Номер провадження: 22-ц/813/5825/21
Номер справи місцевого суду: 522/345/18
Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.
Доповідач Ващенко Л. Г.
04.02.2021 року м. Одеса
Колегія Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2019 року про закриття провадження у справі (одноособово суддя Абухін Р.Д.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи на ліквідацію АТ «Імексбанк» Матвієнка Андрія Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Імексбанк» про захист прав споживачів, усунення помилок при нарахуванні відсотків, повернення депозиту та нарахованих відсотків, стягнення грошових коштів та моральної шкоди,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
05.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію акціонерного товариства «Імексбанк» (далі-Уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі-Фонд), третя особа: публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі-Банк) про захист прав споживачів, усунення помилок при нарахуванні відсотків, повернення депозиту та нарахованих відсотків, стягнення грошових коштів та моральної шкоди, а саме: -визнати неправомірними дії Уповноваженої особи Банка щодо відмови у виплаті вкладу та відсотків по депозитному договору № 140050343 від 05.02.2014 року про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу від 20.01.2014 року із зобов'язанням відповідача передати на погодження до Фонду змін до Реєстру вкладників Банка із записом про суму вкладу позивача за договором № 140050343 від 05.02.2014 «в загальному розмірі 110 000 грн. депозитного вкладу та 25 042,58 гривень нарахованих відсотків»; -зобов'язати Уповноважену особу Фонду усунути порушення обліку та ведення Банком операцій за депозитним вкладом позивача шляхом повернення нарахованих та списаних відсотків на суму 18 776,54 грн. та 2 014 грн. стягнутого податку під назвою « налог на проценты сверх ставки рефинансирования» за депозитним рахунком позивача із внесенням зміни до Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на суму невиплаченого тіла депозиту та нарахованих відсотків із записом про суму вкладу позивача за договором № 140050343 від 05.02.2014 «в загальному розмірі 110 000 грн. депозитного вкладу та 25 042,58 гривень нарахованих відсотків» із визнанням за позивачем права отримання, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відшкодування за договором банківського вкладу № 140050343 від 05.02.2014 року у повному обсязі; -стягнути з Банка на користь позивача заборгованість по сплаті нарахованих відсотків по депозитному договору № 140050343 від 05.02.2014 за період з 05.02.2014 по 26.01.2015 року з виплатою в сумі 25 042,58 грн.; -стягнути з Банка на користь позивача невиплачену суму вкладу в розмірі 9 214,96 грн. за рахунок коштів Фонду;
-стягнути солідарно з Фонду та Банку моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 4 305 грн.
Представником Фонду подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України із посиланням на те, що спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.08.2019 року провадження у справі закрито з підстав п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 не погодився із ухвалою суду від 13.08.2019 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає:
Провадження у справі закрито з підстав того, що згідно ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, ухвала також зазначає, що спір, де позовні вимоги заявлені до Уповноваженої особи Фронду та Фонду має ознаки публічно-правового спору, Фонд у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень в розумінні ст. ст. 4, 19 КАС України.
Позивач не погоджується такими висновками суду.
Відповідачами надані недостовірні докази, відбулось незаконне закриття провадження у справі. До розгляду справи неправомірно допущено особу, яка відразу виступала як представник Уповноваженої особи Фонду та Банка.
Судове провадження відкрито ще у 2017 році, «представник відповідачів» вперше з'явився на судове засідання лише в серпні 2019 року (тобто більш ніж через півтора роки після відкриття провадження), всі документа відповідачами подавались до суду зі значною затримкою та поза межами строків, які встановлені ЦПК України.
Клопотання про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства прийнято судом, всупереч нормам ЦПК України, після початку розгляду справи, та, не зважаючи на норми ст.19 КАС України, згідно якої позови з цивільних угод в межах розгляду КАС України та у порядку цивільного судочинства не розглядаються.
Предметом позову були порушені договірні відносини щодо позивача, фактично мало місце розторгнення депозитного договору на підставі неналежно оформленої довіреності та проведені неправомірні дії, списання нарахованих відсотків з рахунку позивача відбулось за день до введення тимчасової адміністрації в Банку, інші неправомірні дії відповідачів відбувались і наслідок цього неправомірного списання відсотків, зокрема:
Відповідач-1, як особа, що виконувала управлінські та розпорядницькі функції банку, не виконала належним судом вимоги законодавства щодо порядку надання банківських послуг, а саме, грошові кошти, які були надані банку для зберігання на рахунку позивача але не обліковувалися на ньому належним чином, відповідачем-1 не вчинено належних дій, спрямованих на їх повернення позивачу, відповідно не була проведена перевірка невідповідності суми депозиту, нарахованих та списаних відсотків, а також інших відрахувань з рахунку позивача, навіть за отриманою заявою позивача. При цьому, відповідач -2 не відшкодував позивачу гарантовані державою кошти у повному обсязі, у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Третя особа (Банк) завдяки неправомірним діям працівників (керівництва) банку проводив незаконні операції по депозитному рахунку позивача із зменшенням суми депозитного вкладу, списання нарахованих відсотків, належним чином не обліковував кошти клієнта.
