11 лютого 2021 року
м.Суми
Справа №591/4706/20
Номер провадження 22-ц/816/241/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун Олена Євгенівна,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вороненка Романа Миколайовича
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 листопада 2020 року в складі судді Северинової А.С., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 04 грудня 2020 року,
03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. про визнання права власності в порядку спадкування та стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після його смерті відкрилась спадщина. Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги є його діти - позивач, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які прийняли спадщину у встановлений законом строк.
Зазначає, що до спадкового майна належали і грошові кошти, які були розміщені на депозитних рахунках в ПАТ КБ Приватбанк:
- за депозитним договором SAMDN01000719862208, рахунок НОМЕР_1 ;
- за депозитним договором SAMDN01000719862781, рахунок НОМЕР_2 .
Однак, вказане спадкове майно було предметом судового розгляду, так як в квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 05 квітня 2010 року по 07 грудня 2011 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину сум грошових коштів на рахунках, відкритих 20 вересня 2011 року в ПАТ КБ Приватбанк, а також виключити зазначене майно зі складу спадкового. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у встановленні факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , відмовлено у визнанні права власності на 1/2 частину коштів на депозитних рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк» м. Суми, які належали ОСОБА_5 та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року залишено без змін.
Проте, після набрання чинності попереднім рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2013 року (яке згодом було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 18 грудня 2013 року) ОСОБА_2 зняла 1/2 частину коштів з депозитних рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Приватбанк» м. Суми, які належали ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було зазначено в рішенні Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року.
Вважає, що після ухвалення постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року перестали існувати правові підстави щодо утримання ОСОБА_2 коштів, які вона зняла з депозитних рахунків у ПАТ КБ «Приватбанк». Відтак, ОСОБА_1 має право на 1/3 частину коштів, які знаходились на цих депозитних рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк» та були зняті ОСОБА_2 .
Вказує, що приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. 29 січня 2014 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину з 1/2 коштів, які знаходились на депозитних рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Приватбанк». При цьому, у свідоцтві було зазначено, що поточна сума на двох рахунках без нарахованих процентів становить 34397,20 доларів США.
Однак, постановою приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину з іншої 1/2 частини коштів, які знаходились на депозитних рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк» у зв'язку з тим, що на рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк» ці кошти відсутні.
25 липня 2020 року позивач направила поштою вимогу ОСОБА_2 про повернення їй 1/3 частини з тих коштів, які вона зняла з депозитних рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Приватбанк» в 2013 році, проте ні відповіді на вимоги, ні виплати коштів відповідач не здійснила.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частину з 1/2 частини коштів, які були розміщені в ПАТ КБ Приватбанк: за депозитним договором SAMDN01000719862208, рахунок НОМЕР_1 , за депозитним договором SAMDN01000719862781, рахунок НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача на її користь 11331,76 доларів США та понесені судові витрати по справі.
27 серпня 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. про визнання права власності в порядку спадкування та стягнення коштів. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 липня 2020 року визнано за ним право власності на грошові кошти у розмірі 10147,67 доларів США, які були розміщені в ПАТ КБ «ПриватБанк» за депозитними договорами в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнуто з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 10147,67 доларів США. Однак, з позовної заяви ОСОБА_1 він дізнався, що насправді ОСОБА_2 12 серпня 2013 року отримала з депозитних рахунків у ПАТ КБ «ПриватБанк» більшу суму - 33995,29 доларів США, ніж ту, яка була зазначена в рішенні Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року. Відтак вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню 1/3 частина з 33995,29 доларів США, тобто 11331,76 доларів США. За таких обставин ОСОБА_3 просить визнати за ним право власності в порядку спадкування та стягнути з відповідача різницю між сумою, яка була отримана відповідачем і яка була стягнута з неї у справі № 591/2496/19 за його позовом, що становить 1184,09 доларів США.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 задоволений.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на грошові кошти у розмірі 1184,09 доларів США, які були розміщені в Публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк»:
- за депозитним договором SAMDN01000719862208, рахунок НОМЕР_1 ;
- за депозитним договором SAMDN01000719862781, рахунок НОМЕР_2 ,
в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1184,09 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вороненко Р.М., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції у рішенні невірно застосовано позовну давність.
Вказує, що при визначенні початку перебігу строку позовної давності щодо правовідносин, які розглядаються у справі № 591/4706/20, заслуговує на увагу правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 09 квітня 2020 року по справі № 2-887/11 (провадження № 61-11187св18): «Верховний Суд врахував, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звертатися до суду за правилами позовного провадження.
Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме, відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину - це може бути підставою для відмови в позові.
На думку апелянта право на судовий захист щодо визнання права власності на спадкове майно - грошові кошти виникло у ОСОБА_1 після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину (постанова від 15 червня 2020 року).
Зазначає, що вимога про стягнення коштів з ОСОБА_2 є похідною від вимоги про визнання права власності на кошти в порядку спадкування, визнання права власності на кошти є підставою для стягнення коштів з ОСОБА_2 , яка на даний час утримує ці кошти без належної правової підстави (підстава, яка згодом відпала).
