох свідків при його відмові проходити огляд на стан сп'яніння у встановлений законом спосіб.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 про відсутність доказів керування т/з саме ним, то вони не заслуговують на увагу, оскільки з відеозапису камери вуличного спостереження вбачається як особа у верхній одежі червоного кольору керує мопедом, зокрема виїжджає із-за рогу одного з будинків, пересікає дорогу та продовжує рух по ґрунтовій дорозі. Через декілька секунд виїжджає службовий автомобіль працівників поліції та рухається у тому ж самому напрямку, що й водій мопеда. Зазначене узгоджується із записами з відеореєстратора службового т/з поліцейських, на яких зафіксовано перетин дороги автомобілем останніх і подальший рух по ґрунтовій дорозі. Приблизно через одну хвилину на узбіччі біля мопеда виявлена особа, вдягнена у куртку червоного кольору, ким і виявився ОСОБА_4 .
Відповідно роз'яснень ВСУ, викладених у абз. 3, 4 п. 27 постанови Пленуму від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, а згідно п. 1, 5, 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія.
Проведене дослідження зазначених доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_4 керував т/з, так як будь-який обґрунтований сумнів спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів керування ним т/з не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають.
Є необгрунтованими також доводи апеляційної скарги в частині того, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам закону, так як із матеріалів справи вбачається, що в цьому процесуальному документі зазначені всі обов'язкові елементи, які закон встановлює до змісту протоколу (ст. 256 КУпАП), зокрема суть адміністративного правопорушення - відмова від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, вчинене повторно протягом року, конкретний пункт ПДР - 2.5 і НПА, який передбачає відповідальність - ч. 2 ст. 130 КУпАП тощо.
Адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 130 КУпАП, крім іншого, настає за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 1 цієї статті, зокрема за відмову особи, яка керує т/з, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, а тому і поліцейським спочатку, і суддею суду першої інстанції у подальшому правильно установлені як факт керування т/з особою із ознаками наркотичного сп'яніння, так і факт відмови цієї особи від проходження огляду щодо стану такого сп'яніння в присутності 2-х свідків. Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших НПА чи підзаконних НПА, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, то у протоколі та у постанові присутнє посилання на порушення ОСОБА_4 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння, процедура якого закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».
Таким чином, ОСОБА_4 , щодо якого були підстави вважати, що він перебуває у стані наркотичного сп'яніння, повинен був пройти відповідний огляд на стан такого сп'яніння у встановленому законом порядку, тому зазначена вище вимога поліцейського є законною і обґрунтованою, незалежно від відсторонення чи не відсторонення особи від керування т/з, водій в усякому випадку не мав права ігнорувати вимоги п. 2.5 ПДР, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що працівником поліції при складанні у відношенні ОСОБА_4 протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останнього.
Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення - ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
постановив:
Постанову судді Кролевецького районного суду Сумської області від 03.11.2020 відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Сумського апеляційного судуРунов В. Ю.