Позивач вважає свої цивільні (деліктні) права порушеними з 26.01.2015 року, тобто за день до дати ведення тимчасової адміністрації в Банку, які мають тривалий характер та не виправлені й досі, навіть після виплати Фондом коштів вкладникам Банка.
Кошти на рахунку позивача у Банку є вкладом, у розумінні Закону № 4452-, а тому вимоги позивача про відшкодування коштів у межах гарантованої суми є обґрунтованими, а відмова Фонду повернути ці кошти, незаконною.
За сталою позицією, Фонд не є суб'єктом владних повноважень, у розумінні норм КАС України, тому спір не є публічно-правовим, а пов'язаний з невизнанням відповідачем умов двосторонньої цивільно-правової угоди та невиконанням її умов, тобто випливає з договірних відносин і має вирішуватися судом за правилами ЦПК України.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року (справа № 598/1470/15) щодо визнання дійсними договорів банківського вкладу, тобто невизнання та невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, аналогічні дії відповідача визнані необґрунтованими, оскільки предмети спору у цих справах є однаковими, до того ж за аналогією відповідають тим правовідносинам, що розглядаються у справі.
У відповідності з вищезазначеними нормами матеріального права та з огляду на наведені обставини і надані докази, слід прийти до висновку про порушення відповідачем-1, відповідачем-2 та третьою особою вимог Закону України «Про захист прав споживачів», статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Умов пункту 5.10 публічного договору № 1 від 20.01.201.4 щодо невиплати вкладу та відсотків по вкладу на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором.
У відзиві на скаргу представник Уповноваженої особи Фонду зазначає:
Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. До компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі-Закон 1), цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. За змістом ст. 3 Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
За приписами ч. 1 ст. 54 Закону 1, рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором про право цивільне (який виник на підставі цивільно-правової угоди - договору банківського рахунку чи вкладу) у зв'язку з процесом ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції ФГВФО, а саме організації виплат відшкодування за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону 1).
Отже, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Згідно положень КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає діючому законодавству України та узгоджується з чисельною судовою практикою Верховного Суду, а тому ухвала суду від 13.08.2019 р. має бути залишена в силі.
Крім того, апелянт в апеляційній скарзі не ставить питання про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У поясненнях на скаргу представник Фонду зазначає:
Предметом спору є наявність/відсутність права позивача, як вкладника неплатоспроможного банку, на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами, розміщених в Банку за рахунок коштів Фонду.
Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд першої інстанції виходив з того, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону).
Фонд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норму процесуального права - п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Законом 1 встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону 1, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом 1, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.
Такі висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 року у справі № 521/10074/17.
Спір стосовно вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, з урахуванням встановленого ч. 1 ст. 26 Закону 1 граничного розміру відшкодування за вкладами.
Аналогічні правові позиції висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2018 р. по справі № 820/11591/15, у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі № 826/1426/15, у постанові від 23.01.2019 р. по справі № 761/2512/18.
За практикою Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ, рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні ст. 6 Конвенції, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі виходив з того, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ст. 3 ч.3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст. 19 ч.1 ЦПК України).
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ст. 255 ч.1 п.1 ЦПК України).
ОСОБА_1 звернувся із позовом у порядку цивільного судочинства до Уповноваженої особи Фонду, Фонду, третя особа Банк про визнання неправомірними дій Уповноваженої особи Фонду щодо відмови у виплаті вкладу та відсотків по депозитному договору № 140050343 від 05.02.2014 року, зобов'язання Уповноважену особу Фонду усунути порушення обліку та ведення Банком операцій за депозитним вкладом позивача шляхом повернення нарахованих та списаних відсотків, стягнення з Банка заборгованості по сплаті нарахованих відсотків по депозитному договору № 140050343 від 05.02.2014 року, стягнення з Банка невиплаченої суми вкладу за рахунок коштів Фонду; стягнення солідарно з Фонду та Банка матеріальної та моральної шкоди (а.с.1-6 т.1).