Також в апеляційній скарзі посилається на те, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вороненка Р.М. залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 25 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 - без змін. Також у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на підставі ч. 4 ст. 367 ЦПК України просить суд апеляційної інстанції вийти за межі доводів апеляційної скарги та скасувати вищевказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 .
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Вороненка Р.М., представника ОСОБА_2 - адвоката Нємцева В.А., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем строку позовної давності.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 січня 2014 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як спадкоємцям ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого вказані особи успадкували по 1/3 частині кожний з 1/2 частки грошових вкладів з відповідними відсотками, що знаходяться на депозитних рахунках за №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритих у ПАТ КБ «Приватбанк». Вартість спадкового майна становить 34397,20 дол. США, а вартість 1/3 частки - 11465,73 дол. США (т. 1, а.с. 9).
Постановою приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину з іншої 1/2 частки коштів, які знаходились на грошових вкладах з посиланням на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» повідомило про відсутність відкритих рахунків, за якими б обліковувались кошти померлого ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 10).
Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у квітні 2012 року звернулась до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун Олена Євгенівна про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на майно, набуте в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та виключення майна зі складу спадкового майна. Справа за № 592/1018/14-ц розглядалась судами неодноразово.
Зокрема, останнім рішенням Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2015 року про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун Олена Євгенівна про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину сум грошових коштів на рахунках № № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , відкритих 20 вересня 2011 року в ПАТ КБ «ПриватБанк», скасовано, а у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 15-18).
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року вказане рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року залишено без змін (т. 1, а.с. 19-22).
Судовим рішенням у справі № 592/1018/14-ц, яке набрало законної сили, встановлені обставини, що 20 вересня 2011 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_5 були відкриті депозитні рахунки за № № НОМЕР_3 та НОМЕР_4 з сумою вкладів по 30443,01 доларів США кожний, з яких, як підтвердила ОСОБА_2 , після набрання чинності попереднього рішення суду першої інстанції, яким за нею було визнано право спільної часткової власності на ці грошові вклади, вона зняла належні їй по Ѕ частці грошові кошти. Станом на 10 лютого 2014 року на даних рахунках відсутні залишки грошових коштів.
При цьому, за повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 15 вересня 2020 року за № 20.1.0.0.0/7-20200901/1357 з депозитного рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_5 12 серпня 2013 року було погашено заборгованість у розмірі 7,41 доларів США та виплачено 16993,94 доларів США ОСОБА_2 . З рахунку № НОМЕР_2 виплачено 17001,35 доларів США (т. 1, а.с. 151).
Таким чином, загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів становить 33995,29 доларів США (16993,94 доларів США + 17001,35 доларів США).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Частина перша статті 1258 ЦК України передбачає, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1228 ЦК України право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
Згідно частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
За положеннями частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Строк позовної давності є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, з матеріалів цивільної справи вбачається, що з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулась 03 серпня 2020 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позовної заяви (т. 1, а.с. 1).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року у справі № 592/1018/16-ц встановлено, що відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15 березня 2013 року, 20 вересня 2011 року на ім'я ОСОБА_5 відкриті депозитні рахунки № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , тип DE03 стандарт з сумою вкладів по 30443,01 доларів США кожний, з яких, як підтвердила ОСОБА_2 , після набрання чинності попереднього рішення суду першої інстанції, яким за нею було визнано право спільної часткової власності на ці грошові вклади, вона зняла належні їй по Ѕ частці грошові кошти. Станом на 10 лютого 2014 року на даних рахунках відсутні залишки грошових коштів (т. 1, а.с. 15-18).
Вказаним рішенням апеляційного суду рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є. про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності відмовлено.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що саме за наслідками ухваленого остаточного судового рішення у справі за № 592/1018/14-ц, що було постановлено Апеляційним судом Сумської області 04 липня 2016 року правова підстава, відповідно до якої відповідач набула права власності на спірне майно відпала, так як було скасовано вказане судове рішення у встановленому законом порядку. Місцевий суд прийшов до вірного висновку, що саме 04 липня 2016 року позивачу стало відомо про порушення її права на спадкове майно, тобто, почався перебіг позовної давності.
Звернувшись до суду з даним позовом 03 серпня 2020 року, ОСОБА_1 пропустила установлений законом строк позовної давності, тому районний суд правомірно виходив із того, що в частині вимог про визнання права власності в порядку спадкування та стягнення коштів позивачем пропущено строк позовної давності та відмовив в задоволенні позову в цій частині.
Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09 квітня 2020 року по справі № 2-887/11 (провадження № 61-11187св18), не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору у даній постанові Верховного Суду є визнання права власності у порядку спадкування у зв'язку із відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав невідповідності записів у технічному паспорті на будинок, тобто не є такою, що має відношення щодо даного спору, оскільки постановлена у справі з іншими фактичними обставинами та іншим предметом спору.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що право на судовий захист щодо визнання права власності на спадкове майно - грошові кошти виникло у ОСОБА_1 після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки саме за наслідками розгляду Апеляційним судом Сумської області цивільної справи № 592/1018/14-ц, остаточне рішення по якій набрало законної сили 04 липня 2016 року і саме з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу фактично зводяться до переоцінки доказів, яким вже була надана належна оцінка судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вороненка Романа Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 листопада 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - В.І. Криворотенко
Судді: О.Ю. Кононенко
Т.А. Левченко