Законом 1 встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодування за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону. Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно- правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду (ст. ст. 3,4,6,54 Закону 1).
Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2018 року по справі №820/11591/15).
За змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи обґрунтовано керувався схожими за змістом висновками, викладеними Великою Палато Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 13 березня 2019 року у справі № 554/22/18 (провадження № 14-81цс19). Аналогічні висновки підтверджені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19) - п.п. 40,41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 461/2035/17.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження (ст. 19 ч.1 КАС України).
Термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст. 7 КАС України).
Термін «публічно-правовий спір» охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.2 ч.2 ст. 7 КАС України).
Вимоги позивача про відшкодування збитків є похідними від основних вимог та за правилами частини п'ятої статті 21 КАС України підлягають розгляду адміністративним судом, оскільки заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Отже, позовні вимоги, заявлені позивачами, які за своєю природою випливають зі спору щодо правильності нарахування та виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (п.п. 44,45 постанови Великої Палати
Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 461/2035/17).
Зважаючи на те що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і стосується виконання спеціальної владної функції Фонду, а саме, організації виплат з відшкодування за вкладами неплатоспроможного Банку (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону 1), нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб є підставою для висновку, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень, у розумінні КАС України, зважаючи на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 року по справі №820/11591/15 і у постанові від 26.02.2020 року по справі № 461/2035/17), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі з підстав того, що спір відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства і не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Доводи позивача у скарзі, що: відповідачі надали недостовірні докази, до розгляду у справі неправомірно допущено особу, яка виступає як представник Уповноваженої особи Фонду та Банка; документи відповідачами подавались до суду зі значною затримкою та поза межами соків, які встановлені ЦПК України; клопотання про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства прийнято судом, всупереч нормам ЦПК України, після початку розгляду справи, та, не зважаючи на норми ст.19 КАС України, згідно якої встановлено, що позови з цивільних угод в межах розгляду КАС України та у порядку цивільного судочинства не розглядаються; відповідач-1, як особа, що виконувала управлінські та розпорядницькі функції банку, не виконала належним судом вимоги законодавства щодо порядку надання банківських послуг; третя особа (Банк) завдяки неправомірним діям працівників (керівництва) банку проводила незаконні операції по депозитному рахунку позивача із зменшення суми депозитного вкладу, списання нарахованих відсотків, належним чином обліковував кошти клієнта; позивач вважає свої цивільні (деліктні) права порушеними з 26.01.2015 року, тобто за день до дати ведення тимчасової адміністрації в Банку; кошти на рахунку позивача у Банку є вкладом, у розумінні Закону № 4452-, а тому вимоги позивача про відшкодування коштів у межах гарантованої суми є обґрунтованими, а відмова Фонду повернути ці кошти, незаконною; Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні норм КАС України, тому спір не є публічно-правовим, а пов'язаний з невизнанням відповідачем умов двосторонньої цивільно-правової угоди та невиконанням її умов, тобто випливає з договірних відносин і має вирішуватися судом за правилами ЦПК України, - до уваги не приймаються.
ОСОБА_1 заявив в суді вимоги, як вкладник неплатоспроможного банку і, зокрема, вимагає відшкодування коштів за вкладом, розміщеним у Банку за рахунок коштів Фонду, в межах гарантованої суми відшкодування.
Законом 1 встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими
Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом 1 і для виконання
Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти.
Позовні вимоги позивача (про захист прав споживачів, усунення помилок в нарахуванні відсотків, повернення депозиту та нарахованих відсотків, відшкодування грошових коштів і моральної шкоди із зазначеною позивачем ціною позову 34 257,54 гривень, а.с.1 т.1), за своєю природою випливають зі спору щодо правильності нарахування та зобов'язання Фонд виплатити кошти за вкладом в межах гарантованої суми відшкодування (200 000 гривень), а тому є вимогами саме до Фонду і відповідно підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 461/2035/17).
З урахуванням того, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, доводи позивача про допуск до суду представника відповідачів, про прийняття судом і розгляд клопотань, а також про обґрунтованість позовних вимог, не мають правового значення.
Доводи представників Уповноваженої особи Фонду і Фонду у відзиві та поясненнях на скаргу стосовно того, що спір не належить до цивільної юрисдикції та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, прийняті до уваги і є підставою для залишення судового рішення без змін.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 141 ч.ч.1,2,7 ЦПК України).
З огляду на те, що позивач, як споживач банківських послуг, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачами, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2019 року про закриття провадження у справі - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови суду складено 16.02.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова